«Поводир»: історична драма, знята на Рівненщині. Серед акторів є земляки.

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

«Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide) — український історичний драматичний фільм, що вийшов на екрани у 2014 році. За десять днів прокату «Поводир» переглянули 210 386 українців. Загальні збори – $577 тисяч за 12 днів прокату.

Виняткову можливість першими побачити результат багаторічної творчості режисера Олеся Саніна отримали студенти Національного університету «Острозька академія», бо фільм повязаний з Рівненщиною.

Передісторія

Стрічка про двох людей: сліпого кобзаря Івана Кочергу (Станіслав Боклан), який не може знайти спокою після довгих боїв 2018 року та Пітера Шемрока(Антон Святослав Грін), сина американського інженера, вбитого в Україні бандитами. Разом ці двоє проходять шлях поневірянь і лиха часів радянської України 30-х років минулого століття. Доля зводить героїв з багатьма людьми, які уособлюють собою тогочасні прошарки суспільства. По-за особистими історіями основних та другорядних героїв маємо ще краплю документалізму, неприхованого і неприємного історичного минулого та багатство етностилю і культурної спадщини. Починається і завершується розповіддю від першої особи – вже дорослого героя.

Трейлер до фільму

Маленького актора, який стійко витримав 12-годинні знімальні зміни та роботу у мороз, обрали з поміж двох тисяч претендентів. Американець українського походження – Антон Святослав Грін зовсім не розуміє російської, тому на прес-конференціях та інтерв'ю російськомовні журналісти хоч-не-хоч мусили переходити на державну. Більше читайте тут.

Кадр з фільму: головні герої переховуються скріншот редакції

Місце і час дії сюжету картини

Події фільму відбуваються в радянській Україні, переважно в Харкові, який  на той час був столицею УРСР.

Олесь Санін торкнувся у своєму фільмі однієї з трагічних сторінок української історії, яку справді  неможливо читати без брому: масові репресії та знищення  української культури та її представників в 30-х роках минулого століття, її музики, етностилю  в образі кобзарства. Всесоюзний з’їзд кобзарів і лірників у Харкові 1934 року  закінчився кровавою розправою та вбивством більше трьохсот осіб.
«Ти знаєш, чому квіти завжди повертаються до сонця?», «Чому кобзарі сліпі?» на ці нетривіальні запитання ви знайдете відповідь у фільмі.

Кінострічка ніби й не сприймається цілісною розповіддю Може через часте пересікання загальної та особистих історій та в ньому є моменти, що спонукають досвідченого поціновувача драм і трагедій  неймовірно перейнятися усім, що відбувається, і врешті, навіть просто заплакати.

Кадр з фільму. Іван Кочерга вибирає місце для криниці. Криниця стане фатальним місцем.  скріншот редакції

Герої і актори

Фільм геніальний. Він торкає такі струни в душі, які рідко вдається зачепити іншим художнім творам. Насичений не лише проникливими діалогами, зворушливими сценами, а й багатством українського автентичного фольклору, народними переказами та піснями. У стрічці ви почуєте думи та балади в виконанні справжніх українських кобзарів. Їх музика і спів дуже органічно доповнює картину та створює відповідний настрій, діалоги героїв апелюють до бунту і супротиву,  а це вдається  не в кожному фільмі.

Приємно, що у фільмі знімалися як професійні актори, так і люди «з вулиці». Зокрема було запрошено близько 60 осіб з вадами зору, щоб реалістичніше передати образи кобзарів. До речі, звичаєвість народних співців відтворили досить детально, у фільмі використовується навіть їх таємна «лебійська» мова.

Рівненчанин, кобзар, лірник Андрій Ляшук на зйомках в Тараканівському форті. світлина зі сторінки Андрія Ляшука

Гарна гра героїв другого плану: Ситника – більшовика, партійного бонзи, який дізнався про організацію Голодомору і застрелився. Балтієць – голова колгоспу, старий більшовик, який відмовився здавати решту хліба. В цих людях велика трагедія і суперечливість. Не менш контраверсійна і Ольга Левицька (Джамала) – душею і часом справами вона з "хорошими", але заради власного комфорту живе з НКВДшником.

Для зйомок спеціально виготовили 20 інструментів. Що цікаво: ліри, кобзи та бандури після останнього дубля не відправили на склад реквізиту – їх подарували талановитим сліпим виконавцям – акторам.

Для режисера Олеся Саніна цей вчинок не менш важливий, ніж сам фільм, адже він режисер "Мамая" та "Поводиря", палко закоханий у лірницькі традиції. До речі, він, двічі претендент на "Оскар", сам колись був поводирем сліпого співця і вже не один рік входить до Київського кобзарського цеху під псевдо "Олесь Смик".

Кадр фільму: в минулому побратими, сьогодні – вороги. Їх і сторія йде в 1918 рік. Радимо послухати розмову. скріншот редакції

Суб'єктивні судження про пафос, дикцію і продакшн

Як споживачі продукту, журналісти редакції мають право  і на декілька  «фі», бо яке ж обговорення фільму без них?

З пафосом у Саніна явний перебір. Сліпі бандуристи-каратисти нас «порвали на бізони». Хоча й знали, що каскадери фільму разом з призером Параолімпійських  Ігорем Засядковичем відновили старовинну кобзарську техніку самозахисту «костур», що допомагала незрячим оборонятися від злих людей і собак. Кобзарі показані, як надлюди, середнє між Зірвиголовою і ірландськими друїдами.

Чергова дивна практика продажу серіалу, як кінофільму. Телевізійний проект, звичайно, гідний, але ніяк не стає від цього кінотеатральним. Автори навіть не намагалися змонтувати серіал в кіно. На екрані добре видно кінець кожної серії, чорні екрани для титрів між серіями не ховали. Більш-менш уважний глядач зрозуміє — в цьому продукті 4 серії. Кожна серія зберігає драматичний трьохактний канон, але чомусь спільна історія здається «притягнутою за вуха».

Епізод фільму скріншот редакції

Нерозбірливі слова під час фільму, їх тут багатенько. Пошматована і дуже складно подана історія, що вряди-годи лише натяками розкриває перебіг подій. Або ж сліпі кобзарі, які, схоже, володіють єдиноборствами не гірше за Брюса Лі.

Джамала. Хороша співачка, чарівна жінка, але геть не актриса. Більшість сцен своєю присутністю вона робить фальшивими і награними, неначе в дешевому театрі. Фільму хочеться вірити, забути, що все це – постановка, знята на камеру. Та доки Джамала в кадрі, це відчути не вдається.

До речі, однойменну з альтернативною назвою стрічки пісню заспівала Джамала за  півроку до виходу картини. Однак у фільмі, на відміну від пісні, є суттєві недоліки, і про них краще розказати передусім. Сценарій співачка прочитала за дві години і відразу дала згоду на участь у проекті. Задля зйомок тендітна артистка навіть пообіцяла погладшати, відтак кілька тижнів налягала на калорії, не гидувала навіть згущенкою.

Плюси, за які фільм варто переглянути

Уперше в Україні зроблена адаптація кінофільму для глядачів з вадами зору.

Олесь Санін стверджує, що намагався якнайкраще відтворити період, в якому відбуваються події, тому було продумано все: від одягу до потягів. Деякі інструменти для кобзарів виготовляв сам режисер і сам вчив гри на них, адже  є представником Київського кобзарського цеху. Тепер, завдяки цьому фільму, в Україні побільшало кобзарів з новими інструментами.

Епізод фільму: сліпий кобзар скріншот редакції


«Поводир» – естетично досить вдала картина, бо фоном подій є живописні краєвиди міст України, а саме: Харкова, Чернігова, Києва та Дубна. Особливо вразив Тараканівський форт (пам’ятка архітектури ХІХ ст., м.Дубно), де знімали місце переховувань та зустрічі героїв, а також місце зйомки фінальної сцени – кар’єр біля озера Базальтове в Костопільському районі.

Кадр фінальної сцени в Базальтових стовпах . скріншот редакції

Цей огляд суттєво відрізняється від інших. Зрештою, коли доходить до  сильних емоцій, для слів місця не лишається.

Однозначно радимо піти на „Поводиря“, інакше пропустите дуже крутий фільм! А, враховуючи сьогодення України, можна ще й незатьмареним розумом порівняти його із історичним подіями. Любов, дружба, зрада, дилеми, смерті, байдужість. Усе це є в „Поводирі“. Словом, емоційно і сюрреалістично.

В епізоді: особова справа івана Кочерги скріншот редакції

Переглянувши стрічку  зрозумієте, що вже «все» – міфи  про добро і гарну долю України в радянські роки розвіялися назавжди. Ви прийдете до екрану  жвавим та веселим, а завершите мовчазно, задумливо і сумно, бо фільм змушує задуматися про те, про що боялися говорити тридцять років тому, не знімали і не пропагували.

Частину фільму знімали на Рівненщині

Значну частину фільму знімали на Рівненщині. Так в Тарканівському форті, що під Дубном, знімали стару козацьку фортецю,  що слугувала місцем переховувань та зустрічей кобзарів. А фінальну сцену знімали на Базальтових кар'єрах поблизу села Базальтове,  що на Костопільщині.

Епізод в Тараканівському форті скріншот редакції

На сході України, зокрема в Маріуполі та Краматорську, близько 10 кінотеатрів відмовилися у 2014 році демонструвати стрічку буцімто «через острах скоєння терактів». Незважаючи на відмову деяких кінотеатрів на сході України демонструвати стрічку, фільм все-одно показували у формуваннях Збройних Сил України, що дислокувалися на сході України, в зоні АТО.

У кількох сценах відзнявся і наш земляк, рівнянин Андрій Ляшук  та Сергій Швець. Обидва – гості етно-тур-фесту «Бурштиновий шлях» (2016). За  словами Андрія, він всього лиш грав самого себе. У фільмі його побачать, як лірника. Каже, що фільм вартий уваги, самі зйомки були надзвичайно  вражаючими.

А родзинкою для нас і для вас, сподіваюсь, стане зустріч з раритетним вузькоколійним потягом та паротягом ГР-280, хоч і в досить сумних обставинах сюжету.

Кадр з фільму: кобзарів заганяють в товарний вагон  скріншот редакції

Отже, рецензія і висновки

Це  вдала і добротна режисура та гра акторів першого плану. Картина знімає рожеві окуляри і показує жорстоку долю кобзарів та усієї української інтелігенції в 30-тих роках минулого століття. Фільм не просто геніально прожита на екрані трагічна історія. Це ні з чим непорівнянне відчуття гордості за свою країну, її історію і її людей. За те, що в моїй Україні є люди, які вміють так відчувати, так думати, і так знімати!

Кадр з фільму: вбитий НКВДшниками кобзар скріншот редакції

Фільм розкішний: історичний, драматичний, краєзнавчий (для нас, поліщуків) і надзвичайно патріотичний. Якщо своєрідний акцент на події фільму і реалій були у 2014 році, то сьогодні це нова хвиля політичних паралаксів, які треба осмислити і прийняти або протестувати їм. Майже в кожній репліці героїв підтекст і двузначчя, що змушує застигнути після фінальних титрів, бо сюжет вийшов за екран: частково став реальністю на сході України і запросто  може стати реальністю в усій державі в недалекому майбутньому.

Сідай і дивись!

 

Крилаті фрази з фільму

«Ой на горі, на горі, гей, лежить козак та й убитий, гей…» (слова пісні кобзарської)

«Кобза і бандура – небезпечні елементи української культури… прийняти міри по викоріненню явищ націоналізму» – рядки з чергового «розстрільного» документу.

 «Як два рази "Отче наш" прочитати – жовточок буде м’якенький, а як чотири – твердий» (порада від героїні, як варити яйця)

Епізод картини. скріншот редакції

«Одна їх пісня приносить більше збитку «савєцкай власті» ніж всі «врєдітєли» разом взяті» (з телефонної розмови)

«Примусити кобзарів співати про «сокола Сталіна» ніхто не зміг», – каже за кадром головний герой через багато років.

«А ти за яких? – А я за тих, хто хотів на землі щастя» (розмова між колишніми побратимами)

«Ти, коли мене на палю саджатимеш, ти її глибоко не всовуй, тому що тобі буде незручно цілувати мене в с.аку» (Іван Кочерга підвальному кату)

Кадр з фільму: зустріч потяга з приреченими кобзарями  скріншот редакції

А ще про фільм кажуть глядачі: «Кожен побачить своє»

Коментарі:

Останні новини