В Рафалівському лісгоспі працює Валентина Жук - єдина жінка-керівник лісопромислового комплексу

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Спільний спецпроект Що це означає?
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Телефон Валентини Жук завжди «гарячий». Вона роздає вказівки, завдання, проводить наради. Валентина — єдина жінка в Агенції лісових ресурсів України, що керує лісопромисловим комплексом. Працює у «Рафалівському лісовому господарстві».

Улюблена робота

У її підпорядкуванні всі структури лісгоспу: цех по переробці деревини, нижній склад, автотранспортний цех, склад паливно-мастильних матеріалів, гараж, пожежна, їдальня. І територія — не в один гектар. Довкола чисто та прибрано.

— Почала я тут працювати з 2003 року. Навіть, коли лісгосп об’єднали з Володимирецьким та перенесли контору в Антонівку, ми незмінно залишалися тут. Економічно невигідно було гнати лісовози з Антонівки в Партизанське чи за Стир. Мудро поступили тоді ті керівники, що лишили тут лісопромисловий комплекс. Ми працювали і працюємо з віддачею. Завдання виконуємо.

Колеги і підлеглі

— Сьогодні не потрібно когось підганяти чи примушувати працювати, — каже пані Валентина. —  Сьогодні кожен намагається заробити копійку і ходить просить: «Дайте ще якусь роботу». Не дивлячись на пору дня чи вечора, якщо прийшла заявка їхати в 36 чи 40 квартал, хлопці їдуть. Там сировина, кошти. Там теж працюють люди. І треба продукцію оперативно доставити на нижній склад.

Валентина Жук каже, що на атмосферу в колективі сильно вплинуло налагодження роботи їдальні.

— Наші лісівники сала з дому не беруть, — каже вона. — За 20 гривень кожен з холоду-морозу зайде в їдальню і з’їсть тарілку гарячого супу чи борщу. В меню — салат, друге, компот. І робочі з добрим настроєм працюють. А ще значну суму за ці обіди доплачує профспілка.

Онук Леон, зять Рамза

Валентина Володимирівна називає по імені та по-батькові всіх відповідальних за ту чи іншу ділянку роботи. Розповідає про свого батька, родичів, що пов’язали свою долю з лісом.

Жінка починає посміхатись, коли мова заходить про її онука Леона, доньку Лідію, зятя Рамзу. Він родом з Гани. Працює комп’ютерником. Живуть діти в Тернополі.

Чим займається у вільні години?

— А коли вони у мене бувають?. Батькові за вісімдесят. Треба доглянути, допомогти. Вислухати і розповісти, що у світі діється. Як кожна жінка, люблю вазони і квіти. Рафалівка не Кузнецовськ, є клаптик землі — посію квіти. Багато читаю.

Текст Галини Тєтєнєвої.

___

До 8 березня і початку весни Володимирець.Сity разом із Рафалівським лісгоспом підготував серію публікацій про жінок, які працюють на підприємстві. Та про те, яку важливу роль вони відіграють у колективі.

 

Коментарі:
Спільний спецпроект Що це означає?

Останні новини