Юний художник-переселенець з Донбасу, який живе у Городці, мріє поїхати зі своїми роботами у Париж

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

У читальному залі районної бібліотеки завершується виставка юного художника з Городця Андрія Каращука. Любителям живопису представлено 29 робіт. Також нещодавно Андрій почав ходити на секцію східних єдиноборств карате та мріє побувати в картинній галереї Лувра, що у Парижі.

Андрієві лише п’ятнадцятий рік. Батьки його ще до нинішніх буремних подій переїхали на Полісся з Донбасу. Але з села Рудка, де народився Андрій, згодом переселились у Городець. Там, у краю талановитих людей, років три-чотири тому хлопець захопився малюванням. І, схоже, йому пощастило. Помітивши, як син годинами комбінує штрихи і лінії, вишиковуючи їх у малюнок, батьки повезли його в Сарни: такі ж, як він, любителі малювання гуртувалися там довкруг свого вчителя Сергія Захарчука.

Долаючи зрозуміле в таких випадках хвилювання, Андрій зосереджено щось копіював, складаючи творчий вступний іспит. А коли його малярський експромт потрапив у руки вчителю, той, не приховуючи задоволення, приязно заговорив з новим своїм учнем як із можливим майбутнім художником.

Так почалися для хлопця уроки малярської майстерності. Двадцять кілометрів до Сарн – і стільки ж до Городця. Їзду поєднував із навчанням у школі. Але полюбилися, припали до серця ці поїздки. Тож хлопець досі відвідує свій гурток і втішається, що така славна, як Сергій Денисович, людина трапилася в житті.

Торік Андрій уперше влаштував виставку у рідній школі і, кажуть, наробив там неабиякого фурору. Безкомпромісний шкільний народ уважно роздивлявся його малюнки, оцінював, сперечався й обмінювався враженнями. Багатьом подобались акварель, акрил та олія, ще комусь – звичайна кава, яка в Андрієвих руках «перекваліфікувалась» у фарбу. А от зовсім байдужих не було, і це промовляло на користь подібних мистецьких акцій.

 Олексій Городний

Брав Андрій участь і в щорічних конкурсах, що проводяться в юнацькому відділі районної бібліотеки. Проходять вони при волонтерському сприянні працівника РДА Олександра Чугая, а спонсорську підтримку забезпечують заступник голови райради Володимир Савонік і селищний голова Олександр Осмолович. Й у своїй віковій категорії Андрій уже здобував лаври переможця.

Працює Андрій з акрилом. Подобаються йому й акварель та олія. Експериментує навіть з кавою та шоколадом. І при цьому залишається неабияким мрійником. За визнанням мами Надії Іванівни, син у неї наполегливий і напористий, але дуже спокійний. Уся його душа – у його малюнках, однак малювання не вважає своїм життєвим вибором. Захоплюється архітектурою. Залюбки зайнявся б ландшафтним дизайном або став би художником-дизайнером. І цим пояснюється поява на світ  його урбаністичних пейзажів. Охоче малює міста. Більше того, й рідний Городець мріє зробити справжнім містом зі стрункими багатоповерхівками та райськими куточками-майданчиками для дітвори. Каже, вивчившись і повернувшись у село, сприятиме тому, щоб життя тут кипіло і щоб кожному знайшлося заняття до вподоби.

 Олексій Городний

– Може, комусь це смішно, – зауважує Надія Іванівна, – але це гарно і добре – так, як Андрій, мріяти. Будучи мамою, хочу, щоб так мріяли всі діти. Може, зовсім мало їм вдасться зробити для своєї малої батьківщини, але все в житті починається з малого і найважливішим буває саме початок. Якесь добре діло замислиш, щось гарне зробиш – і вже підростеш душею. Треба тільки думати не про те, серед яких благ живеш, а про те, що зробиш, щоб життя стало кращим. Зрештою, всі знаменитості родом з дитинства і з села. Треба тільки не підтинати юним обдаруванням крила, а готувати їх до польоту…

Андрієві, як талановитому хлопчині, й справді поталанило з батьками. Вони – його надійна опора. Чим зможуть, тим і посприяють синові, аби не тільки мріяв, а й ішов по життю за своїми мріями. Адже світ надзвичайно цікавий, і життя можна творити таким, яким хочеш його бачити. Прагне цього й Андрій. Цікавлячись східними єдиноборствами, захоплюється й музикою. А як початкуючий художник, мріє відвідати знаменитий Лувр, щоб ознайомитися зі скарбами світового мистецтва.

– Моя співпраця з бібліотекою тривала, – мовив Олександр Чугай. –Разом з Володимиром Савоніком три роки тому влаштували творче змагання початкуючих художників. Й одним із постійних і найбільш здібних його учасників став Андрій. Нині порівнюю його з гарним, але не до кінця обробленим коштовним каменем. А порівнюючи зроблене Андрієм у різні роки, помічаю приємні зміни. Талант розвивається, й митець, як для свого віку, багато чого домігся. Радуюся цьому і вважаю своїм обов’язком сприяти такій, як він, талановитій юні…

 – Що тебе підштовхнуло до малювання? Чи визначився з якимось напрямком у власній творчості? Шукаючи себе у різних жанрах, захоплюючись пейзажами, натюрмортами, урбаністичними й мариністичними сюжетами, ким з іменитих майстрів цікавишся найбільше? – допитувалися глядачі. І запитань було багато. І все, зрештою, вилилось у кілька слів, мовлених юним митцем:

– Я вдячний за цю виставку. Безумовно, вона додасть бажання працювати і розвивати своє вміння.

Поділилися думками й глядачі.

– Його малюнки наповнені душею. У них, крім краси, відчувається непідробне тепло, – мовила Ольга Пюро. А Еріка Чугай зазначила:

– Пейзаж то чи натюрморт, олівець чи акрил – усе по-своєму гарне. Тож натхнення йому й удачі!

Кожний залишав виставку по-особливому зворушеним. І в кожному вирував приємний подив: «Ти диви, якою славною буває звичайна акварель! І як глибоко передає почуття акрил! А який вражаючий круасан витворив Андрій, скориставшись замість фарби кавою!..»

 

А ще кожний ніс із собою вже напутні слова Андрієвої мами Надії Іванівни:

– Будьте рішучими, не таїться зі своїм умінням і шукайте тих, хто допоможе вам. Не треба боятися, що хтось вас не оцінить. Андрієві теж не зразу посміхнувся успіх. Але головне – бажання творити. Та й здібності розкриваються по-різному. Хтось береться за пензель, а когось ваблять танці, вокал чи музика. Тож дерзайте, захоплюйтесь і розкривайтеся для людей. Бо чим більше вас будуть «поливати», тим краще ви будете рости…

Олексій ГОРОДНИЙ

Коментарі: