Фермери з Волині, які працюють на Володимиреччині, розповіли про свої виробничі плани у цьому році

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агромір-КОР», зареєстроване на території Озерської сільської ради, уже посіяло 500 гектарів ріпаку озимого. Орендують землю ці орендарі з Волині і в Каноничах також. Фермери розповіли про труднощі в сучасному агробізнесі і особливостях його ведення у Володимирецькому районі.

 – Питаєте, чому з Волині прибилися сюди? А щоб обробляти й освоювати забуті хліборобами землі, – почав свою розповідь Юрій Собчук, директор з виробництва сільгосппідприємства «Агромір-Кор», яке розгортається у нашому краї. – Задля цього створюємо в районі господарство, яке засіватиме орендовані землі. На Волині цим займаються дві потужні фірми. Одну з них, «Корсойл-Агро», очолює вже знайомий читачам вашої газети виходець із Костопільщини Віктор Корнійчук. Рівненщина для нього зовсім не чужий край. Саме тому на Володимиреччині та Рокитнівщині півтора року тому виникли дочірні підприємства очолюваної Віктором Корнійчуком фірми. Вони і розвиваються, поступово розширюючи земельні угіддя, й основна наша спеціалізація – озима пшениця, ріпак, соняшник, соя і кукурудза…

 За словами Юрія Валентиновича, на Рівненському Поліссі багато колишньої ріллі заросло чагарником. Вкриті лісовим самосівом, заболочені і з замуленими осушними каналами, вони стали не придатними для посіву, однак їхнє недавнє призначення люди не забули. «Агромір-Кор» наперекір скептикам береться за ці, здавалося б, уже втрачені землі. Корчує зарослі, повертає їм вигляд справжнього поля і, розраховуючи на підтримку сільрад, домовляється з людьми, аби повернути занехаяним паям колишню здатність колоситися хлібом-пашницею.

В кабіні сучасного трактора як в ігровому атракціоні: все управляється комп'ютером, джойстиком і кнопками Дмитро Дуляницький

– У цьому, – стверджує Юрій Валентинович, – користь і для власників паїв. Бо через десяток літ ліс, що там виросте, земельним паєм уже й не назвеш. А по договору з нами власники отримуватимуть непогану орендну плату і радітимуть, що їхня земля доглянута. Пам’ятаймо і те, що у вас миють бурштин. Якщо земля у чагарях, вона вабитиме копачів-«старателів»? А от коли оброблятиметься і її займатимуть посіви, чи підуть туди люди з лопатами? Вимиваючи каміння, вивертаючи з глибини мертву породу і перемішуючи її з родючим ґрунтом, бурштинщики убивають просто псують землю. Позбавляють її родючості. А цього допускати не можна. Родючий шар має бути незайманим. А будучи у сільгоспобороті, він прийматиме органіку та міндобрива, і від цього родючість навіть зростатиме.

– Але люди бачать, що ми сіємо з наміром восени зібрати. І нам не по дорозі з «попередниками», які, «залетівши» в район, наробили гармидеру і, як туман, розтали, – розгортає свою позицію Юрій Валентинович. – В Озері ми створюватимемо власну виробничу базу. Будуватимемо й контору. І хочемо, щоб люди чимшвидше повірили у доброту наших намірів та відчули нашу постійну присутність. А вигода від цього навіть у тому, що «агромірівців» не доведеться шукати за тридев’ять земель. Вони будуть поруч, у всіх на виду, і при потребі завжди можна буде висловити зауваження чи пропозиції. Зрозуміло, виникне потреба у робочих місцях.

Цей трактор в рази перевищує по функціональності старі радянські аналоги Дмитро Дуляницький

 «Звідки черпаєте оптимізм?» – питаю у співрозмовника.

 – А з того, що сказане й справді можливе, хоча ризик є, – відповідає Юрій Валентинович. – Він у тому, що треба дуже великі капіталовкладення, щоб цю землю «реанімувати», дати поживу й одержати врожай, який окупить затрати. Візьмімо простий приклад. Тільки-но зайшовши в село, ми взяли землю, окультурюємо її, і хоча віддачі ще немає, зобов’язання перед людьми і бюджетом на себе взяли і з усіма розраховуємося. Треба років два, щоб почалася справжня віддача від землі. І треба велика мужність і розумний розрахунок, щоб на це йти. Людям як хочеться? «Відразу» і «все». Але ми реалісти і розуміємо: з усім в один момент не вийде. А ще віримо у всіма знане: якщо до землі з душею і вмінням, то й земля відкриє душу назустріч – порадує врожаями…

– Наша справа, – каже Юрій Валентинович, – виростити врожай і збути його на внутрішньому ринку. Так і працюємо. Навіть орендну плату при бажанні можна отримувати вирощеним нами збіжжям.

Звертаю увагу співрозмовника, що вітчизняні профтехучилища майже не готують механізаторів. Чи не ускладнюється від цього життя сучасних аграріїв? «Трохи є», – чую у відповідь. І все ж, хлопці, залюблені в техніку, не перевелися. Приходять вони і в «Агромір-Кор» – і відразу ж стикаються з імпортною технікою. Її буквально нашпиговано електронікою. Тож без спеціальної підготовки не обійтися.

Вчаться освоювати поліські грунти разом: і начальник виробництва, і тракторист Дмитро Дуляницький

– Реальність така, що я сам привчаю механізаторів до сучасних сільськогосподарських машин. Ну і що, що вони привикли до ЮМЗ? Комп’ютеризованим мобільним телефоном користується кожний – так само і з комп’ютеризованим трактором рушить у поле. Такий підхід у себе ми виробили, і він себе виправдав… Один із нинішніх учнів – каноничанин Андрій Босик, вже другий сезон трудиться в «Агромір-Кор». Саме він вже цьогоріч по підмерзлому ґрунту підживлював озимий ріпак і тракторним гулом пробуджував поле, відвикле від масштабного механізованого обробітку.

– Поле треба обробляти культурно, – вважає Юрій Валентинович. – Контролюю це особисто, бо хочу, щоб наші люди до землі ставилися по-хорошому. Бо в’їздити-витоптати її можна, але потім соромно бачити свій хліборобський гріх. І мудрим, й ощадливим, і дбайливим був той, хто вигадав технологічну колію. Дотримуйся її – і матимеш приємність від зробленого.

– Свої 600 гектарів ріпаку ми підживили за три дні, – не без приємності констатує Юрій Валентинович. – Зробили це в агрономічно сприятливі строки, й одного трактора з розкидачем на такій площі вистачило.

Розпочавши свою діяльність в Озері, підприємство «Агромір-Кор» зав’язало взаємовигідні ділові стосунки і в Каноничах, а відтак поширило свій вплив і в межах Антонівської і Новаківської та Володимирецької селищної ради. Намічається співпраця і з Кідрівською сільською громадою. І вислухавши директора з виробництва Юрія Собчука, який очолює агрономічний відділ підприємства, хочеться вірити йому та його колегам і побажати успіху. Адже поле має пробуджуватися під гул тракторів, а земля – родити житом-пшеницею.

 Текст Олексія Городного.

Коментарі:

Останні новини