З почуттям чесно виконуваного обов’язку, з розумінням особистої відповідальності за знання і майбутній життєвий вибір учнів, з відчуттям зрослої уваги і турботи з боку держави та з помітною домішкою смутку освітянська громада району зустріла своє професійне свято. На урочистості, крім спеціалістів відділу освіти, завітали перші особи району – голови РДА та райради Анатолій РИЖИЙ і Василь КОВЕНЬКО. Але попри це, святкове зібрання обмежилося участю лише директорів шкіл: більш широкому представництву завадив карантин, спричинений коронавірусною інфекцією.
Про те, як пройшло свято і які важливі моменти в освітній сфері воно висвітлило, розповідає в.о. начальника відділу освіти Інна КРЕДЕНСИР.
Інна Креденсир, в.о. начальника відділу освіти
– Інно Григорівно, тиждень тому ми не просто відсвяткували День учителя, а й підвели своєрідну лінію під цілим етапом у розвитку районної освіти в умовах державної незалежності України. Як би ви оцінили ці три десятиліття?
– У галузі освіти я з 2002 року. Може, й не так багато, але свої міркування спробую висловити. Як на мене, це були дуже складні десятиліття. А що освіта є частиною суспільства, то на неї не могли не вплинути кризові явища в країні. Внаслідок значного безробіття та зниження суспільного запиту на освіченість знизився рівень здобутих школярами знань, а глибока економічна криза знизила попит на освічених працівників. Істотно знизилися й вимоги до абітурієнтів через «комерціалізацію» вищої освіти. Появилися «низькопробні» вищі навчальні заклади, а при прийомі на роботу в бюджетній сфері запанували кумівство і корупція.
Але й це не все. Освіта відзначається високою інертність та низькою інноваційністю. А через недостатню зарплату, особливо у 90-і та 2000-і роки, знизилася фаховість учителів. Нині зарплата підвищується, але швидкого й автоматичного підвищення фаховості, особливо при згаданому кумівстві та корупції, не станеться. До того ж, явно затягнувся перехід від радянського світобачення до пошуку власних національних ідей. Тому, крім явних здобутків (нові школи і котельні, гарно обладнані класи й лабораторії), маємо багато проблем, які чекають вирішення.
– Відбуватиметься це все вже в об’єднаних територіальних громадах і при новому районуванні області. Чи можна щось певне сказати про управління освітніми процесами в цих умовах? Чого прагнуть освітяни і чого треба сподіватися?
– Стосовно адміністративної реформи необхідно в першу чергу враховувати освітню реформу, яка впроваджує академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію закладів освіти, а відтак – і нову систему управління освітою. Втілення цієї реформи в районі потребує окремого аналізу. Але вже нині можна відмітити зниження впливу державних органів влади на освітні процеси та істотне збільшення такого впливу з боку місцевого самоврядування. Без виважених, чітко спрямованих на розвиток освіти управлінських рішень, прийнятих на рівні місцевого самоврядування, автономія шкіл може призвести до зниження рівня освітніх послуг. Ефективний освітній менеджмент набуває особливого значення.
– На сайті нашої РДА з приводу Дня вчителя зазначають, що «трохи доброго смутку було у святковій атмосфері». Як би ви пояснили наявність цього «доброго смутку»? З якими явищами-процесами він пов'язаний?
– Цей «добрий смуток» спричинений передчуттям розставання з колегами-керівниками закладів освіти. Адже адміністративна реформа після виборів розведе заклади освіти по різних ОТГ та районах. Хтось пішов на заслужений відпочинок, як-от Василь Іванович Жданюк з Біленського НВК, а хтось, як Катерина Олександрівна Олещук з Довговільського НВК, з керівної посади перейшов на звичайні вчительські години. Але впродовж десятиліть нелегкої роботи керівники стали справжньою освітянською родиною, у якій цінуються взаємопідтримка, взаємовиручка і здорова конкуренція. Такій згуртованості сприяла і робота рай методкабінету, районні, обласні та всеукраїнські семінари, наради, конференції і творчі поїздки в різні регіони країни, участь у професійних конкурсах різних рівнів, включаючи й міжнародні. Нині наша методична служба перебуває у процесі ліквідації. Методкабінети мають реорганізуватись у центри професійного розвитку педагогічних працівників. Тому добрим смутком повнилися й овації Софії Олександрівні Шидловській, яка вже в статусі екс-завідувачки рай методкабінету і якій висловлюю щиру подяку за багаторічну плідну працю.
– Цього разу з нагоди Дня вчителя ми мали цілу зливу відзнак і нагород. Про що вони свідчать: про глибоку повагу до вчительства чи про велику заслугу вчительства у розвитку школи й освіти?
– Насамперед – про неймовірну важливість професії вчителя. Адже лише фінансово незалежний, самодостатній, професійний, з високим рівнем самоосвіти Вчитель навчить і виховає Громадянина з великої букви. І лише такі Громадяни належним чином презентуватимуть Україну в нинішньому глобалізованому світі – світі конкуренції не лише економічної, а й гуманітарної та світоглядної.
Велика кількість педагогів було відзначено нагородами різного рівня. І ви не помилилися: з одного боку це повага до вчительства, а з іншого – відзнака педагогів за результативну роботу. Уже цього року маємо п’ять нагород Міністерства освіти і науки України. Нагрудний знак «Відмінник освіти» отримала вчителька Володимирецького районного колегіуму Наталія Миколаївна Кривко. Грамотою Міносвіти нагороджена Світлана Євгеніївна Дуляницька, директор Володимирецької ЗОШ №1. А міністерськими подяками директорку Городецького НВК Ганну Федорівну Сернюк, її колегу з Воронківського НВК Аркадія Івановича Тарасюка та вчительку географії і біології Великожолудського НВК Галину Григорівну Снітко. Крім них, велику групу педпрацівників відзначено почесними грамотами облдержадміністрації, облуправління освіти та науки, районної ради і райдержадміністрації та відділу освіти РДА.
– Під час цьогорічних урочистостей довелося дотримуватися карантинних протикоронавірусних вимог. Уже з початку навчального року ковід жорстко торкнувся навчального процесу (згадаймо хоча б скорочені уроки у школах). Але що робиться, щоб разом із здоров’ям учителів та учнів зберегти й високу якість навчання та дати надійні знання учням, особливо завтрашнім учасникам ЗНО?
– Справді, з березня школи працюють у складних умовах карантину. Відповідно до нормативних документів у кожній із них на час карантину затверджено тимчасовий порядок організації освітнього процесу. І при цьому, звісно, враховується епідемічна ситуація та, відповідно до протоколів комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, затверджується алгоритм дій на випадок чогось надзвичайного. Усі шкільні заклади організовують освітній процес залежно від рівня епідемічної небезпеки. При цьому обирається необхідна форма навчання, включаючи й застосування дистанційних технологій. Цьогоріч ЗНО з дотриманням протиепідемічних заходів відбулося. Як буде далі, покаже час.
– Тим не менше, в області починається черговий підготовчий період до шкільних предметних олімпіад. Отже, ця загалом важлива кампанія в умовах ковід-епідемії не відміняється? Так само продовжить діяти й МАН, мобілізуючи юних дослідників на підготовку та захист своїх наукових робіт?
– Всеукраїнські учнівські олімпіади з навчальних предметів та конкурс-захист наукових робіт відбудуться, але – з дотриманням законодавства України по запобіганню поширенню згаданої гострої респіраторної хвороби. Таким чином з 3 вересня розпочала роботу онлайн-школа для обдарованих учнів, організована обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти. До неї долучилися й здобувачі освіти та педпрацівники Володимиреччини, і мета її – допомогти учням підготуватися до всеукраїнських учнівських олімпіад.
Так само й Рівненська мала академія наук організувала онлайн-заняття у гуртках академії, щоб кожний, зареєструвавшись, цілком безкоштовно міг долучитися до цієї наукової спільноти.
На сьогодні розпочалася підготовка до першого та другого етапів всеукраїнських учнівських олімпіад. Але за нинішніх умов рішення про їх проведення залежатиме від районної комісії з ТБ та НС, до якої відділ освіти звернувся з відповідним клопотанням. Бо що не кажи, а дитяче здоров’я – понад усе.
– Ми багато чого не знаємо з того, що буде завтра. Але що, дивлячись у завтра, хочеться сказати?
– Звичайно, всіх насторожує завтрашній день, бо, згідно з китайською мудрістю, жити у часи реформ не бажає ніхто. Нам не байдужа доля всіх без винятку закладів освіти, й особливо – позашкільної, зокрема Володимирецького БШЮ та Рафалівського ЦДЮТ, адже питання їх подальшої діяльності у новостворених громадах не визначене. Знаючи, чим живе освіта і що її найбільше хвилює, хочу звернутися до колег-учителів і сказати, що вірю у їхні можливості і розраховую на їхню активну громадську позицію. Учителі – основа національної інтелігенції. Тож у межах шкільної автономії та через свій істотний вплив на місцеве самоврядування прошу посилити роботу, спрямовану на розвиток національної школи та впровадження новітніх освітніх технологій. Закликаю також освітянську громаду до широкого обговорення в газеті і соцмережах новаторських ідей та проблемних питань в галузі освіти і закликаю до активного спільного відстоювання інтересів освіти в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Щиро всім вдячна за вагомий щоденний внесок у відповідальну і благородну справу – розвиток підростаючого покоління.
Олексій ГОРОДНИЙ.
У додаток до теми
Прокоментував Віталій ДРУЗЬ, голова районної профспілкової організації працівників освіти:
Віталій Друзь
– Як великий позитив у розвитку освіти району за тридцять років називаю комп’ютеризацію навчально-виховного процесу в закладах освіти. Значно покращилося й ставлення батьків до школи. Якщо у 80-х роках чимало випускників 9-річної школи не здобували освіту (у деяких селах – більше половини), то сьогодні таких майже немає. Тоді ж батьки допомагали готувати школу до нового навчального року лише у Володимирці, а нині їхній вклад у зміцнення матеріальної бази закладів освіти значний. Оце, напевно, і весь позитив. Матеріально-технічна база начальних кабінетів за 30 років поповнилася не у багатьох школах. У більшості – занепала або й відсутня. А шкільні бібліотеки, як центри виховної роботи, практично не поповнюються методичною та художньою літературою, необхідною для виконання програм. Комп’ютер, звісно, добре, але книга у розвитку дитини повинна займати не останнє місце. На жаль, купити її не кожен у змозі.
Матеріальне забезпечення педагогів теж недостатнє. Хоча зарплата зростає, ріст цін за товари і послуги випереджує цей ріст. До того ж, влада поділила педагогів на «чорних» і «білих». Умови оплати вчителів, вихователів дошкільних закладів та керівників гуртків істотно відрізняються, а це не сприяє нормалізації психологічного клімату у педколективах. А як зрозуміти те, що Верховна Рада України приймає постанову «Про безпеку педагогічних працівників загальної та професійної освіти під час пандемії коронавірусної хвороби» – і в ній жодного слова про вихователя дитсадка і керівника гуртка, начебто вони працюють в іншій державі? Може, «слуги народу» не знають про такі педагогічні посади? Чи, може, ці педагоги працюють поза карантинною зоною?
Ще хочу сказати про «велике будівництво», про яке так багато мовлять. Яке ж воно велике, якщо за 9 років у районі побудовано лиш одну невелику школу в Озерцях та й будівництво ще не завершене? А коли добудується степангородський довгобуд? У 2011 році не йшлося про велике будівництво, але на 1 вересня здали дві школи (Мульчицьку – менше ніж за рік, хоча вона значно більша від Озерецької!). А що вже казати про 80-і та початок 90-х років, коли в районі за 10 років побудували 8 середніх та 3 початкові школи? Дошкільних закладів тоді ж побудовано 21, а за призначенням нині працюють лише 12. Решта перепрофільовані або й понівечені, а від Степангородського й сліду не лишилося.
Отака оцінка трьох минулих десятиліть. Що ж стосується об’єднаних територіальних громад і нового районування області, то на управління закладами в нових умовах дивлюся песимістично. Звичайно, усе вирішує час. Але якщо до цього у райвідділах освіти працювали 2-4 головні спеціалісти, а в методкабінетах – 8-12 методистів, то ОТГ матиме одного-двох, не більше. Чи осилять ці люди весь обсяг робіт? Чи не станеться так, що руками ОТГ влада доб’ється значного скорочення освітніх закладів, називаючи це гарним словом оптимізація?
Хочеться, щоб до влади, як у Польщі, прийшли патріоти, які дбатимуть про розвиток країни та благополуччя народу. Хочеться, щоб у верхах перестали красти, бо тоді і на місцях з’явиться контроль. Щоб Конституція діяла не лише для простих смертних, а й для Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, і щоб правосуддя служило правді, а не прислужувало владі. А ще хочеться, щоб у нас діяв один антикорупційний орган, який би боровся з корупцією, а не захищав її. У нас же прижилося правило, що корупцію не можна подолати, її треба очолити.
Усі передові країни світу, як-от Японія, Корея та багато інших, домагаючись економічного стрибка у своєму розвитку, вкладали кошти насаперед в освіту. А у нас? Добивають і нищать те, чого досягли раніше. Пам’ятаєте? «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!»
