Якщо проаналізувати всі передвиборчі виступи кандидатів у депутати до місцевих рад, то всі говорять про економіку, будівництво і розвиток загальними фразами – бо або нічого в тому не тямлять, або обіцяють золоті гори, навіть не маючи на меті свої обіцянки виконувати. «Чи збудує хтось із тих «господарників» і народних «піклувальників» дорогу на Телковичі вартістю 170 мільйонів гривень, якщо річний бюджет Володимирецької селищної ради – всього 200 мільйонів? Звісно, що ні. Але ж попіаритися на чомусь треба, правда ж?» – вважає Микола Воробей.
Разом з тим чомусь майже ніхто не говорить про те, що чекає освіту і культуру в новому форматі територіальних громад, про патріотичне і молодіжне виховання, про духовність і національні пріоритети.
Саме тому розмова про це з кандидатом у депутати обласної ради Миколою Воробйом вийшла у досить несподіваному ракурсі. Про що говорили – у матеріалі.
– Миколо Васильовичу, ви йдете на вибори до Рівненської обласної ради разом із «Свободою». Розкажіть, чим Вам імпонує ця політична сила?
– Мабуть, перш за все, своїми націоналістичними ідеями, своєю проукраїнською позицією. І найголовніше людьми, які проповідують ці ідеї. Я не буду багато говорити про цих людей, можна зайти в ютуб і послухати їх вживу. Це Юрій Михальчишин, Андрій Білецький, Руслан Кошулинський, Ірина Фаріон. На мій погляд – майбутнє України за такими чесними, розумними українцями, зброя і кулі в яких – слова. Це люди, навколо яких слід гуртуватися. В районі ж я бачу людей з такими ідеями тільки у двох партіях: ВО «Свобода» і УНП. Їм слід було б об’єднатися.
– Ви – успішний бізнесмен, вже були і в політиці, і працювали в органах державної влади. Як вважаєте, на місцевому рівні щось можна змінити? Тим паче, в обласній раді, яка обіцяє бути дуже різнополярною в новому скликанні…
– Звісно, змінити можна все. Та в першу чергу міняти треба себе. Уже багато людей побували за кордоном, побачили як там люди живуть. І в нас започатковують щось на кшталт європейських підходів, тому ми бачимо в себе і акуратно пострижені газони, підрізані дерева, різнокольорові дахи. А на рахунок різноманітності в обласній раді, то я не думаю, що це буде аж так критично. Все впорядкується у дві течії: праву і ліву.
– Усі кандидати говорять про дороги, про економіку та інвестиції – але майже ніхто не приділяє достатньо уваги духовності, розвитку культури, освіти. Як Ви бачите свою проблематику, з якою маєте працювати на окрузі?
– Ви дуже правильно підмітили: «говорять» – і все. Усі, хто каже про «дороги завтра», мають розуміти, що вони «ведуть в країну НІКОЛИ».
Щоразу на виборах зринає питання поганих доріг – і ми все одно роками їздимо по розбитих автошляхах. Наші автобуси роблять три рейси на Бишляк і через день два рейси на Новосілки. П’ять рейсів, або 400 кілометрів щодня 30 років підряд! А про дороги щоразу всі говорять лише перед виборами.
Усі кандидати розказують про проблеми економіки, медицини – але майже ніхто не говорить чітко про подальше існування культури і клубних установи, про освіту і сільські школи. Ми всі воюємо із поточними побутовими проблемами, живемо одним днем – а про завтрашній день нема коли замислюватися.
А на рахунок духовності, культури і освіти щоб коротко, то скажу так. Під час Другої світової війни прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль на пропозицію скоротити витрати на культуру заради оборони сказав: «А за що ми воюємо?» І я погоджуюсь з ним.
І взагалі, за що люди можуть віддавати своє життя, не думаючи? Мабуть, за дітей, за свій дім, за друзів і за державу. Якщо розтлумачити, що для мене держава, то це територія, на якій панує моя українська мова, культура і віра.
Наша тисячолітня історія говорить сама за себе – нам не треба привозити якісь реліквії і створювати навколо них святині. У нас все це вже є. Нам залишається тільки пам’ятати і берегти наші історичні пам’ятки, церкви і храми.
– Як Ви вважаєте, як в умовах територіальних громад можна буде розвивати культурно-мистецькі проекти, туризм і особливо патріотичне виховання молоді? У районі були кошти на ці галузі, а бюджетів територіальних громад аби хоч на захищені статті видатків вистачило…
– Ті чи інші проекти мають оцінюватися з позиції окупності чи, як це правильно сказати, самодостатності. Для прикладу, в Закарпатті багато туристичних об’єктів. На 99 % це самостійний (приватний) бізнес. Культурно-мистецькі проекти – 50 на 50 (держава + громади). Патріотичне виховання – це 99% державна робота і, звісно, без заборон для інших цим займатися. До слова, про роботу патріотичного виховання дітей у «Володимирецькому віснику» писала пані Оксана Приходько. Гурток пластунів, який вона очолює, вірю, буде успішно працювати і далі, а ми готові підставити своє плече.
– Що інноваційного в цьому плані пропонуєте Ви особисто?
– Після виборів основна адміністративна одиниця – це об’єднана територіальна громада (ОТГ). І це вже буде залежати від людей, яких ми виберемо. Гроші завжди були і будуть – а в бідної громади не було й не буде. Треба просто складати розумний паритет між своїми бажаннями і реальними фінансовими можливостями. То для цього і пишуть люди перед виборами про свої пріоритети. Для того і створюють відкриті списки, щоб люди бачили, за кого голосувати.
Новація ж моя проста – у найвищі пріоритети маємо поставити не економіку та інвестиції, а культуру і виховання. Тільки якісна освіта робить людину цивілізованою, тільки належне патріотичне виховання нашої молоді дозволить не лише зберегти, а й примножити той мистецький та історичний спадок, який ще маємо сьогодні. Бо варварам та неукам картинні галереї не потрібні; їм достатньо барів і «крапок».
– На Вашу думку, що буде з культурою у форматі ОТГ: чи потрібні нам якісь методичні центри, які до цього організовували роботу галузі з району, як тепер утримувати музичні школи і гуртки, які були комунальною власністю району, та будинки культури?
– Я проти всяких ліквідацій в освітній галузі і в культурі особливо. Ті заклади, які служать кільком громадам (наприклад, музичні або спортивні школи), мають так само спільним коштом і утримуватися. Координувати їх потреби і дофінансовувати якраз має район. Якщо, звісно, в нього буде такий зведений бюджет із субвенцій усіх населених пунктів на утримання цих шкіл – або ж держава має передбачати субвенції для закладів культури і освіти. Хоча б на перший час, поки громади розберуться із своїми надходженнями.
– А що робити із малокомплектними школами – Ваша позиція. Адже їх треба або закривати, а учнів довозити в опорні освітні заклади, або утримувати коштом громади.
– Дитячі садочки не були клопотом громади. Їх фінансували з районного бюджету. Для Володимирецьких дитсадків ці зміни не торкнуться, або ж будуть несуттєвими. А от для Каноницької територіальної громади можуть бути проблеми. Хоча про такі малі громади чомусь сьогодні ніхто й не згадує; туди на вибори не йдуть ні партії, ні потужні кандидати. Випадковість? Не думаю…
Не все однозначно. Якщо своїх грошей не буде достатньо (хоча чиновники пророкують збільшення надходжень до ОТГ), звичайно, мають бути цільові області або й державні програми.
Щодо шкіл, то тут є державна програма реформування освітніх закладів (на це закладають кошти в держбюджеті) – і є громади, які по своїх наявних коштах мають визначити, де будуть опорні школи, а де малокомплектні школи треба закривати, а дітей довозити до опорних закладів.
Але тут теж, вважаю, має бути якийсь перехідний період з державним фінансуванням – щоб громади могли спершу скласти свої бюджети і порахувати витрати на утримання культури, медицини і освіти – а тоді вже приймати рішення про закриття чи реорганізацію. Доступ до обов’язкової освіти у нашій країні гарантований Конституцією, а саме держава в першу чергу має її виконувати.
На рахунок грошей, які здають батьки в садочках і школах, рахую, це не правильно. Держава має піклуватись на 100% про своїх маленьких громадян.
На цьому дякую. Бажаю прийти на виборчі дільниці і зробити свій вибір. Слава Україні!
