Ще у 1996 році в Україні оголосили епідемію туберкульозу. Незважаючи на певні досягнення в боротьбі з цією недугою, ситуація з поширенням хвороби стає критичною. Але ж карантин ніхто не оголосив?
Реформа системи охорони здоров’я зачепила і протитуберкульозну службу Рівненщини. Тривалий час ця медична галузь працювала в умовах недофінансування. Тих коштів, які надходили з державного бюджету, вистачало лише на підтримання існуючої ситуації. Також не врахували і той факт, що збудник туберкульозу, який нині вражає населення, вже не такий, яким він був раніше. Мікобактерія туберкульозу мутувала і стала більше агресивнішою; ті ліки, які були дієвими кілька років тому, зараз не чинять згубної дії на збудника, тому хвороба набагато важче піддається лікуванню.
І уявіть: навіть враховуючи цей факт, Національна служба здоров’я України виділила на боротьбу з туберкульозом лише третину необхідного бюджету!
В Україні щороку своєчасно не виявляють 22.5 % випадків туберкульозу, а в 2020 році цей відсоток зріс до 40-50%. Серед тих, що захворіли, 76 відсотків становлять особи працездатного віку (18-54 роки).
У 2014 році Україна увійшла до п’ятірки країн світу з найвищим показником хіміорезистентного туберкульозу (протитуберкульозні препарати на збудника хвороби не діють).
Щоб зупинити туберкульоз, знизити рівень захворюваності і смертності від цієї небезпечної недуги, підвищити ефективність лікування хворих, проводити профілактику, виявлення та лікування цієї хвороби, і була створена обласна Програма протидії туберкульозу.
Аби розв’язати і вирішити цю проблему, потрібний комплексний підхід як зі сторони держави і керуючих органів, так і з боку всіх тих людей, які є дотичними до цього. Починаючи з лікаря-сімейника, до якого вперше звертається пацієнт, і до лікувального спеціалізованого закладу. На все це потрібні кошти, а також правильний їх розподіл.
Чи можна сьогодні придумати щось нове у цьому двобої з жахливою інфекцією?
Можна. Крім лікування в стаціонарних умовах розвивати систему амбулаторної допомоги хворим на туберкульоз з дотриманням всіх вимог інфекційного контролю, забезпечення постійного супроводу пацієнтів під час лікування, скоординувати всі зусилля медичної спільноти і громади, сформувати відповідальне ставлення до здоров’я у суспільстві.
Що ж маємо ми в Рівненській області? Програма фінансування протидії туберкульозу в області навіть не була розглянута(!), незважаючи на численні звернення керівника та адміністрації закладу.
У 2020 році провели реорганізацію чотирьох закладів, де надавалася протитуберкульозна допомога населенню Рівненської області. У Страшевській туберкульозній лікарні, Острожецькій протитуберкульозній лікарні, санаторії «Костопіль» та дитячому протитуберкульозному санаторії «Новостав» скоротили значну частину штатних посад і працівників. Але залишилася заборгованість по санаторію «Новостав» – 980 299.43 гривень, санаторію «Костопіль» – 740 961.56 гривень, а недофінансування КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» РОР – 3 803 900 гривень. І це основний заклад області, де надається спеціалізована допомога хворим на туберкульоз!
З березня 2020 року через карантинні заходи, спричиненими COVID-19, різко обмежився доступ до медичної допомоги для населення – починаючи від обмеження доїзду і до обмеження звернень в медичну установу. Пацієнту потрібно сьогодні пройти неабиякі митарства, щоб отримати хоча б якусь пораду чи консультацію!
Тут всім потрібно пам’ятати, що допомоги інколи шукає вже хвора людина, яка не має ні сил, ні коштів, щоб пройти цей шлях. Хіба ж не для цього почали реформувати медицину, щоб кожен хто потребує мав доступ до отримання послуг якісної медичної допомоги?
Недореформа породила недопрацювання ланки первинної медичної допомоги, до якої першочергово має звернутися пацієнт. Проблема у тому, що населення області не охоплене стовідсотково декларуванням з лікарем первинної ланки.
Не обстежуються своєчасно особи з груп підвищеного ризику, не охоплене систематичним скринінгом на активний туберкульоз доросле населення, низький рівень скринінгової туберкулінодіагностики (проведення проби Манту) серед дитячого населення та підлітків, обстеження дітей з груп ризику, невисокий відсоток обстеження на туберкульоз серед контактних з хворими на туберкульоз осіб, осіб із ВІЛ-інфекцією, недостатній рівень проведення мікроскопії мазка харкотиння в загальній лікувальній мережі.
У цей процес однозначно мають включитися урядовці на місцях, керівники місцевих територіальних громад і залучити всі свої можливості і ресурси, щоб позитивно вирішити проблему.
За статистикою: в Рівненській області підписали декларації з сімейним лікарем/терапевтом/педіатром близько 70% населення. Серед хворих, у яких підтверджено туберкульоз, – 86% не мають укладеної декларації із сімейним лікарем, а інші уклали договір фактично на стадії виявлення хвороби.
Туберкульоз вже давно вийшов з-під контролю, враховуючи повітряно-краплинний (легкий) шлях передачі збудника. І сьогодні від хвороби не застрахований ніхто.
Єдиний протитуберкульозний заклад в області не забезпечений сучасним діагностичним обладнанням – немає обладнання для проведення комп’ютерної томографії, бронхоскопа з відеоспостереженням, недостатня кількість лабораторного обладнання та розхідних матеріалів, застаріла матеріально-технічна база, є перебої в своєчасній поставці протитуберкульозних препаратів та в потрібній кількості.
Щоб зрозуміти жах цих слів – порушення і відміна прийому протитуберкульозних препаратів сприяє розвитку стійкого до препаратів туберкульозу. На прогрес хвороби впливає і недосконало відпрацьований маршрут пацієнта з підозрою на туберкульоз та з встановленим діагнозом туберкульозу.
Так, коли протитуберкульозного лікування потребує пацієнт без постійного місця проживання, після стаціонарного етапу лікування, він зазвичай виходить у люди з інфекцією – в закладу просто немає коштів, щоб надати йому повний безкоштовний курс лікування! Відтак носій хвороби поширює туберкульоз серед нас усіх. Але ми про це й не підозрюємо!
Щоб Програма протидії туберкульозу в Рівненській області була дієвою, треба ефективний адміністративний контроль, а зобов’язання, взяті на себе державою, мають бути виконані не тільки на папері. А ще апріорі мусить бути зацікавленість, повноцінне фінансове забезпечення і контроль з боку Управління охорони здоров’я, органів обласного і місцевого самоврядування, територіальних громад.
Зробимо це – переможемо туберкульоз раз і назавжди!
Але як це зробити? Найголовніше – необхідне розуміння законотворців і управлінців на місцях, безперервне фінансування з боку держави, коштів обласних і місцевих бюджетів, НСЗУ та інших незаборонених законом джерел. Превенція і боротьба дасть потрібний результат.
Координувати роботу повинні спеціалісти, які досконало знають всі опції хвороби та фтизіатричної галузі, володіють всіма даними і ситуацією щодо туберкульозу. Якщо все це відкинути і дозволити керувати процесом нефахівцям – туберкульоз стане особливо небезпечним захворюванням. Він уразить нас усіх. Він уже серед нас у великій кількості.
Чому я це все озвучую? Бо проінформований – отже озброєний. Кожен із вас, земляки, сподіваюсь, зрозуміє вагу фахового управління процесами. У громаді здоров’я на всіх одне, і воно має бути відмінним!
