Останні номери газети «Володимирецького вісника» (та й інших місцевих видань) буквально заполонила передвиборна агітація. Кандидати у депутати, чимдуж критикуючи своїх попередників, знову обіцяють нам благо. А я придивляюся до них й уважно пробую проаналізувати програму кожної партії, яка бореться за представництво у місцевій владі.
Зазвичай нічого в цих обіцянках не міняється. Клянуться, що ремонтуватимуть дороги, облаштовуватимуть дитячі майданчики, будуватимуть дитсадки, дбатимуть про дозвілля молоді. А от тяжке життя одиноких пенсіонерів з їхнього поля зору випадає. Мовляв, є соціальна служба – їй і прапор в руки. І це правда. Послуги беззахисним людям за графіком надаються.
А от з платою соцпрацівникам за нелегкий труд не все гаразд. 400 грн у місяць – багато це чи мало? А по догляду за хворими місячна плата взагалі становить 250 грн. За такі кошти не дуже розженешся. І в цьому одна з причин, що нашим землякам краще працювати прислугою у Польщі чи в Італії, а не в рідній країні.
А медицина? Первинка лікує всіх і все, а денний стаціонар фактично відсутній. Медсестра в особистий час виконує й роль швидкої допомоги по забору крові, а лікаря можна викликати лише через гарячу лінію. По-справжньому якісної допомоги потребують інсультники й інфарктники. Але й онкологічно хворі не в кращому становищі. Прийом у лікаря-онколога обмежений лише двома годинами, і це з такою кількістю хворих, як у нас у Вараші!
Скільки було звернень до депутатів різного рівня, а віз так і не зрушиться з місця. Та й з гласністю, скажу вам, справи кепські. Міську газету «Вісті» давно закрили, а «Володимирецького вісника» так і не визнали своїм виданням. А от бігборди буквально заполонили місто. І що цікаво, на них знайшлися немалі кошти, та й попиту вони не втрачають.
Жаль визнавати, але депутати звітують перед виборцями лише напередодні чергових виборів. І тільки тому, щоб знову бути обраними. Лиш окремим із них звіти не потрібні: вони працювали не для слави, а від душі.
Тут яскраво проявив себе в ділі Дмитро Стецюк, помічник народного депутата України В.Н. М’ялика. Недавно він відвідав мене, онкохвору пенсіонерку, з групою таких же, як сам, небайдужих людей. З їх допомогою я поїхала на лікування в санаторій «Червона калина». І доброта ця від того, що принцип у цих людей – «не словом, а ділом», і вони мають з кого брати приклад. Адже не тільки на Волині, а й за її межами заслуженим авторитетом користується їхній лідер, очільник партії «За майбутнє» Ігор Палиця.
Тому й новообраним мерам та депутатам, яких матимемо вже в понеділок, бажаю саме такого душевного ставлення до земляків, зокрема до тих пенсіонерів, яких доля наділила одинокістю і тяжкими недугами.
Надія ЛОПУХОВА,
жителька міста Вараш.
