Восени 2019 року Володимирецька селищна рада ініціювала конкурс творчих робіт «Мій Володимирець через 10 років», учасниками якого стали школярі навчальних закладів селища. У грудні 2019 року оголосили підсумки та переможців. Тетяна Корнійчук – учениця Володимирецького НВК «ЗОШ1-3 ступенів – ДНЗ» стала переможницею з казкою, яку у період карантину пропонуємо вам, наші любі читачі.
Тетяна Корнійчук
Цікаво, що з часу появи цієї казки деякі мрії вже стали реальністю у Володимирці, як от європейські смітники та реконструкція басейну. Може, ймовірність втілення мрії дівчинки таки висока? Нехай ця казка буде дороговказом для новообраної влади у нашій об’єднаній територіальній громаді.
«Мій Володимирець через десять років»
На центральній площі містечка зібралось чимало людей – і, правда, запускатимуть Машину Часу. Хіба це не цікаво?
Добровольців вирушити у подорож до майбутнього виявилось чимало, але обрали місцеву молоду жительку, Софію Казку. Пані Казка працювала двірником та була ще тим «живчиком». Завжди приходила на допомогу, ніколи не сиділа на місці та була чудовою мамою для своїх двох дітей. Вона ніколи не могла спокійно дивитись, як люди лишали сміття на вулицях. Є у неї одна мрія – запустити проект по переробці сміття. Та, на жаль, поки що влада не знайшла кошти та можливості для реалізації цього проекту. На провокативний експеримент жінка погодилась не відразу, але, трохи подумавши, вирішила, що експедиція має бути цікавою. Та й уява не давала їй спати ночами: що ж на нас, володимирчан, чекає через 10 років?
Після вітального слова, мер містечка радо запросив зайти пані Казку до незвичайного апарату: він мав круглу форму, з безліччю кнопок.
– Пані Софіє, ми дуже раді, що саме ви, візьмете участь в експедиції, – він відкрив двері Машини Часу, а пані Казка, не вагаючись, зайшла туди.
– Пам’ятайте, Ви пробудете там лише 2 години. Запам’ятайте все, що ви побачите, бо Ви перша! – сказав він з хитрою усмішкою.
Софія кивнула. Вона хвилювалася. Машина Часу не дозволяла брати з собою якісь пристрої, телефон, тому потрібно було сподіватися лише на хорошу пам’ять. Мер закрив двері і Софія уже нічого не бачила. Усередині Машина Часу була вся біла та хромована і без вікон. Розробник чарівного винаходу натиснув зовні потрібні кнопки і через кілька хвилин відкрив Машину перед публікою. Вона була… пустою!
А наша героїня, пані Казка спочатку не зрозуміла, що сталось. Вона підлетіла уверх, здавалось, ніби щось притягує її до себе. Через кілька хвилин вона просто гепнулась на асфальт, на щастя, не забившись.
– З вами усе гаразд? – підбіг до неї якийсь чоловік. Софія Казка усміхнулась та з допомогою чоловіка підвелася.
– Так, дякую, – ще раз усміхнулась вона.
Вона опинилась на тій самій площі, але що це? Площа прикрашена дивними кульками. А прозваний людьми «самальот» розмальований у кольори веселки. Всюди бігали діти, щасливо усміхаючись. Асфальт новий і рівний, на величезних кількаярусних клумбах цвіли красиві квіти.
– А що сьогодні за свято? – поцікавилась Софія.
-А ви не знаєте? Діти розмалювали нашу площу, тому місцева влада вирішила влаштувати для них свято, – усміхнувся той чоловік.
– Я не місцева, – збрехала пані Казка, – приїхала на екскурсію.
– На екскурсію? Я Вам покажу перлину нашого містечка – Палац Красицького, – з усмішкою запропонував чоловік, – мене, до речі, Богданом звуть.
– Ну давайте, я Софія, – відповіла жінка.
Їй стало цікаво, чому «Панський Маєток» став перлиною містечка? По дорозі до нього Богдан та Софія вели приємну розмову. Пані Казка розглядала все навколо із цікавістю. Місцевий Будинок Культури змінився: тепер ззовні він був розмальований у синьо-жовтих кольорах, схожий із символами нашої країни. Пан Богдан розповів, що весь цей дизайн вигадали діти, а дорослі просто допомогли здійснити задум. Уже понад 5 років, як діти стали допомагати дорослим. Працьовиті та віддані селищу – вони надихали кожного. Як виявилось, підлітки вирішили змінити Володимирець самостійно. Створили купу нових та цікавих проектів, а мер містечка радо на це погодився.
Ще одне здивувало пані Казку: ніде, ні на одній вуличці не було сміття! Проте, всюди знаходились смітники, якими активно користувались жителі і гості. Тепер на вулицях не було сміття під сміттярками, або просто посеред вулиці.
Найголовніша мрія пані Софії збулась – проект про переробку сміття таки втілили в реальність! Таке розповів пан Богдан. Тепер чи не на кожній вулиці стояли сміттєві баки різних кольорів разом з орієнтирами – що куди вкидати. Це неймовірно потішило пані Казку. А ще більше потішило її, що люди дотримувались правил сортування!
Прийшовши до «Панського Маєтку», пані Казка аж рота відкрила від здивування: тепер це був саме Маєток Красицького! Відреставрований, красивий та такий чарівний! Біля маєтку росли красиві квіти, а також майже на кожному дереві були годівнички для птахів наповнена кормом та шпаківні.
– Раніше тут були майже руїни. Тепер це – наша гордість, – розповідав пан Богдан, – влада виділила кошти на його реставрацію. Це повноцінний музей, екскурсії тут проводять чи не щотижня. Тут зібрали всю інформацію не лише про сам Палац, але й про Володимирець.
– Палац неймовірний, – розглядаючи об’єкт своєї цікавості, усміхнулась пані Казка.
– На жаль, інтер’єр вам показати не можу, бо сьогодні в музеї вихідний. До речі, екскурсії тут зараз проводять діти, яким вдається зацікавити дорослих, – промовив пан Богдан, – але можу показати наш басейн!
– Я б із задоволенням подивилася, – усміхнулась вона. Ідучи парком, Софія Казка насолоджувалась ароматом квітів та знову ніде не зустріла ні недопалків, ні пляшок під ногами, жодного сміття! Це так радувало Софію, адже вона завжди прибирала своє містечко, та навчала так робити інших. Прийшовши до басейну, очам панянка своїм не повірила: дорогу біля басейну прикрашав тротуар разом із лавками та ліхтарями і кіоски-вагончики, де можна придбати різні смаколики, взяти напрокат човна чи катера. Усередині парку є кілька туалетів та кабінки для перевдягання. Вода у басейні стала приємного блакитного кольору. Біля самої води – відпочиваючі на лежаках-єврошезлонгах. Діти, сміючись, плюскались у воді, а дорослі й самі грались у воді м’ячиком. На воді збудований міст. Він вів на острівок. На острівку – затишна кав’ярня, ще й міні-майданчик: гірки-аквапарк, що спускали тебе у воду та гойдалки!
Дві години пролетіли стрімко. Зміни відбулись такі суттєві! І найбільше це стосувалось жителів Володимирця. Молодь стала більше читати прогресивної літератури і більше удосконалювати рідне містечко. Не смітили, не пиячили, не палили цигарок, а працювали над створенням сучасного міста.
Асфальтована дорога та тротуари – повсюди. Влада запустила громадський транспорт: по вулицях їздили автобуси. Пан Богдан показав також притулок для тварин. Найдивніше, що у ньому також працювали підлітки! Вони приносили наших менших друзів, а потім знаходили їм новий дім. Всі уже й забули про бурштин. В першу чергу, через те, що відновили завод «Ситал» та молокозавод. Як сказав Пан Богдан, у нас ще й мають відкрити шоколадну фабрику-мануфактуру! Люди мають роботу, тепер їм стало набагато цікавіше та краще жити у Володимирці.
Усі вітались, ніде не було бійок, сварок та тому подібного. Будинок Школяра, Будинок Культури, Панський Маєток, робочі місця, басейн, школи, магазини – змінилось до кращого геть усе! Дивлячись на все це, хотілось лише одного: жити тут і нікуди не виїжджати. Пан Богдан розповів, що з перебудовою тут побудували готель. Безліч туристів хочуть тепер побачити «перлини» нашого містечка. Коли пан Богдан вийшов по морозиво, пані Софія помітила ту саму «чорну діру», через яку вона сюди й потрапила. Сумно видихнувши та зрозумівши, що час додому, вона востаннє подивилась на вже неймовірне рідне містечко. Потім, пані Казка зайшла у «чорну діру». Через кілька хвилин вона опинилась у тій самій Машині Часу… Двері відчинились та Софія Казка вийшла перед великим гуртом володимирчан.
– Дорогі володимирчани, майбутнє у нас буде дуже цікавим, – усміхаючись, загадково сказала Софія Казка. – Повірте, у нас все зміниться: починаючи з сміття на вулицях, закінчуючи панським маєтком. У нас з’являться робочі місця, назавжди зникне нелегальний видобуток бурштину. Тепер до нас приїжджатимуть на екскурсії. Але найголовніше, – у нас зміняться люди! Не дарма ж кажуть, що діти – наше майбутнє!
Було ще багато запитань земляків, на які пані Софія радо відповіла. Після чого покинула площу з думками про те, що тепер люди знатимуть до чого прагнути.
Замість епілогу
Через декілька тижнів оголосили результати конкурсу дитячих мрій. Місцева влада вирішила зробити Володимирець таким, яким його бачать наші мешканці. Саме творчі роботи учасників стали головними орієнтирами – що і як потрібно зробити. А вони були ще й які: яскраві, різноманітні та унікальні! Кожен творець своєї роботи намагався передати те, що так хоче зробити у нашому містечку.
Конкурс «Мій Володимирець через 10 років» дав старт створенню нового, сучасного міста Володимирець, де всім комфортно, зручно жити і тому гонорово гордитись і хизуватись своєю рідною землею .
Тетяна Корнійчук,
Володимирець
