Що вдалося зробити за кілька каденцій головою Володимирецької селищної ради, чому не пішов на чергові вибори і чому не бачить райдужних перспектив перед Володимирецькою територіальною громадою – про все це у розмові з селищним головою Володимирця Олександром Осмоловичем.
– Олександре Григоровичу, ми не вперше розмовляємо з вами, намагаючись відповісти на важливі для володимирчан питання. Але сьогодні у вас, певне, останнє інтерв’ю як у голови селищної ради – ви залишаєте свій відповідальний пост, який успішно займали впродовж довгих чотирнадцяти років. Тож і почнімо з оцінки цього, без применшення, важливого етапу у вашому житті…
– Скажу вам відверто, я не працював, а жив на роботі чотирнадцять з половиною років. А от чи вдалося все зробити – швидше всього, що ні. Зроблено, певно, чимало, але не все з того, що хотілося встигнути. Звісно, шкодую, адже своїм правонаступникам лишаю цілу купу проблем. Але стараючись щось робити для селища, я ніколи не порівнював себе з попередниками. Просто йшов власною дорогою.
– Усі ваші чотирнадцять літ – це постійні контакти з сотнями людей. Треба було знаходити спільну мову, вирішувати чужі проблеми, дотримуватися певної тактики. Що скажете тепер? Які якості має виховати в собі людина, перш ніж сісти в подібне крісло?
Думаю, насамперед треба мати хоча б трішечки досвіду. А люди… Вони дійсно різні, і з ними буває дуже складно порозумітись. Одне й те ж питання різними людьми може сприйматися по-різному. От хоча б усім відоме білощебеневе покриття доріг. Пройдіться грейдером по вулиці, спробуйте вирівняти дорогу – і відразу пролунає кілька дзвінків: «А для чого ви це зробили? А воно стало ще гірше…» Та попри все, більшість володимирчан – люди чудові. Не раз спілкувався з колегами в інших районах, але ніколи не чув, щоб щось робилося на умовах співфінансування. А нам це вдалося і для Володимирця стало майже правилом.
– Очевидно, багато що вважаєте справжнім успіхом. Що саме?
– Особисто з собою нічого пов’язувати не буду – просто працював у межах своїх можливостей. Але приємно, що весь час поруч зі мною були однодумці. Мені, як селищному голові, пощастило з трудовим колективом, але й з депутатським корпусом та виконкомом зовсім непереборних питань не виникало. Зрозуміло, вдячний цим людям за розуміння і співпрацю, адже всі важливі питання вирішувалися на їхньому рівні.
– Ви теж, Олександре Григоровичу, не були просто споглядачем. У всьому відчувалася ваша участь. А це й будівництво електромереж, і каналізація, і тротуари, і реконструкція парку…
– Так, це було, але все робилося за рішеннями селищної ради і виконавчого комітету. Що ж стосується електромереж, то, відверто кажучи, трішки шкодую, що пішли цим шляхом, адже не вирішено серйозну для селища проблему. Так і не з’ясовано питання з підключенням новоселів до електроліній, і турбота ця не єдина. Не завершили реконструкцію центрального водозабору. Вкладено більше мільйона гривень, питна вода вже мала б стати якісною, але впродовж десяти років ми цього не досягли. Мабуть, недосконалим був проект, тож і виконана робота не дала ефекту: вміст заліза й надалі перевищує допустиму норму. Маю надію, що через один-два тижні запрацюють очисні споруди, які реконструювалися теж десяток років. Відповідний пакет документів уже пішов на Київ, проблема з очисткою каналізаційних стоків, дасть Бог, зніметься.
– Ще раз повернімося до питання з підключенням до електромереж. Вам не здається, що свого часу селищне керівництво допустилося помилки?
– Помилка була, і вона в тому, що це не було нашим прямим обов’язком. Не ми мали будувати електромережі. Але люди непокоїлися, треба було вирішувати болісні для них питання, і ми втяглися в цю обузу. Спільним коштом – громадським і селищним – виконали низку робіт. Маємо тепер у селищній власності більше десятка підстанцій і понад двадцять кілометрів електроліній, а це ж більше тисячі споживачів, третина яких до мереж досі не підключені. Упродовж року цей процес заблоковано, й Обленерго виправдовується тим, що підстанції перевантажені. Насправді ж, за нашими даними, це не так – запас потужності є, не вистачає бажання йти назустріч людям.
– Довелося чути, що ці мережі мали виставлятися на тендер. Чи було це зроблено?
– Рішення по аукціону селищна рада прийняла, однак досвіду проведення таких торгів в Україні немає. Лише на Одещині продавалася невеличка мережа. У нас же позиція Обленерго зводиться до того, що селищні мережі їм не потрібні і купувати їх, навіть за одну гривню, ніхто не збирається, все то – зайвий клопіт. Виходу, якщо по-чесному, не бачу, але ця проблема «засвітилася» на рівні НКРЕКП і Володимирець там звучить. А призвідником цього всього вважаю недосконале законодавство, в яке обіцяють внести поправки. Це важливо ще й тому, що, крім експлуатації, відчутна й проблема будівництва нових електромереж. Ось уже чотири роки, як Обленерго зобов’язалося прокласти електролінії на кількох райцентрівських вулицях, але далі обіцянок діло не йде. Згідно з законодавством будівництво електроліній оплачують споживачі. Місцева влада, щоб їм допомогти, замовила проектно-кошторисну документацію. А от забудовники, не дійшовши згоди, грошей не зібрали…
– Олександре Григоровичу, а чи не можна ці мережі просто віддати обленергівцям?
– Можна, але це буде грубе порушення законодавства. Ідеться ж про бюджетні кошти, а Обленерго – комерційна структура, кінцевий бенефіціар якої, до того ж, невідомий.
– Тоді торкнімося деяких інших питань. Я дивлюся на дитячі майданчики в селищі – і бачу, як по-різному їх доглядають. Один усе літо радує діток, а інший підгнив і починає розвалюватися. Хто має займатися ремонтом?
Усі громадські дитмайданчики встановлювалися коштом громади, тобто, за рахунок селищного бюджету. Вони знаходяться на балансі КП «Аква», і цьому підприємству щороку виділяються кошти на їх ремонт та утримання. Правда, була домовленість з жителями, що дитмайданчики доглядатимуться й ними. Для прикладу, по вулиці Ольги Кобилянської майданчик споруджувався коштом і жильців – і вони його доглядають. А от у парку ним переймається «Аква», неподалік лісництва – колишній наш депутат Валентина Леонтіївна Ткаченко, і лиш в районі п’ятиповерхівок жильців багато, а ситуація з майданчиком найгірша. Свого часу певну ініціативу виявив Олександр Бедик. На жаль, вона згасла, та й «Аква» на аварійність майданчика не зреагувала, хоча кошти на догляд, як уже мовилося, виділяються. Гроші ці невеликі, але вони ще є і, напевно, до кінця року використані не будуть.
– Раз уже згадали про «Акву», то спробуймо її й оцінити. Що ви вважаєте найбільш проблемним у її роботі?
– На мій погляд, проблемне керівництво цим підприємством. За останні п’ять-сім років там помінялося кілька очільників, але керівництво не перестає бути проблемним. В «Акві» не хочуть зрозуміти, для чого це підприємство створювалось і що має робити. Щороку виділяється купа грошей на утримання місць загального користування, але й цьогорічних майже півтора мільйона на початок грудня «Аква» не освоїла. Причина, думаю, у керівництві, тобто – кадрова, хоча є проблема і з робітниками. В «Акві» працюють переважно жителі навколишніх сіл. Володимирчани туди на роботу не йдуть. А тим часом робота комунального підприємства специфічна. Там і вихідних, як таких, не повинно бути, бо пориви трапляються й у вихідні. Як і коли ця комунальна проблемність вирішиться, на жаль, не знаю.
– Не хотілося б на такому фоні торкатися перспектив Володимирця. І все ж, якими вони вбачаються в умовах нинішньої адміністративно-територіальної реформи і проголошеної в країні децентралізації?
– Про найближче майбутнє Володимирця говорити складно. Швидше всього, перспектива Володимирецької ОТГ, яка об’єднує дванадцять місцевих рад і приблизно 26 тисяч населення, вимальовується «не дуже». Ви ж знаєте: Володимирецький район на 93-94 відсотки дотаційний, а від перестановки доданків сума не міняється. Вараська ОТГ, порівняно з нами, успішніша і кінці з кінцями зводитиме. А от перед нашою величезною громадою хороших перспектив не бачу. Думаю, вже з 1 січня виникнуть проблеми, і насамперед – з благоустроєм. Бо ж першочергово забезпечуватимуться освіта, культура і медицина, а от благоустрій «буксуватиме». Як розбиті дороги, так і вивіз сміття вимагають значних коштів, а їх, очевидно, не вистачатиме.
– Отже, тарифи, швидше всього, поповзуть вгору?
– Мабуть, це станеться. Тарифи ростимуть хоч би тому, що вже нині йдеться про подорожчання електроенергії, а вона становить третину затрат на водопостачання і водовідведення. Інтернет уже розповів про вартість води у великих містах. Якщо у Дніпрі цей тариф найвищий і сягає 46 гривень, а в Рівному він прогнозується на рівні 26 гривень, то у нас він, за винятком Вараша і Рівного, найнижчий – вдвічі нижчий, ніж у подібних поселеннях Рівненщини. Швидше всього, з 1 січня й у нашому селищі вода подорожчає.
– Олександре Григоровичу, багато хто, вважаю, щиро шкодує, що, як селищний голова, на такому історичному крутосхилі ви вирішили зійти з дистанції. Чим поясните людям рішення не балотуватися на цьогорічних виборах?
– Перша причина, Олексію Остаповичу, в тому, що, як уже мовилося, я «жив роботою». Таке горіння дало свої наслідки, тож і сьогодні мав безсонну ніч – все аналізував ситуацію, що склалася внаслідок небувало щедрого снігопаду. Вчора з цим ми не справились, і сприйняв я це болісно. Мене здорово зачіпають будь-які негаразди. І це, вкупі з іншим, змусило не боротися за посаду.
Ще одна не менш важлива причина – я не бачу найближчих перспектив; мені здається, що рухаємось у хибному напрямку. Реформу децентралізації називають найбільш успішною, але погодитися з цим важко: ніхто не сказав, що буде завтра і яким чином досягти успіху. Самі подумайте, півтора місяця тому відбулися вибори, місяць тому прийнято закон по реорганізації органів самоврядування, але він досі не підписаний президентом. Відтак усі в тупику, тож реорганізація району завмерла, а сесію селради якщо й провести, то її можна вважати нелегітимною. Складається враження, що знову не з того боку запрягли коня. І таких проблем – у будь-якій сфері. Деяких закладів, що фінансувалися з районного бюджету, у новому році, очевидно, не стане – немає коштів. Але ж люди там працюють, їх ні про що не попередили, а є ж процедура, якої треба дотриматися. Інакше кажучи, бюджет-2021 буде потрачений на створені державою проблеми. Тож, передбачаючи подібне, вирішив не вв’язуватись у все це.
– А немає жалю, що такі проекти, як вітрова електростанція та система селищного відеонагляду, втілюватимуться вже без вас?
– До речі, дванадцять договорів на оренду земельних ділянок під згадану електростанцію вже укладено. Ще ряд ділянок зареєструємо найближчим часом. Тож цей процес якоюсь мірою мною ще контролюється. Дуже тішуся, що це справді перспективна для Володимирецької ОТГ річ. За попередніми розрахунками, з часом наша вітрова електростанція даватиме серйозні надходження до місцевого бюджету. Важко повірити, але звучала цифра у 90 мільйонів гривень. Тож коли ці кошти в ОТГ прийдуть, можна буде говорити й про перспективи. А щодо відеонагляду й інших намірів… Звісно, жаль, що не змогли їх втілити. До речі, тендер і по відеонагляду, і по провулку Богдана Хмельницького відбувся, уже й кошти надійшли на наші рахунки, але в останній момент держава їх відкликала.
– Ніхто не знає, яким стане місцеве самоврядування завтра, і все ж, що побажаєте своєму наступнику?
– Звичайно, тільки успіху. Досягти його буде непросто, але Василь Васильович Ковенько – людина з немалим досвідом, тому, думаю, всі проекти, які в нас були, продовжаться. Не знаю, чи станеться це в 2021 році, але впродовж кількох наступних, думаю, все зробиться. Сподіваюся також, що новообрані депутати підтримають голову, бо знаю, як ускладнюють роботу непорозуміння з депутатським корпусом. З цієї причини ряд питань не вирішено, хоча на селрадівських рахунках лишаються п’ять мільйонів цьогоріч не використаних гривень. Тепер, в умовах ОТГ, частина їх піде на погашення заборгованості по інших сільрадах.
– Але й це значить, що життя триватиме. А раз так – ви вже бачите себе у найближчому майбутньому?
– Повірте, спочатку хочеться хоча б трішки відпочити. Нинішньої «чиновницької» звички – на все, що діється в селищі, звертати увагу, мабуть, позбудуся нескоро. Душа, певно, завжди за щось болітиме. Але маю надію, що в якійсь іпостасі й надалі буду причетним до всього, чим житиме наша ОТГ. Але поки що – трішки відпочити…
Олексій ГОРОДНИЙ.
