Останні 20 років пані Катерина (ім’я змінено) торгує на виїзних базарах Рівненщини, в тому числі - у Володимириці. Вона розповіла журналістам Володимирець.Сity всю правду про життя людини, яка заробляє на хліб так, як вона.
Колись Катерина працювала фахівцем на деревопереробному заводі, має освіту хіміка, але її скоротили.
— Важкі тоді були часи — початок 2000-х. Торгівлю почала, не повірите, — із заощаджень свого малого сина. Він збирав, як і всі діти, якісь копійки, гроші подаровані. Накопичував, здається, на велосипед. І я в нього позичила — більше 1000 грн.
Нашкрябавши грошей по родичах і друзях, жінка разом з подругами почала їздити на закупівлю до Хмельницька.
— Спочатку — підлітковий одяг. Потім — капці кімнатні, мокасини. Бізнесом це важко назвати, — сміється.
Катерина почала свій бізнес, закупаючи товари у Хмельницькому
Базарне життя має свою атмосферу. Тут йде війна за місце для палатки, в той самий час сусідки-торгашки поділяться останнім окрайцем хліба, коли ти свій тормозок ненароком забудеш вдома.
— Буває, особливо взимку після новорічних свят, не їдеш на базар тиждень, другий, місяць. Приїжджаєш — а на твоєму місці вже хтось стоїть. І починаєш сваритись. Хто знає більше матюків, той і перемагає, — жартує жінка, хоча розумієш, що то далеко не жарти. — Сусіди по палатках долучаються, доводять твою правоту. Ось так і відвойовується місце торгівлі. Хтось купує собі точку на базарі, хтось орендує».
«Додому потрапила через півтора місяці»
В житті базарника багато людей, міст і безсонних ночей.
— В залежності від відстані до базару часу для сну виділяється по-різному. Якщо маєш свій транспорт, то й керуєш своїм часом. Я не маю свого транспорту і нас таких багато. Тому вже давно на нас інші люди заробляють гроші — вони нас возять. В середньому 5 днів на тиждень мій робочий день починається близько третьої години ночі.
Звичайно, в бусі можна доспати. Але той, хто хоч раз потрапляв у аварію, вже ніколи не зможе в дорозі заснути.
У нас кожен другий — поламаний, побитий і травмований. Ти щодня виїжджаєш на базар і ніколи не знаєш, чи повернешся сьогодні додому живий. І чи сьогодні. Я колись так додому потрапила через півтора місяці.
Базарники багато їздять, чимало з них потрапляло в аварії
Тоді був звичайний підранок. Все як завжди за виключенням того, що керманич бусу, котрий віз базарників, проспав. Тому — поспішав.
— Аварія сталась після дощу, неподалік Сарн. Водій на великій швидкості увійшов у поворот і на калюжі нас понесло. Я спала, а прокинулась — вже поламана неподалік машини. Я не знаю, як мене викинуло з бусу, але на відміну ще від двох пасажирів, серед яких — дружина водія — я вижила.
Жінка міняється в обличчі. Сліз нема. Просто починається паніка, а в очах читається страх.
«У мене був перелам хребта. Я більше місяця пролежала в лікарні».
Багато чим допомогли колеги-базарники. В таких випадках серед них завжди спрацьовує солідарність — скидаються грошима, хто чим може. Жінку виходили подруги. День в день навідували, годували, мили, вчили заново стояти, ходити. І жити.
Прогнози були різні, але зараз вона дає сама собі раду. Торгує.
«Гаманець із бездонним дном»
— А в нас, таких, хіба вихід є? Коли ти був працездатний і молодий, то й тоді був не потрібен державі — скоротили, викинули, як непотріб, а коли тобі 50 років, хіба є надія, що станеш комусь тут потрібен? Люди розбиваються, намагаючись вижити, торгуючи, і ніхто за ті аварії відповідальності не несе. Базарники після аварій лікуються за свій рахунок. Допомоги — копійки. Та й їх ще треба вибити, довести своє ж право на них«.
Сьогодні жінка має цілий букет похідних від переламу хребта хвороб. Але це, на думку лікарів, не привід призначати їй інвалідність на постійній основі.
Навіть якщо місяць без прибутку, кожен підприємець платить державі 900 гривень
— Лікарі ж не дурні. Тимчасова група інвалідності — то гаманець із бездонним дном, вони ж на тому заробляють. Інвалідність на постійній основі не дадуть, адже тоді ти перестаєш бути куркою, що несе золоті яйця. Кожен рік сотні базарників проходять обстеження для продовження груп інвалідності. І кожного разу це коштує і коштує. «Скучне» життя розбавляють справжні детективи.
Платити навіть тоді, коли твої результати аналізів аж кричать — людина хвора.
— Лікарям треба «подякувати», бо наступного року хвороби у тебе не знайдуть. Був навіть випадок, коли факт «подяки» відбувався за принципом «стійте там-то, під’їде такий-то мікроавтобус, ви в нього сядете, і трохи від’їдете, нічого в салоні не торкайтесь, тільки в бардачок покладете конверт з грошима, мікроавтобус відвезе вас туди, де ви в нього сіли.
Такса залежить від діагнозу
Катерина розказує, що такса сьогодні залежить від групи і від тяжкості діагнозу на фоні справжнього стану здоров’я людини.
— Якщо гроші не даси, тобі групу ніхто не дасть, навіть якщо обстеження підтверджують інва
лідність. В середньому це 1500-2000 тисяч грн за „подяку“ на рік. При „поверхневій“ хворобі група коштуватиме дорожче — і 4-5 тисяч гривень. І більше.
Для людини, яка живе сама, яка має заплатити за доїзд, розвантаження, завантаження товару, яка має сплатити всі податки, і разом з тим постійно витрачати кошти на лікування, важко розкрутитись від капців і футболок до якогось більш прибуткового товару. А ще треба назбирати гроші на наступну комісію, щоб не позбавили групи.
Активна торгівля в теплу пору року. Взимку багато базарників сидять вдома
— Якщо ти зареєстрований підприємцем, раніше в разі відсутності прибутку міг не платити податок. А десь два останні роки, незалежно від того, маєш ти прибуток, чи не маєш, повинен сплатити 900 грн податку. От я взимку не торгую, бо не маю здоров’я. То де мені їх брати, коли ще й лікуватись треба? Щоб отримати субсидію, щоб зимовий період так-сяк пережити, мушу щороку принижуватись і випрошувати групу інвалідності, яка мені й зніматись не повинна. Ні для кого не секрет, що на область виділяють ліміт груп. І лікарям треба втиснутись в цей ліміт так, щоб ще й грошей заробити. От і починають урізувати.
Жінка хвилюється, щоб журналісти не назвали її ім’я.
— Ви тільки не кажіть, хто я. Бо наступного року отримаю на комісії у хвіст і в гриву, а без групи інвалідності мені буде дуже важко».
Про те, як обманюють покупці
— Часто покупці обманюють. Буває прийде жінка, просить: дайте мені правий тапок 39й розмір, вдома поміряю і повернусь. Думається, нащо ж їй лише один, даю. А вона такий самий у когось, але лівий, візьме поміряти і шукайте її! Або от, у сусідки по палатці жінка наміряла чотири різні плаття, поки продавщиця наступне шукала, ця швидко попереднє вдягнула під своє і пішла — мовляв, нічого не підійшло. Віруючі часто ходять міняють товар — вдягнуть раз плаття до себе в церкву, а на наступний тиждень приходять його міняти. І так тиждень в тиждень. Раз розкусили ці махінації, коли вкотре вона прийшла міняти плаття, а тут трапилась її знайома, слово за слово і виявилось, що вона одяг міняє, а він й не оплачений.
Базарники підтримують один одного
Але найсмішніший випадок, за словами пані Катерини, трапився з однією вагітною жінкою.
— Купила у мене капці, мовляв, дайте недорогі, 38й розмір, мені в пологовий будинок, народжую скоро. Пройшов рік! Вона повертається, каже: «Знаєте, я у вас рік тому купувала капці в пологовий, але так їх і не взувала, віддайте гроші назад, я вам ось капці принесла». Я трохи ошелешена була. Але прийняла назад, думаю, йди жінко, я якось переживу це. Не проходить і 15 хвилин, підходить інша вагітна жіночка, каже: «Дайте мені якісь недорогі капці 38й розмір, мені в пологовий, скоро народжувати». І одразу ті ж капці забирає. Ну, ще рік не минув, чекаю.
