Леся Римарчук не з чуток знає, що таке – тримати марку, коли тисячі очей слідкують за твоїми рухами, а в цей час ногу від болю неможливо поворухнути. Також вона не з чуток знає, як з гідністю триматись навіть тоді, коли ти не на коні, а під конем.
Пані Леся – професійна танцівниця родом з Володимирця. За плечима 36-річної артистки – всесвітньо відомі сцени Європи і світу. Вона погодилась розповісти Володимирець.city, чи легкий хліб у танцюристок.
Леся Римарчук
Народилася у Володимирці, але жила на Миколаївщині
– Я народилась у Володимирці, прожила тут 5 років. Однак через аварію на ЧАЕС мої батьки вирішили переїхати в більш екологічний куточок України. Так ми опинились в невеличкому селі на Миколаївщині, – розповідає пані Леся.
Любов до танців виникла ще у ранньому дитинстві, коли вона по телевізору випадково побачила турнір з бальних танців.
– Пари так легко і гармонійно кружляли у танці, що я закохалась в це все з першого погляду. З тих пір тільки ним і марила.
Але які бальні танці у селі? Про професійну бальну школу годі було і мріяти.
– Я постійно в школі бігала на танцювальні гуртки, хоча звісно, до професійних танців вони не дотягували, це більше рахувалось аматорством.
Але я вперто йшла до своєї мети. Навіть у випускному класі, пам’ятаю, проходили анкетування, ким ми себе бачимо у майбутньому. То і там я написала – хочу виступати, танцювати і підкорювати світові сцени.
Однак батьки до останнього рахували, що моє хобі – не більше, ніж тимчасове захоплення. Коли ж вони зрозуміли, що не зможуть мене переконати, вимушені були змиритись і допомогти. Адже одразу було зрозуміло: з тією базою вмінь, які маю я, ні одна танцювальна кафедра жодного університету мене не прийме.
Дівчині найняли репетитора і згодом вона таки вступила до Миколаївського філіалу КНУКіМ на факультет Режисури і хореографіі за спеціальністю «бальна хореографія».
– Перші два роки я вчилась у Миколаївському філіалі університету. А згодом переїхала до Києва. Різниця відчувалась у всьому, в тому числі в інтенсивності навчання. Звісно, на фоні дівчат, які бальними танцями займались з дитинства, я програвала.
Але я справді старалась, тому вже на останніх курсах мені пощастило потрапити до колективу Київського театру бального танцю.
Всюди Україну знають і тепло приймають
Саме в складі Київського театру бального танцю пані Леся вперше побачила світ.
– У складі Театру я вперше виїхала на гастролі закордон – в Арабські Емірати. Ну а згодом – Європа – в основному це Іспанія, Італія, Франція, Австрія і Азія – Японія, Північна Корея, Китай тощо. Ми виступали зі своїми шоу, а також в якості підтанцьовки на виступах оперних співаків. Завдяки роботі в шоу на круїзних лайнерах плавала в найцікавіших куточках світу!
– Українські артисти закордоном мають хорошу репутацію: українська культура і українці впізнавані серед іноземців, і це приємно. Цікаво, що перші їхні асоціації з українським – це Шевченко, Кличко і Сердючка.
Найважче – перебороти себе
– Після участі в Театрі я перейшла на роботу за контрактами: сама підшуковую собі вигідні пропозиції. Найважче в нашій роботі – перебороти себе. Контракт змінюється контрактом, а це – зміни колективів, партнерів, керівників балету, режисерів-постановників. Скрізь зустрічаються різні характери, мови, менталітети. Це – різні темпераменти і різні світогляди.
Присутня й здорова конкуренція. Головне – бути гнучким і не давати обставинам зламати тебе і твою впевненість у своїх здібностях. Я бальна танцівниця, але завжди в умовах контракту передбачене вміння танцювати всі види танців.
Спочатку перепрофілюватись було важко, та досвід дає результати, і сьогодні я танцюю як всі види бальних танців, так і сучасний хіп-хоп. Вже з висоти досвіду усвідомлюю, що не кожен з хореографів може вести за собою колектив і взагалі – бачити картину і втілити її в реальність за допомогою нас, танцюристів.
Хореографи-постановники, з якими дійсно приємно працювати – це Jisley Garcia (Латинська Америка) і Ксенія Горб (Україна).
Серед танцівниць – свої стандарти
– Зазвичай в шоу-балет підбирають нових учасників таких, щоб за параметрами вони були близькі до тих, хто вже є в цьому колективі. В середньому бажано, щоб вага танцівниці була близько 50 кілограмів, але, знову ж таки, це залежить від її зросту.
У мене зріст 164 см, я ніколи не переймалась стосовно своєї ваги, бо організм мій так влаштовано: я можу їсти як слон і не поправлюсь. В університеті я стабільно важила 48 кілограмів, зараз – в межах 50ти.
Дівчата-колеги завжди мені по доброму заздрили, що я можу об’їдатись булочками, а вони мусять сидіти на постійних дієтах.
Між іншим, це потрібно насамперед не самим дівчатам, а їхнім партнерам: адже саме вони піднімають дівчат в танці. Якщо напарниця важкувата для танцюриста, це може бути травмонебезпечно для обох партнерів.
Каблук – 8,5 см
– Майже для кожного виду танцю передбачена та чи інша форма туфель з різною висотою каблука. Зараз я танцюю в туфлях з каблуком висотою 8,5 сантиметрів.
Звісно, постійно себе контролюєш, щоб не впасти. У мене таке раз трапилось під час виступу: я невдало стала на ногу. Та так, що поворухнути нею не можу. А в цей час партнер танцює і не помічає, що я стою на одній нозі. Вже згодом він почав підігравати, зрозумів, що я не можу далі танцювати, взяв мене на руки, і зі мною на руках продовжив танець.
Коли глядачі почали розуміти, що відбувається, то оплесками і вигуками «браво» морально нас підтримали. Так ми цілком гідно закінчили номер і партнер заніс мене на руках за лаштунки.
Професійні травми – справа вдачі
– Усі танцюристи падають, але хтось вдало, а хтось не дуже. Що я можу сказати – це дуже боляче! Страждає все тіло – спина, руки, ноги, суглоби. У мене спочатку були неукріплені м’язи спини, я дуже довго ходила до костоправів, та, власне, багато хто з танцюристів є їх постійними клієнтами. Неймовірно важливу роль займає розминка перед виступом. Нехтувати нею не можна.
Танцюриста годує його тіло, запевняє пані Леся, і тому себе – береже.
– Найчастіше танцюрист ще кілька разів подумає, піде він на ковзанку чи деінде, бо впасти для нього – небезпечно. Краще від цього утриматись.
Так вважає й більшість моїх колег. Це один із чинників, через який танцюристи багато в чому мусять себе обмежувати, аби довше лишатись працездатними. Хтось обмежує себе в їжі, хтось – у розвагах.
Але коли тобі 20 років, ти можеш відтанцювати два шоу підряд і ще піти з друзями десь в нічний клуб відпочивати до ранку. Коли тобі вже за 30, це все здається нереальним.
У середньому віковий пік працездатності партнера – 20-25 років. Багато хто з моїх однокурсників вже давно не танцює, запустив себе.
Але я ще у формі (в цьому мені допомагає збалансоване харчування), радію світу і не збираюсь завершувати кар’єру.
Казуси під час виступів таки трапляються. Ось – кілька
– Іноді на перевдягання костюмів під час шоу є всього 20-30 секунд часу! Буває, треба допомогти партнеру перевдягнутися. Трапляється, що потрібно дуже швидко допомогти натягнути на мокре тіло костюм, і в процесі він рветься.
А ще буває, просто на сцені, коли вперше бачиш один одного в костюмах, починаєш заливатись від сміху.
В артистів є така традиція – ЗЕЛЕНКА. Це коли на заключному шоу гастролей або контракту артисти вигадують якісь смішні ситуації на сцені. Іноді вдягали костюми з інших шоу.
На гастролях пам’яті Штрауса хлопці зробили сюрприз прямо на сцені і виходили танцювати до чужих партнерок. Головне – не показати глядачам, що відбувається незапланована ситуація.
У Туреччині в танцювально-акробатичному шоу Wonderland був номер мотоциклістів у глобусі, прикріпленому тросами. Під час номеру троси розхитались і глобус ледь не відірвався. Звичайно, всі злякались, бо в цей час ми були на сцені.
На зйомках Новорічного вогника оператор з камерою врізався в мене на сцені. Через це я випадково каблуком порвала шлейф від плаття Аліни з групи «Алібі».
Костюми – блискучий і вартісний світ краси
– Красивий якісний костюм не може бути дешевим. Ось на фото – для прикладу, звичайне червоне платтячко з бахромою і при мінімумі аксесуарів обійшлось мені в 3000 гривень. Звісно, чим якісніша тканина і чим більше аксесуарів, стразів, тим образ дорожчий. Шила мені те плаття на замовлення спеціальна швачка, яка спеціалізується на пошитті бальних костюмів.
Взагалі пошиття бального костюму – найдорожча із послуг, тому що там спеціальна методика пошиву. Пошив турнірних костюмів має свої правила і критерії.
Деякі бальні плаття можуть сягати кількох тисяч доларів.
Існує ціла індустрія моди в цій галузі! На паркеті всі пари один перед одним додатково змагаються ще й костюмами.
Звісно, чим дорожчий костюм, тим він ефектніший, і тим більш виграшно пара виглядає під час виступу.
Контракти
– Усе залежить від умов, країни і роботодавців. Якщо це більш стаціонарні контракти – Туреччина, Китай тощо – зарплати там дуже невисокі (але все одно – залежить від компанії).
У Єгипет здебільшого їдуть танцюристи, яким нема куди подітись і які себе не цінують.
В Туреччині в середньому зарплата від 800 до 1300 доларів в місяць.
Зараз через карантин економіка падає скрізь і зарплата значно нижча. Якщо говорити про кораблі, то умови роботи і зарплата там кращі, але знову ж таки все залежить від компанії. Тому у танцюристів дуже популярні такі контракти.
Дуже цінуються американські компанії і їхні пропозиції, бо там зарплатня у бальних танцюрів висока – від 3000 до 7000-10000 тисяч доларів в місяць.
В основному житлом танцюристів забезпечують, на кораблі – каюта згідно рангу. Харчування також входить в умови контракту, але якістю відрізняється в залежності від компанії і країни.
Інколи прописують, що танцівниця повинна мати свої костюми. Але здебільшого все-таки нам костюми надають.
В середньому контракт триває 6 місяців.
Дуже часто стикаємось під час відбору на високооплачуваний контракт з тим, що ніби проводять набір танцюристів, але по факту – далеко не завжди на першому місці якість танцювання. Іноді складається враження, що шукають просто зовні красивих дівчат і хлопців, щоб ходили по сцені і посміхались. Враховуються тут в першу чергу зовнішні дані, а не професійні якості танцівника.
Ніколи не вгадаєш, яким танцюристом маєш бути, щоб потрапити на той чи інший контракт.
Макіяж і зачіска
– В університеті була окрема дисципліна про сценічний грим, але, звичайно, навички макіяжу приходять з практикою. Спочатку мені макіяж наносили дівчата-колеги, потім вже я сама себе фарбувала. Вже зараз можу собі концертний макіяж зробити за 20 хвилин.
Але чисто для себе я проходила майстер-клас з нанесення макіяжу – і повсякденного, і сценічного.
Головне правило – макіяж повинен гармонійно вписуватись в образ і не має бути чорною плямою на обличчі.
Те саме і з зачіскою – вона має бути акуратна – в першу чергу. Якщо ти хочеш відповідати званню професійного танцюриста, треба приділяти увагу всім подібним дрібничкам.
Що найбільше подобається в роботі?
– Кайф моєї роботи – в тому, що я подорожувала майже по всьому світу і маю багато прекрасних знайомих around the world.
Я повністю віддаюсь сцені, я нею живу. Часто знайомі, побачивши мій виступ, дивуються: мовляв, я на сцені зовсім інша, не така, як в звичайному житті. Просто на сцені я відкриваюсь і відриваюсь. Виступи мене надихають і дають сили жити і радіти життю.
Бажаю всім людям берегти себе, любити себе, не боятися мати навіть «найбожевільніші» мрії. Ми живемо один раз, треба встигнути насолодитись життям, воно прекрасне і різноманітне.
Ну а своїм колегам і всім спортсменам побажаю навчитись правильно відновлювати свій організм, щоб він пропрацював якомога довше.
Адже 70% хорошого результату – це відновлення нашого організму. Щоб він нам давав те, що ми від нього вимагаємо, треба його цінувати, підтримувати і поповнювати ресурс правильно.
