Марія Гришко – пенсіонерка з Антонівки. За її словами, росла разом з «кукушкою», і життя прожила поряд. Були усякі складнощі та кризи, але вузькоколійка працювала щодня. А тепер її хочуть закрити. Це й стривожило неабияк нашу читачку. Вона вперше за 20 років взялася за ручку і написала в редакцію листа.
На її віку ще такого лиха не бачила, щоб і станцію закрили, і на рік поїздок зупинили, і про повне закриття приміського маршруту «Антонівка-Зарічне» йшла мова – така проблема піднята в листі нашої землячки.
«Усе залежить від Укрзалізниці і від влади», – пише Марія Гришко. – «Якщо влада дійсно дбає за народ, то, щоб совість їх була чиста, мають зберегти «кукушку».
«…Які були тяжкі часи! Але вищі ешелони влади дбали про людей. В даний період все знищується. Скільки було робочих місць, скільки вантажу перевозилось! Першими машиністами були два брати-поляки, вони й зробили перші рейси по вузькоколійці. Розказували старожили, що майже все село і всі люди з окружних сіл вийшли зустріти і провести в дорогу такий диво-поїзд».
Пише пані Марія, що люди боялись і дивувались водночас тому залізному коню – вперше бачили тодішні старожили-поліщуки таке.
«Перша поїздка «кукушкою» залишалась на усе життя в пам’яті пасажира. А нині всі вельможі мають все і нікого з них не цікавить, що ця «кукушка» є реліквією для наших поколінь. І гріхом перед Богом її буде не зберегти. Колись вантажний потяг щодня їздив. А пасажирський потяг курсував двічі на добу: виїжджав вранці з депо, повертався вдень і знову йшов у рейс. Аж о третій ночі приходив із Зарічного. І люди сотнями пересідали на великі пасажирські і дизель-поїзди. Це був єдиний надійний доїзд у всяку пору року».
Розказує Марія Гришко у своєму листі і про такий випадок: «Про закриття «кукушки» почали говорити у 2007 році. Люди не могли змиритись з таким шоком і таким рішенням керівників. По селах зібрали 500 підписів і послали ми їх у газету «Сільські вісті». Приїхали журналісти в район, на станцію «Володимирець», проїхались чарівною залізницею – і після того візиту затихло. Розібрати і знищити все легко, а що останеться для нащадків? Треба, щоб внуки бачили, їздили і пишались. Та й це є добрий приклад правильного керівництва і економіки».
А ще жінка пише про гліцеринові озера і чудові лісові скарби, про цікавих людей і колоритні пісні-спадщину. І всі ці скарби розміщені, живуть, ростуть уздовж вузькоколійки «Поліський трамвай».
«Як подивишся у новинах, скільки мільйонів грошей тратиться «на вітер»! А тут можна і торф’яні розробки організувати, і мебельні чи заготівельні підприємства. А наша «кукушка» була б основним транспортом. Вона неоціненна!
Чому ми не цінуємо свого краю? Треба всім жителям і чиновникам Укрзалізниці задуматись! В попередньому номері газети Укрзалізниця вказує, що здебільшого пільговики їздять. У цих пільговиків, які їздять поїздком, не космічні зарплати і пенсії, як у того високого начальства. Хто так висловлюється, не думає, що і його старість теж не за горами. У газетних публікаціях дивлюсь, які на фотографіях мости побудовані, скільки праці у вузьку колію вкладено. А в кризовий період група керівників найвищих ешелонів влади хоче знищити все!
Прошу, схаменіться всі. Надіюсь, найдовша вузькоколійна залізниця буде діючою і довічною, допоки буде життя на землі!»
Від автора.
Коли публікація готувалась до друку, стало відомо про підготовку третьої сесії Вараської районної ради, яка пройшла у п’ятницю 26 лютого. У порядку денному було й питання, що стосується саме захисту нашого «Поліського трамваю»: «16. Про звернення депутатів Вараської районної ради Рівненської області до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, АТ «Укрзалізниця», Рівненської обласної державної адміністрації щодо недопущення закриття найдовшої діючої вузькоколійної залізниці в Європі Антонівка-Зарічне».
