14 березня відбулась презентація книги поезій Олександри Стріли «Гомін вітрів». Члени літературно-мистецького об’єднання «Криниця» з нагоди презентації зібрались у районній бібліотеці після тривалої карантинної перерви.
«Як перша ластівка сповіщає про прихід весни, так і своєю першою книгою авторка засвідчила, що на літературній стежині з’явилася обдарована поетеса», — зазначено в анотації до збірки, що вийшла в Рівненському видавництві менше місяця тому.
Олександра Стріла з книгою поезій «Гомін вітрів»
Коли б мене запитали, яка вона, авторка цих поезій, я відповіла б: справжня! Від землі, від лісу, які любить усім серцем. Небайдужа до краси, до людей, серед яких живе. Талановита! Її вірші трепетні, образні, чуттєві. Скромна, як і усі обдаровані люди. Активна. Має тверді переконання, міцну громадянську позицію. Жіночна, бо у неї глибока красива душа.
Книга поезій Олександри Стріли – свідчення яскравого, самобутнього таланту, багатства внутрішнього світу та неординарності. Коли читаєш її вірші, перед очима постають дорогі серцю кожного з нас поліські краєвиди і відчуваєш, що лірична героїня і природа – наче одне ціле: «Сади цвітуть, краса бентежить душу, дівочиться обновками весна. Бджолиний рій обсів пахучу грушу, нектаром переповнену до дна...», або ж «Повітря в лісі чисте, аж бринить, молочний шлейф ранкового туману...Так тихо, тільки вітер шелестить, і манить дух квітучого дурману…»
Авторка поезій — тонкої конституції душа, лірик і полум’яна патріотка, мудрий філософ і закохана жінка. Вона не може залишитися байдужою до браконьєрського ставлення до природи. Їй боляче за героїв Майдану і за збитий літак у Чугуєві. Вона плаче разом із матір’ю солдата-односельця, який загинув під Мар’їнкою, і їй шкода маєток панів Красицьких: «Маєток чи палац, яка тепер різниця? Згасає він в оточенні беріз. І кожну ніч йому, старому, сниться, як юним був. І боляче до сліз».
Олександра просто і водночас глибоко пише про рідні з дитинства обереги — батьківську хату, криницю, садок, вишню край порога, хрести і прибрані могили, де знайшли вічний спочинок батьки: «Молилася, а свічечка тремтіла, і маялись на вітрі рушники…» Щемно звучать слова, звернені до матері, яка так рано пішла у засвіти, покинувши п’ятеро донечок і чоловіка: «Ти знаєш, мамо, як було без тебе? Шукала скрізь, чекала, як могла. Не вірила — тебе забрало небо, а так хотілось ласки і тепла…»
Олександра Володимирівна — глибоко віруюча людина. Можливо, це від батька, який завжди ходив до церкви, читав Апостола, і теж писав вірші. Вона у поезіях зазначає: «Зійде зоря нова над білим світом, і чистий сніг, мов крижмо, землю вкриє. І згідно до Старого Заповіту народиться малесенький Месія…»
Надзвичайна образність, одкровення, щирість і відвертість властиві перу авторки збірки: «Зупинити час мені хочеться хоч на день один, хоч на мить. Ще берізонька подівочиться, ще калинонька відгорить...» Чи отак: «…А я радію синім небесам, світанкам, сонцю, заходу і сходу. В буденності я бачу чудеса. Люблю весну і матінку-природу.»
Радісно і мені на душі від того , що на літературному обрії Володимиреччини засяяла ще одна зірка з прекрасним і звучним іменем, схожим на псевдонім — Стріла Олександра. Вона вміє по-справжньому любити і сама викликає захоплення та подив, наче лісова мавка, яка виросла серед степангородських лісів і найбільше за все любить волю: «…Іду у ліс, бо там душі воля…» або ж «Поклич мене і я розірву пута! Розправлю крила, рину у політ. Ці почуття – чи радість, чи спокута. Одним тобою полонили світ...»
Книжка має п’ять розділів, тематично різноманітних: «На порозі різдвяної казки», «Нехай буяє білопінна злива», «У серці літо, а в думках вже осінь», «Підбиті крила зраненої пташки», «Без тебе кава інша».
Вдалою, на мій погляд, є і назва збірки, взята з назви однойменного вірша. «Гомін вітрів» —щось непокірне, бунтівниче, нескорене, як і душа поетеси. Образ вітру часто зустрічається у її поезії: «…Старий садок свої розтратив сили, а вишня до порога проросла. Усі вітри з тобою гомоніли, і стежка споришами заросла…» чи «Принишкли ниви, вітер шаленіє, пісок приносить від усіх усюд. Весняний дощик землю розговіє, і зливи теплі з грозами впадуть…» Авторка підкреслює: «Люблю цей світ, по-справжньому звабливий, і з вітром обнімаюсь на ходу…» чи от «…Вітер тягне вози, застеляє серпанками небо. Я просила його, щоб на хвильку для мене притих…»
— Тож побажаймо їй високого польоту і творчих дерзань у небесах Поезії і прихильності долі її первістку, — повторю слова з передмови збірки «Звернення до читача».
Лариса Сай,
член Національної спілки письменників України.
Від редакції:
Книга вийшла у тиражі 200 примірників за фінансової підтримки Віктора М’ялика. Щиро радіємо досягненням літераторки, поетеси та нашого громадського кореспондента Олександри Стріли. Вже багато років Олександра Стріла є активним дописувачем газети «Володимирецький вісник». Її поезії часто займали чільне місце на «передовиці», а тонкий гумор тішив наших читачів і передплатників у сумні дні карантину. Тож хай мріється і пишеться! Хай поруч щодня будуть люди, які надихатимуть до нових творчих звершень!
А бажаючі придбати збірку Олександри Стріли звертайтесь у нашу редакцію – Володимирець, Шкільна, 19, 2-й поверх.
