У кожного з нас хоча б раз у житті траплявся випадок, коли ми самі себе гидилися та ненавиділи за певний вчинок так, що готові були віддати все на світі, аби його тоді не відбулося. Пригадайте цей момент, згадайте огиду, яку відчували самі до себе і до того, що вчинили. Оцей стан пережиття бруду та незадоволення собою має бути основним для людини, яка хоче покаятися перед Богом.
Минула перша неділя посту, впродовж якої віряни змогли почути Покаянний Канон Андрія Критського та підготуватися до сповіді й причастя. У четвер, в останній день читання канону, настоятель Свято-Миколаївського храму отець Михайло в своїй проповіді говорив про сповідь. Хочу поділитися цією проповіддю, адже не завжди можна почути такі проникливі слова. Отож, читаймо і думаймо!
– Великий піст готує нас до найбільшого свята – Воскресіння Христового. Кульмінацію такого приготування має стати покаяння та очищення душі від гріхів через Таїнства сповіді і Святого Причастя, щоб з чистим сумлінням і серцем увійти у велику радість величного свята.
Сповідь для християнина має набагато глибше значення, аніж просто скинути баласт гріхів. Про це говорить і Предстоятель нашої Церкви митрополит Епіфаній: «Ми прикладаємо духовні зусилля для покаяння і зміни звичок власного життя не для того, щоби просто отримати емоційне полегшення після сповіді, але щоби глибоко змінитися самим, щоби навчитися боротися зі злом в собі та навіть не підпускати його до свого серця».
До сповіді, як до щирої розмови із Богом, готуватись насправді важко. Інколи вистачить і однієї сповіді на все життя, а інколи не вистачить й усього життя для щирої сповіді.
Щоб ця розмова вдалася, найперше потрібно пізнати себе, відкрити для себе свої гріхи, – в цьому і є головне завдання Великого посту. Молитва і утримання викривають усі наші прогріхи. Перша заповняє наші думки Богом, витісняючи суєту і пустоту, а друге подразнює нашу гординю і викриває усі наші слабкості.
Постові богослужіння, читання Святого письма, посильна особиста молитва та духовна література сприятимуть нам подивитись на себе зовсім іншими очима. І тоді нам не потрібно вже думати і згадувати, які ми гріхи вчинили, а які ні – ми їх відчуємо і побачимо самі.
Відчуємо і вжахнемося!
Ось ми і дозріли до сповіді, нам вже є що сказати і за що попросити у Бога прощення!
Звичайно, краще сповідатися в одного священика. Бо коли ми думаємо, що підемо до іншого, який нас не знає, то це вже наші хитрування і ще один гріх у нашу «скарбничку».
Чому так важливо сповідатись в одного священика? Тому що він має стати «духівником»! Іншими словами – духовним лікарем, який потрібний нам не одноразово, а який поведе нас крізь набагато більший проміжок життя, допоможе нам, підкаже порадою, підтримає, а інколи і присоромить, що також є важливим фактором сповіді. Сором допомагає нам розлучитися з гріхом, ця емоція спалює прив’язаність до будь-якого пороку.
Якщо підвести короткі підсумки вище сказаного, то виходить, що наша сповідь є набагато складнішою і важливішою у нашому житті, ніж ми можемо спочатку подумати. Вона насправді починається задовго до нашої особистої зустрічі із священиком у храмі чи вдома (або в лікарні, якщо сповідається хвора чи немічна людина), і вже не завершується до кінця нашого життя. Це постійний духовний процес, це дуже важливий досвід, який допоможе нам у найважливішій Сповіді нашого життя, яка відбудеться при нашій особистій зустрічі із Богом. І там вже не один священик, а все людство побачить, хто ми є насправді! Тоді також стане соромно, але цей сором вже не допоможе, він навпаки стане причиною наших вічних мук.
Цінуймо час, не відкладаймо покаяння, із користю для душі і тіла проведімо час Великого посту. Уникаймо крайнощів: байдужості і фанатизму, бо одна і інша шкодить. Готуймося до Таїнства сповіді, прощаймо. Тоді Милосердний Господь простить і нам!
У коротких публікаціях неможливо охопити весь спектр питань, які можуть виникнути і в тих, хто вперше переступає поріг храму, і в досвідчених вірян. Але я дуже сподіваюся, що наша журналістська робота на духовній ниві буде корисна і важлива для вашого духовного і фізичного оздоровлення.
Лариса Сарницька.
