У № 12 газети «Володимирецького вісника» ми опублікували розповідь про духові оркестри регіону, підкріплені світлинами. Навіть не сподівалися на продовження. Але воно є, бо за кілька днів після виходу газети у редакцію завітав житель Володимирця, староста колишнього легендарного духового оркестру заводу «Ситал» Віктор Іванович Вагурін. Завітав із цікавою розповіддю та власними фотоархівами. Ось що він нам розказав.
Віктор Іванович Вагурін, староста колишнього легендарного духового оркестру заводу «Ситал»
У вересні 1964 року учитель музики Володимирецької середньої школи Олексій Анатолійович Єржикевич почав організовувати шкільний духовий оркестр. Брав туди учнів п’ятих і шостих класів своєї школи з розрахунку на повноцінне засвоєння музичної грамоти до випуску. Знайшлися й інструменти – їх зняли з горища контори селищного колгоспу.
Вигляд інструментів був страшненький і досить непривабливий, але під фаховим наглядом Олексія Єржикевича, власними силами їм, майбутнім духовикам школи, вдалося мідь «повернути в стрій» і вдихнути у них життя у прямому розумінні. А голова колгоспу Оржеховський, вражений реставрацією, дозволив ці скарби забрати школярам на базу школи, як шефську допомогу.
Уже через рік завзятих занять та репетицій оркестранти зі своїм керівником Олексієм Анатолійовичем, як-то кажуть, вийшли в люди і на першотравневій демонстрації дебютували досить успішно.
Пан Віктор згадує, що ще раніше був духовий оркестр і при Будинку офіцерів, який розміщувався у приміщенні сьогоднішнього магазину «Юність». Та на початку шістдесятих років минулого століття спочатку сам оркестр, а потім і Будинок офіцерів припинили існування.
З ліва на право Вагурін Віктор, Попов Сергій, Муха Юрій, Зрєлов Віктор, Геда Віктор, Кужиль Володимир, Волосячик Сергій, Зубчинський Дмитрій
У «ситалівському» оркестрі були й старші за школярів учасники – Семен Назаришин, Павло Цимбалюк, Петро Волосячик, Сергій та Женя Попови, Юрій Муха, Йосип Ковалець (на фото). Їх запрошували на великі і важливі події, для укрупнення і підсилення оркестру.
З ліва на право учасники духового оркестру Назарищин Семен, Вагурін віктор, Іщук Андрій, Цимбалюк Павло
Уже через рік після дебюту оркестру той же голова колгоспу товариш Оржеховський за допомогу школи на зборі врожаю надав кошти на закупівлю нового комплекту духових інструментів. То виявилася справа непроста – черга на отримання була немала.
Аж у листопаді та черга дійшла і до оркестру Володимирецького заводу «Ситал». Колгосп дав автомобіль – і Віктор Вагурін як староста разом із однокласником Володимиром Кужелем вирушили по інструменти в Рівне. У кузові вантажівки прикотили обновки до Володимирецької школи, вже на постійну «базу».
Для школярів-духовиків та їх наставників і для самої школи це було справжнє свято! На чергову демонстрацію оркестранти вийшли щасливі – з новісінькими блискучими інструментами Ленінградського заводу. До слова, це вже були не мідні, як зазвичай, а нікельовані інструменти і їх не було потреби начищати до блиску: вони не окислювались.
Восени 1966 року Олексій Єржикевич звільнився з роботи. Тоді керівництво оркестром перейняв Павло Тимофійович Ващенко, який і сам був духовиком – грав на трубі.
З 1967 по 1969 роки після закінчення школи духовики, як називали цих хлопців у селищі, грали в оркестрі районного Будинку культури, проводили концерти у селах району, а на День Перемоги супроводжували мотоестафету навіть по селах. Без них не обходились і звіти художньої самодіяльності обласного масштабу. А у вихідні дні в районному Будинку культури забезпечували танці під духову музику.
У 1972 році, під час активного розвитку та розширення заводу «Ситал» тодішній директор Олексій Васильович Цепок запросив музикантів на роботу. Щоб підсилити рівень учасників оркестру, ще й придбав свої, заводські духові інструменти. І оркестр заграв на повні груди.
У ті роки заводські духовики стали незамінними – всі районні масові заходи, демонстрації, обласні конкурси духових оркестрів, марш-паради в обласному центрі супроводжували вони. Між іншим, в обласних конкурсах оркестр двічі здобував ІІІ місце – а це з-посеред маститих обласних конкурентів неабияке досягнення.
А марш-паради у Рівному варті окремої уваги – кожному оркестру визначався свій маршрут вулицями міста. Зустрічались усі оркестри-учасники у центрі на площі, біля кінотеатру «Україна».
Рівне 1981 р.
Можна лише уявити масштабність: зведений оркестр за участі до трьохсот музикантів, які виконують одну мелодію під керівництвом диригента!
Важливим і пам’ятним був день закладення першого каменю у фундамент першого блоку Рівненської АЕС (на той час Західно-Української атомної станції – авт.). Саме оркестр Володимирецького заводу «Ситал» супроводжував ту подію.
А вже весілля у Володимирці і районі, каже Віктор Іванович, то звучали «на широку ногу» лише тоді, якщо там був оркестр. Оркестранти йшли і до своїх колег-духовиків на весілля грати – діло святе, своєму зробити свято.
Віктор Вагурін з теплом згадує про Івана Михайловича Шостакевича, колишнього викладача Володимирецької музичної школи – бо саме йому як керівнику оркестр завдячує усіма досягненнями, він був вимогливий і фаховий музикант і організатор.
Історія духового оркестру завершилась сумно – занепад і закриття заводу «Ситал» знищило і музичну окрасу і гордість цілого району, духовий оркестр на підприємстві. Проте в пам’яті тогочасного покоління він лишив незабутні спомини. А його учасник і староста Віктор Вагурін ще й досі береже дорогі йому архівні світлини, де зафіксовані моменти тодішніх подій, концертів, виступів, репетицій, на яких вони хлопчаками росли як митці, музиканти і як люди.
---
Коли готувався матеріал, свою розповідь-ремарку до споминів Віктора Вагуріна додав володимирчанин, колишній учасник шкільного оркестру у Володимирецькій середній школі Олександр Мисько:
Олександр Мисько, колишній учасник шкільного оркестру у Володимирецькій середній школі
– З 1973 по 1980 рік я був учасником шкільного оркестру. Керував тоді Семен Григорович Назаришин. Я грав на альту, корнеті, волторні. Коли одружувався у 1986 році, то наймав «свій» оркестр на весілля – мода тоді була на таку музику. Музиканти до РАГСу супроводили і танці грали.
У школі це був гурток духової музики, а заняття велися серйозно, двічі на тиждень – як у музшколі.
У 1988 році не стало Семена Назаришина, і оркестр почав занепадати.
Усі духовики-«ситалівці», по суті, вийшли з духового гуртка Володимирецької середньої школи. Музична школа вже була, то хлопці вчилися і там, і там.
Був оркестр і у школі-інтернаті (школа-інтернат була у приміщенні маєтку Красицьких – авт.), але слабенький.
Тоді основні календарні державні свята відзначали демонстраціями, тож оркестри були основою святкувань і масових заходів.
У Будинку піонерів (сьогодні БШЮ – авт.) був гурток горністів і барабанщиків. От на концертах у будинку культури горністи і барабанщики ставали між рядами і давали старт програмі. Взагалі 70-80-ті роки були піком моди на духові оркестри. А далі почали з’являтись ВІА і потихеньку витісняти моду на духову музику.
