Гімнастика для зміцнення хребта, суглобів і серця, для очей та міміки, дихальні практики, техніка відновлення пам'яті, ігри, тренінги, вправи, заняття «5 тибетських перлин» та «цигун». А ще – танці та обов'язкові домашні справи й ритуали. Усе це – не послуги якогось елітного оздоровчого санаторію, а волонтерська ініціатива пенсіонерки з Вараша Юлії Ходюнової для людей третього віку – саме так жінка називає тих, кому за 55. І це вона не вигадала, а просто перейняла європейський досвід, який вже кілька місяців самостійно впроваджує у рідному місті. А все тому, що хоче жити у щасливій країні.
Юлія Ходюнова
Повернутися до спорту через 35 років
Пані Юлії – 63. Вона не соромиться говорити про свій вік, бо виглядає значно молодше. І справа навіть не у зовнішньому вигляді, а трохи глибше: її неймовірну енергетику відчутно навіть в інтонації, з якою Юлія Ходюнова ділиться своїми натхненними ідеями. Інтелігентна, виважена і життєрадісна – такою зараз є інструкторка з фітнесу для літніх людей у Вараші. Власне, як і багато років тому.
– 35 років тому я вела першу у нашому місті групу аеробіки, – ділиться пані Юлія, переживаючи водночас, чи не надто здалеку починає свою історію. Видається, ніби хвилюється, аби не затримати, не забрати багато часу, бо точно розуміє ритм сучасного життя. – Тоді аеробіка тільки починала розвиватися як вид спорту. В той час ще можна було вчитися в Москві, і у нас були курси тренерів там, бо ще ніхто не знав, що це таке. Я вивчилась, приїхала, і зорганізувала групи. Місто тоді було молодим, середній вік жителів був 24-25 років. Пам'ятаю, охочих було багато: розтягувались на весь спортзал у першій школі.
І ось минуло 35 років. Усі ті, хто колись займався у моїх групах, зараз мають 64 і більше років. Якось у мене виникла ідея продовжити цю справу. Адже людей треба оздоровлювати. І я потихеньку почала вивчати цю тему.
Почалося все не так давно. Якось у 2012 році я поїхала на місяць в Ізраїль. Просто відпочивати. Але весь цей час я спостерігала за тим, як працюють зі своїми літніми людьми ізраїльтяни. І побачила тоді дуже цікаві речі. Зрозуміла тоді, що щаслива та країна, де щасливі діти і літні люди. А діти і літні в Ізраїлі – це щось! Вони доглянуті, усміхнені. Їх доглядає держава.
Від розмов – до інституту геронтології
Вражена побаченим, пані Юлія весь час думала про тих щасливих людей старшого віку. Бо відмінність між літніми в Україні та Ізраїлі для неї виглядала, як прірва: те, що бачила жінка поруч, у рідному місті, зовсім не надихало. Тож вона почала активно вивчати міжнародний досвід.
– Я приїхала додому і почала вивчати, як працюють з людьми старшого віку на Кубі. А там, до речі, зі столітніми працюють: незважаючи на вік, вони в однакових футболках танцюють на вулицях!
А ще за радянських часів у нас з'явився кубинський «десант»: до нашого міста на станцію приїхали звідти, щоб вчитися обслуговувати свою станцію. Вони вчились тут кілька років. І я вже тоді чомусь дуже багато питала про це. Навіть почала вивчати іспанську мову, аби могти з ними спілкуватися.
До цього я вивчилась на театрального режисера, і у нас був центр дозвілля «Гама», де я вела вечори для кубинців іспанською мовою, а перекладач із Куби – російською. І ось так, час від часу перетинаючись з ними, по крупинці збирала для себе інформацію про те, як працюють з літніми людьми на Кубі. Власне, тоді для мене ще й задачі такої не було, проста цікавість. А інформація в моїй голові просто накопичувалася. Видно, так було треба.
Коли якесь ідейне зернятко впало, воно помаленьку проростає, тоді відусюди ллється інформація, як ніби допомога. От коли щось задумаєш, то і книга потрібна трапиться, і людина зустрінеться, яка щось потрібне розповість.
Уже значно пізніше я вивчила досвід японців – вони дуже добре працюють з категорією літніх людей. І випадково натрапила на роботи Володимира Фролькіса. Це вчений, донедавна директор науково-дослідницького інституту геронтології у Києві – науки про старіння.
Я прочитала – і просто була вражена! Наскільки мудра людина зі світовим ім'ям пише легко! Читати його праці може будь-хто, все максимально доступно і зрозуміло. Тобто будь-яка бабця зможе прийти з городу втомленою, але взяти газету з його публікацією і легко зрозуміти, що і до чого. Він довго був директором інституту, проте, на жаль, не так давно помер. По собі він залишив близько 700 наукових праць!
Так от, після прочитання його публікацій, мені захотілося зв'язатися з цим інститутом, бо видалося, що того, шо я почерпнула зі статей, було мало. Так я розповіла співробітникам інституту про свою ідею. Що хочу працювати з людьми «третього чи елегантного віку» – ось так ми називаємо літніх людей. Так прийнято у Європі.
Це не просто якась там зарядка!
Пані Юлія підійшла до власної ідеї системно: аби не бути голослівною, продумала орієнтовну концепцію проєкту, який хотіла втілити. Її показала співробітникам інституту геронтології, попросила розповісти, як у нас по Україні загалом у таких невеликих містах займаються з літніми людьми.
– Мені відповіли, що такого формату немає, – продовжує пані Юлія. – Тобто є якась робота із категорією осіб літнього віку у великих містах, але у таких, як наше, немає. Наше місто перше, у якому зацікавилися подібним. Тож мені дали куратора, який за дзвінком буде підказувати все, що зможе: ідеї, напрямки та більш ефективні методи роботи.
А в Україні загалом працюють так: збирають людей у клуби і дають їм можливості. Ось вам, наприклад, гурток танцювальний, ось макраме, ось дискусії – вибирайте!
У нас формат оздоровчий: фітнес. Але це не просто якась-там зарядка! У нас танці, вправи на координацію, увагу, швидкість реакції – словом, ми поступово відновлюємо втрачені функції організму. І хоча старість не зупинити, звичайно, але, як сказали мені в інституті геронтології, втрачені функції пам'яті, уваги та координації можна відновити повністю, до молодого стану! Це відразу ж і профілактика хвороби Альцгеймера, артриту тощо, бо у нас усі вправи на підтримку серця, суглобів, хребта.
Тож я написала у мережі Фейсбук оголошення: відгукніться ті, у кого є досвід роботи з тими, хто займається у подібних групах, хочу набути такого досвіду. Ну, я не чекала, що така буде географія відгуків! Мені навіть більше дзвонили, ніж писали. Відгукнулись і з Москви, з Карелії, Норвегії, Швейцарії, Ізраїлю, навіть із Сейшелів!
На Сейшельських островах, до речі, в той час опинилось подружжя наших українських тренерів. Вони колись були тренерами збірних Радянського Союзу, а згодом – тренерами збірних України. Чоловік – тренером з легкої атлетики, а жінка – з гімнастики. І ось вони мені спочатку написали, потім – подзвонили.
З цією жінкою я розмовляю постійно, вона порадила нам тибетську гімнастику «5 перлин» – сказала, що на традиційну гімнастику у нас немає часу, бо ми у поважному віці і нам потрібно щось більш ефективне, що дасть швидкий результат. Ось чому ми її використовуємо.
Тож зараз маємо таких консультантів: інститут геронтології і подружжя, що живе на Сейшелах.
Певний досвід маю і від спілкування з італійцями. Норвегія не підійшла, бо у них Будинок престарілих, а це не те, зовсім інший формат.
Усі охали і ахали, але мали відмовки
Пані Юлії коштувало значних зусиль зібрати групу для першого фітнес-заняття. Виявилося, що домовитися про залу для проведення занять та узгодити години значно простіше, ніж зібрати туди людей. Бо якщо на словах пані Юлію і підтримували ті, для кого понад 30 років тому вела заняття з аеробіки, то на практиці аби не прийти знаходилось безліч причин. Усі їх розуміла тренерка – однолітків зрозуміти просто.
– Я пішла у Будинок культури станційний і нам безкоштовно дали у користування гарне приміщення для занять у певний визначений час. Хоча там кожен зал постійно «забитий» якимись репетиціями, особливо вечірніми! А у нас є і працюючі пенсіонери, і непрацюючі. Мені потрібно було їх ділити. Тож нам дали Золотий зал і Танцювальний зал. І я таки зібрала ту групу, – натхненно продовжує жінка. – Зрозуміла, що старший вік – не молодість. Зібрати групу... Всі ахали-охали, раділи, але зібрати групу виявилося не так просто. Бо на підйом важкі. Моя ж задача – підняти людей з диванів, відірвати їх від пасивного споглядання телевізора і всього того, що їм нав'язують з екрану. Це було дуже складно! Але я таки це зробила, зібрала групу!
Зараз у нас дрібна проблема – люди почали працювати на городах, тому їх набагато менше. Згодом вони ще й роз'їдуться по відпустках, але, думаю, восени все буде налагоджено. Ми вже танцюємо, рухаємося. І я вам скажу, що наші жінки ще фору дадуть молодим!
У нас відбулося 3 заняття, потім ми пішли на карантин на півтора місяці. Ми займаємося в середу о 8 вечора, бо раніше немає змоги. Ми спочатку думали, що спати після таких занять не будемо. А ні, нічого подібного! А ще у неділю займаємося, о 17-ій.
У нас суто жіноча компанія, чоловіків немає. Жінки майже всі – теперішні чи колишні працівниці РАЕС. І 60% із них – ті, які зі мною займалися 35 років тому.
Аби якомога більше людей змогло долучитися до занять, Юлія Ходюнова виставила у мережі відео комплексу для плечового суглобу та координації.
– Я тоді написала: приєднуйтесь! Ну, і залишила номер телефону, аби зі мною мали змогу сконтактувати ті, хто наважиться. Готувати себе до заняття самостійно не потрібно, підготую я. Все, що потрібно від вас – ваш матеріал: себе, у будь-якому вигляді (тільки щоб без ковіду)! А так, то варто взяти із собою гімнастичний килимок, легку спортивну форму – якусь футболку, і неслизьке взуття.
За бортом життя
Заняття оздоровчого фітнесу безкоштовні. Пані Юля ж поки горить ідеєю та тримається на власній радості від того, що може щось робити для такої категорії людей свого міста. І, як дитина, тішиться тим, що робить.
– Я вкладаю у це багато сил. Готую заняття, підбираю музичну тему. Бо ж у нас не просто комплекс вправ, а по 2 практично однакових заняття на одну музичну тему. Вчора, наприклад, ми займалися з музикою Греції, позавчора – Франції, Італії, і так далі. Тобто це ще й музична культура. Моя група мене підтримує, і я дуже вдячна їм за це. Звісно, мені це дуже подобається!
З людьми треба займатися. Це ті, хто побудували наше місто і нашу станцію. І вони чогось заслуговують у цьому житті. Коли людина йде на пенсію, про неї дуже швидко забувають. Людину замінили – і все. І люди лишилися не при ділах, ніби як за бортом життя. Думаєте, їм легко спостерігати за власним згасанням? І ось вони: дача, диван, телевізор, деякі із квартир не виходять. Життя без руху, без сенсу. Все це важко назвати повноцінним життям, я вже не кажу «щасливим».
І починаються болячки. Не тому, що болить. А тому, що може бути образа на суспільство, старіння, на все разом. Тому їх треба виривати з цього кола! Хай танцюють!
А танцюють вони дуже гарно! Бо ж вже згорнуті і присипані нафталіном крила можна розправити. Всі перемоги починаються з перемоги над собою. Бог дарував людині 120 літ життя. Запустити механізм антистаріння можна у будь-якому віці. Бо у кожного з нас є резервні сили клітин, органів і організму в цілому. Ми можемо і повинні продовжити своє життя на 15-20 років! Причому не розтягнути в'ялість, а продовжити молодість з допомогою фізичних навантажень за віком і поверненню до якісного способу життя.
Тож якщо вам 55-75 років, запрошую вас на музичний фітнес. Потанцюємо собі на здоров'я!
Одна ідея реалізована, інша – на черзі
До проведення першого оздоровчого заняття для літніх пані Юлія йшла три роки: саме стільки минуло відтоді, як жінка почала активно вивчати літературу. Від теорії вже б давно перейшла до занять, але через складні сімейні обставини все довелося відкласти. І ось врешті все, чим горіла останні роки, помаленьку втілюється. І жінка готова й далі розвивати свою ідею, аби лишень запалити стомлені очі літніх людей Вараша.
До слова, пані Юлія не зупиняється лише на організації фізичних навантажень для літніх. Заручившись підтримкою у міськраді, жінка вже готує новий проєкт для пенсіонерів – формат недільного клубу корисних зустрічей за філіжанкою кави – «Кава +» у приміщенні «Гончаренко-центр» (колишня «Лiсова пiсня»).
– Ідея, що займає мої думки, нарешті вирвалася на свободу і готова втілитися в життя завдяки небайдужим людям, – каже жінка.
– В чому суть? Тема кожної недільної зустрічі буде озвучена щоп'ятниці на міських сайтах. На кожну зустріч планую запросити фахівця з однієї з організацій міста. Наприклад, ПриватБанк, ЦНАП, пенсійний фонд, турагентції, священники, лікарі, нотаріус та ін. Люди зможуть отримати відповіді на будь-які питання, випити чашку кави, поспілкуватися. Думаю, це будуть не тільки відповіді, а й практичні навички. Наприклад, вивчення можливості вашого смартфона, методи, які використовують шахраї і як не потрапити на їх вудку тощо. Тож хто не по фітнесу, зможе долучитись до нас у такому форматі.
P.S.
Це невелика історія про те, як одна маленька ідея може якісно змінити життя громади. Історія для прикладу, для натхнення! І нехай таких у нас буде MORE!
