Чули вислів «талановита людина – талановита у всьому»? Так можна сказати про 71–річну варашанку Галину Кулаєву, яка попри поважний вік веде активний спосіб життя і не боїться вчитися чомусь новому. Так, вона активно відвідує групу по фітнесу для літніх людей, самовіддано працює на дачі, а у вільний час займається творчістю. Авторськими роботами прикрашена уся квартира жінки: настінні панно, чеканки, картини, мальовані олією та висипані янтарем, гіпсові зліпки – потрапляєш на гостину як до невеликого музею.
Як розповідає пані Галина, творчість – це потреба її душі. І мова не лише про мистецтво, а й про практичні навички, такі необхідні нині усім, хто щось будує чи прагне оздобити. Для пані Галини пошпаклювати, зробити відкоси, викласти плитку та навіть вимурувати щось із каменю – робота в радість. І не важливо, що то трохи нежіноча справа – тендітні руки жінки справляються з усім не гірше чоловічих.
Татові гени і трохи навчання
Коли дивишся на усе, що вийшло з-під рук пані Галини, мимоволі дивуєшся: не всім до снаги осилити усі ті техніки, з якими працює жінка. Вона запевняє: все, що розміщено у її квартирі, – лише дрібна частинка з того, що їй вдавалося створити.
Галина Кулаєва, художниця
– Я художниця-декораторка, – починає свою розповідь Галина Кулаєва, родом з Житомирщини. – З 4-го класу вже почала малювати. Мій тато теж був художником, але він самоучка. Він малював гарно пейзажні картини, а от портрети в нього не виходили. І я йому казала: тату, давайте я вам людей буду малювати. І от я стояла, дивилася, і мені все те так подобалося!.. Тож коли, як зазвичай буває, питали, ким хочу бути, то казала, що художницею.
У тоді ще зовсім юної дівчинки це виходило, гарно малювати. З того часу не раз малювала різні портрети. Жінка пригадує, що у 8 класі так часто малювала Шевченка, що вже знала усі риси по пам’яті, і назбирала цілий альбом портретів Кобзаря!
Уже згодом Галина вступила до художньої студії, у якій провчилася заочно 3 роки, паралельно працюючи.
– Ким я тільки не працювала! – пригадує майстриня. – У нас була 8-річка, то по закінченню її я працювала піонервожатою. Там попрацювала рік, мої здібності помітили і запросили на роботу у Будинок культури (там же, на Житомирщині). Там попрацювала художницею до 18 років, а потім вийшла заміж і переїхала у Вараш.
Осилила професії, просто спостерігаючи
Галина Петрівна ділиться, що найбільше з усіх видів творчості їй подобається малювати. Тож відпрацює на роботі своє – і бігом додому, в обійми творчості. Вже у 50 років майстриня вийшла на пенсію. Але не змогла просто сидіти вдома.
– Якось дивилася, як чоловіки викладають цеглу, – каже пані Галина. – Подобався мені той процес так, що й собі захотілося спробувати. То я дивилася–дивилася, вивчала, що і до чого. І так навчилася бути муляром. Потім ще 8 років працювала у цій справі, на пару з чоловіками будувала гаражі. Паралельно ще й художником там була, і малярем. Потім подивилася, як дівчата шпаклюють – шпаклювати навчилася. Згодом і плитку класти навчилася. Отак ось у мене виходить якось: кілька разів подивлюся, поспостерігаю – і вже пробую себе у новій справі.
Нині найбільше хобі літньої жінки – картини бурштином висипати. До цього теж жінка прийшла випадково: якось хтось запропонував спробувати висипати янтарем портрет. Спробувала, процес сподобався, а результатом замовник теж був дуже задоволений. З того часу і повелося це діло.
– Як навчилася з янтарем працювати? Якось до нас приїздила одна фірма з Рівного, вона навчала охочих таке робити, аби потім ми робили роботи на замовлення. Згодом фірма розпалася. А ті роботи, які ми робили, відправляли тоді аж до столиці. А зараз то все в мене вдома: хто попросить, то роблю. Мені приносили янтар, я й купувала його, висипала портрети, пейзажі, натюрморти. Потім перейшла на ікони. «Таємну вечерю» мені дуже сподобалося висипати. А от щодо картин, то вже й не пам’ятаю, скільки їх вийшло з-під мого пензля. Я писала і «Останній день Помпеї» на простирадлі олією, ще у 1976 році. Олією дуже багато всього малювала. І «Бахчисарайський фонтан» теж олійними фарбами, на замовлення багато картин у мене було. Ще ж і чеканки робила – теж сама навчилася цьому. Якось побачила таку, захотілося спробувати, потренуватися. Мені сподобалося.
Потім до колекції творчості Галини Кулаєвої увійшли й вироби з гіпсу – картини, форми різні, з яких потім виходили цілі аплікації. Займалася і різьбою по дереву, тож могла легко змайструвати карниз. Якось був період, коли жінка дуже захопилася аплікаціями з природних матеріалів: кори дуба, берези, викладала все це в одну композицію. Малювала портрети, пейзажі в школи, садочки.
– Мене люди просять: от треба такий портрет, приносять приклад, – розказує літня майстриня про процес творчості. – Але ось тут це змініть, додайте ось це. Ну я й додаю, що замовляють, інколи на свій смак. Питаю, подобається? Подобається. І тоді вже починаю працювати над замовленням.
Коли «сарафанне» радіо – найкраща реклама
Питаю, чи не думали виставляти свої роботи, аби більше людей змогли насолодитися творчістю. Пані Галина каже, що мала якось єдиний, але неприємний досвід у такому: погодилася виставити свої роботи у Будинку культури, але деякі з них пошкодили, коли транспортували.
– Мені тоді прорвали мої картини, написані олією, – з сумом пригадує майстриня. – Було дуже шкода. То я більше і не виставляла. На продаж теж заздалегідь нічого не маю. Бо працюю так: хто замовить, тому і напишу картину.
Жінка каже, що якби запропонували купити те, що є з робіт вдома, то могла б продати: охоче повторила б те саме. Пані Галина не знає, у який спосіб про її вміння люди дізнаються, проте має здогадки, що у звичайних розмовах, один від одного.
– Моїх робіт насправді можна побачити багато у місцевих садках, школах, гуртожитках, і їм вже багато років. Нині ж із радістю беру замовлення – бо додаткові гроші не завадять при такій невеликій пенсії. Та й подобається мені це робити, чого там. Від роботи не відмовляюся: хтось позве пошпаклювати, хтось – відкоси зробити чи плиткою щось викласти, на стіні щось намалювати. А так у мене дача є, це нині моя основна робота. На дачі працюю над врожаєм картопельки, цибульки, помідорів та огірочків, кабачків – аби все було своє. На дачі своїми руками сарай зробила, до речі, повністю, з фундаменту. Отак порахувала все, купила цегли і змайструвала. Тож що можна зробити самій, те і роблю. Менше когось прошу, економлю.
За кулісами мистецтва
Як і кожному митцю, жінці непросто сформувати ціну за якусь конкретну роботу. Але базові моменти у формуванні цін вона теж розуміє: йде на базар, замовляє рамки, купує фанерну основу з ДВП, робить роздруківки, і лише потім починає малювати. Згодом домальовує щось, якщо є якісь побажання. Звісно, все залежить від розміру і складності виконання, а ще – від матеріалів. Пані Галина каже, що грошей у людей зараз мало, тому і просять щось виконати нечасто.
– З екскурсіями до мене у квартиру не ходять, – сміється літня майстриня. – Ото лише запросила якось до себе дівчат із групи по фітнесу, на який ходжу, то вони пофотографували все та й виклали в інтернет. А так то ніхто і не знає, що у мене там у квартирі. Працюю зазвичай на кухні. Кухня – то і мій кабінет, в мене тут все пристосовано для цього. До речі, і меблі маю зроблені за власним ескізом. Якось намалювала на аркуші паперу, а потім пішла на базар і кажу: ось таке і таке мені зробіть. Так у мене з’явилися унікальні меблі.
Галина Кулаєва каже, що друзі і рідні дуже підтримують у всіх творчих починаннях. З гордістю розповідає, що має справжнє багатство – 5 внуків і 3 правнуків, і, як їй видається, і дітям, і внукам передалася любов до малювання – теж мають до цього хист.
– З усього, чим коли-небудь пробувала займатися, у мене є спеціальні інструменти – молоточки, різаки тощо, – наче справжніми скарбами, хвалиться жінка. – Все купувала собі сама. Інколи от дуже хочеться повправлятися у якійсь традиційно чоловічій справі – плитку покласти, камінь. То в мене все для цього є. У нас у Вараші є багато талановитих людей, я так спостерігаю. І часто люди зосереджуються на чомусь одному, обирають для себе якийсь конкретний вид творчості. У мене ж на що очі подивляться, те й роблю: весь час хочеться творити, пробувати щось нове.
Після розмови із пані Галиною видається, що життя на пенсії – час для творчості і саморозвитку, на який не вистачало годин раніше. Саме місце для колись недочитаних через брак часу книг та спроб у безмежному світі мистецтва. Безперечно, що у жінки є свої історії, якими ні з ким не хочеться ділитися, але її фантастична творча енергетика творить своє: допоки руки творять, нехай увесь світ зачекає.
