Про ситуацію із аварійним «мостом М’ялика» ми вже писали. Наразі вдалося на власні очі побачити, як же він виглядає сьогодні. Також ми запитали думку Віктора М’ялика, який профінансував його зведення у 2015 році (фактично ж він поремонтував два мости на цій дорозі), про доцільність ремонту.
Цей міст – основний шлях сполучення сіл колишніх Зарічненського і Володимирецького районів і єдиний варіант сполучення між Млинком і В.Телковичами.
Ось що розповідав у 2015 році тодішній сільський голова Великотелковицької сільської ради Віталій Репетуха:
– Нам потрібен був міст на той бік Стиру. Там у нас є паї і ліси нашого лісництва. Щоб добратися на той берег, потрібно скористатися старою приватною переправою. Або їхати через Володимирець на Кузнецовськ, далі – на Мульчиці і аж за Бишляком попадеш на ввірену територію, на пай чи в ліс – понад 50 кілометрів об’їзду в одну сторону!
Зводили міст військові мостобудівники із Дубно, які також побудували міст у Чакві.
Будівництво мосту у 2015 році
Нині проїзд на аварійний міст з обох берегів перегороджений палками – щось на кшталт саморобних шлагбаумів, які обмотані сигнальними стрічками.
У місці найбільшого переламу стирчать дошки і великі цвяхи. Мороз трохи скував дошки, тому пішки йти мостом ніби й можна, але це все одно небезпечно і страшно – він рипить і тріщить під ногами. Логічно, що користування конструкцією не є бажаним, а тому й перегороджене.
Дерев’яна конструкція повністю просіла і торкається самої води, точніше, криги на ній. Власне, саме лід міст і утримує, щоб не прогнутись повністю під воду.
Вдалося поспілкуватись із місцевим мешканцем, він саме проїжджав міст мотоциклом. Процедура – не з швидких: доїжджаєш до мосту, злазиш з мотоцикла, проходиш під перегороджувальною палкою, акуратно їдеш мотоциклом, зупиняєшся, знову проходиш попід палкою і вже потім нарешті повноцінно їдеш далі у своїх справах.
– Міст просів саме перед святами, крига підбила палі, – зізнається чоловік (побажав не представлятись). – Вже і раніше ламався, два рази ремонтували, але цього разу – остаточно. Автівками вже давно тут ніхто не їздить. Можуть на мотоциклах, велосипедах чи пішки. Але і це також небезпечно. До В.Телкович (найближчий до Млинка населений пункт) менше двох кілометрів, люди часто їдуть до мосту машиною, лишають її тут, а далі до Телкович йдуть пішки у своїх справах.
Це дуже незручно. Більшість людей приписані до великотелковицького сімейного лікаря. Садочка в Млинку нема, водимо дітей теж в Телковичі. Самі маєте розуміти, які це незручності – спробуй в негоду, дощ чи мороз через аварійний міст вести пішки дитину в садочок, або ще й хвору – до лікаря на прийом.
Тепер гугл карта навіть не показує ці два кілометри маршруту через ненадійну ламку конструкцію між В.Телковичами і Млинком – натомість тепер пропонує їхати аж через Стару Рафалівку – це здоровенне коло у 84 кілометри, щоб потрапити у село, до якого рукою подати, а до найближчих хат – метрів 300 від мосту.
На об’їзд йде майже три години. Виходить якась абсурдна ситуація - щоб потрапити на протилежний берег до найближчих будинків, які - ну ось же, прямо перед тобою, - треба об'їхати половину світу.
– Ось так по великому колу до нас їдуть в магазини машини, що везуть продукти. Може через це, а може ще й через те, що загалом курс долара виріс, не знаю, але продукти у нас подорожчали в ціні. І нічого нам не обіцяють на рахунок мосту. Не знаємо, як воно далі буде.
Коментує народний депутат України Віктор М’ялик:
Віктор М’ялик
– Міст потрібно ремонтувати, бо він потрібен громаді – така моя позиція. Він не стоїть на балансі, бо розміщений не на автошляху, а на польовій дорозі, яка йде через людські паї. Але він значно спрощував життя людям і Великих Телкович, і Млинка; ним користувалися усі, навіть лісовози їздили (вони й могли стати однією з причин руйнації). Щоб щось на цьому відрізку проектувати (скажімо, не дерев’яний, а сучасний бетонний міст), треба сотні мільйонів гривень, адже треба робити 3 мости по цьому напрямку і викуповувати приватні паї.
Що стало причиною руйнувань? Для експертизи треба запрошувати військових мостобудівників, які його зводили. Але, думаю, перші причини – це лід, який змістив дубові палі, та вода, яка підмила основу, а ще надмірна експлуатація. Міст на дубових підпорах, розрахований витримати вагу важкого танка (до 60 тонн). Але якщо по ньому постійно їздили 40-тонні вантажівки та лісовози, то за стільки років навантаження основу підмила вода. До речі, за останні роки її значно побільшало.
Міст можна відремонтувати. Місцеві майстри вже успішно пробували нарощувати кілька паль: піддомкрачували палю і нарощували її, скріплюючи металевим швелером. Тобто рецепти порятунку є, лише треба експертиза спеціалістів.
Але, наголошую, спершу потрібна оцінка мостобудівників.
