Та вважають жінки-українки, які активно включилися у волонтерство та захист рідної землі з перших днів відкритої агресії Росії. Але почалася весна і напередодні традиційного святкування Міжнародного жіночого дня ми запитали їх про емоції і почуття.
Олена Стельмащук, Володимирець
Олена Стельмащук
Передсвяткового настрою нема і бути не може в теперішніх умовах. Так, прийшла весна, сонечко, квіти пробиваються до неба, а ти йдеш в’язати маскувальну сітку і молишся, щоб в Україні перестали стріляти! В першу чергу починаєш боятись за своїх рідних. І те, що вони є в тебе – це також подарунок. А ще починаєш цінувати не дім з ремонтом, а цілий дім! Не м’який ортопедичний матрац, а сам факт, що спиш в хаті! Починаєш цінувати і сон в піжамі, а не в курточці, і сам факт сну! І укотре усвідомлюєш – це все дрібниці на фоні відчуттів людей з Києва і Харкова. Ніяка оцінка найпростішого в житті і поруч не стояло із оцінкою самого факту ЖИТТЯ! Ніякого свята не чекаю, окрім припинення війни перемогою своїх зесеушників і усіх оборонців – це наразі найбільший подарунок в житті
Катерина Мороченець. Озеро
Катерина Мороченець
Почула про війну – зразу шок, бо це неможливо! Уроки і навчання – вбік, не було ні розпачу, ні паніки, бо важливо одразу продемонструвати рішучі дії. Активність людей просто вражає, дякую їм за це. Тримаємо руку на пульсі, як тільки виникає потреба у наших хлопців-оборонців, одразу організовуємось з допомогою. Жіноче свято? Буде обов’язково – з квітами , поцілунками рідних чоловіків-захисників , тортами і добрим вином. Але не зараз. Зараз – все для боротьби з «мишебратьямі»! Бог з нами! Все буде Україна!
Галина Тєтєнєва, Володимирець
Галина Тєтєнєва
Я хочу всіх заспокоїти і подякувати Господу Богу за благословіння для України. Ще у серпні минулого року мені показувало війну, але ж журналістам заборонено навіть слово «війна» використовувати! Мої родичі-росіяни кажуть: «Вот ви восємь лєт іздєвалісь над Данбассам!..» А я кажу, що це ж ви ним володієте всі ці роки, ви й ваша влада глумиться над людьми! Україна вистоїть, Україна стане таким центром, що всі країни навколо заздрити будуть! Буде весна і буде гарно засіяно аграріями – бо всі враз зрозуміли ціну землі і волі. За один день війна не завершиться. Але й довготривалою не буде – так зірки кажуть. А восьмого березня я, як і щодня, щиро молитимусь за воїнів України та за родини, та за всіх біженців і земляків на обстріляній клятим москалем українській землі. Вірмо і воюймо – ми вдома!
Любов Мозуль, Володимирець
Любов Мозуль
Мій батько і дідусь мого сина – учасник бойових дій. Нам звично, але всеодно ми були шоковані підступністю росіян. І мама і я одразу почали думати – а що ми можем зробити? От тепер я куховарю для військових. Дякую своєму керівнику – Анатолію Остапенку. Він з розумінням поставився до потреби підтримки у тяжкий час. Бо й сам зараз усі сили і засоби віддажє і на забезпечення сховища для володимирчан, і для збору допомоги , і дял усякої підтримки оборони і захисту володимирця від ворога. Отакі чоловіки дають силу боротись. Я у жіноче свято може згадаю минулі добрі часи. але всеодно працюватиму з волонтерами і військовими. переможемо. тоді відсвяткуємо! Вірю в армію. вірю в людей, вірю в Бога! Слава Україні!
Ганна Манчук, Володимирець
Ганна Манчук
Прийшла весна з війною. Не віриться. Але зараз я повністю переключилась на плетіння сіток та всяку допомогу волонтерам. Свято? Яке там свято – дай Бог, щоб були всі живі і не було бомбувань чи обстрілів. За дітей боюсь, за маму. За сестру, яка у Києві ховається у метро. За кожного нашого чоловіка, який пішов воювати чи в ЗСУ, чи тут. Ми переможемо, я знаю, і не інакше. Буде свято і жінкам, і дівчатам. Хай краще наші захисники носять тюльпани і шампанське, аніж автомат і бронік. Молюся за Україну, за воїнів, за перемогу.
Людмила Босик, Володимирець
Людмила Босик
Війна не почалась, вона просто перейшла на інший левел – те. Що було досі далеко, вже тут у нас. «Моя хата скраю» вже не працює. Навіть мені, бо моя хата точно скраю і доведеться ворога зустрічати, як і у повній версії приказки. Як і всі нормальні дівчатка – іноді панікую, іноді істерю, але опановую себе – сім’я воїна, мені звично. Ще 23 лютого були передчуття війни, коли російське посольство вихало – я зняла готівку і заправила авто. А сьогодні вже все стало у колію – чоловіки пішли на війну. Кращі – стали на захист. Інші – побігли в поліклініку за хворобами. І наш редактор, і мій чоловік з друзями і сотнями земляків – воїни, син – готує дім до захисту. Я ж – за них, працюю згуртовую людей, бо ми маємо бути надійним тилом! Свято це у нас не в моді, у нас – День Матері. Тому вірю, що у травні будемо вже вільні від загарбників. Будьмо притомні і готові захиститись!
