Наш земляк з Вараша Іван Басюк, 28-річний айтішник, зустрів новину про війну на Канарських островах, в Іспанії. Він мріяв навчатись керувати яхтою, вже тиждень жив на борту.
Як повернувся з-за кордону в Україну, він розповів виданню ВВС News Україна.
24 лютого був ідеальний ранок, а попереду – ідеальний день. Але коли о 6 ранку Іван став за штурвал, капітан яхти, киянин, повідомив йому, що в Україні розпочалась повномасштабна війна.
«У мене шок, я думав, що сплю, скоро прокинусь і все буде добре», – пригадує той момент Іван.
Це відчуття не покидало його ще півдня, тим часом яхта, на якій були семеро українців, швидко рухалась у порт, звідки чоловіки мали шукати шлях назад до України.
Небо над Україною закрили, тому це виявилось ще тим квестом. Але з дня нападу Росії понад сто тисяч українців зуміли добратись додому з-за кордону. Більшість із них – чоловіки, звітують прикордонники, і вони поспішають воювати за Україну.
Іван та його команда провели у дорозі декілька днів, вилетівши з Мадрида в Будапешт. Звідти люди по автостраді завезли їх до кордону.
Ще два поїзди Україною, й Іван нарешті добрався до Рівненщини.
Хлопців максимально підтримували волонтери. Дорога до кордону, квартира та їжа у Будапешті – все безплатно. А у Мадриді Іван випадково зустрів румунів, які, зачувши українську, підійшли до нього потиснути руку. «Ми з вами», – сказали вони.
За словами Івана, весь цей час його не покидало відчуття сорому. Він направлявся у Вараш, місто-супутник Рівненської АЕС, де все поки що спокійно, тим часом як у Києві, де хлопець живе кілька років, люди вже тиждень живуть під ракетами та бомбами в укриттях.
«Люди там борються, а я в Іспанії у відпустці сидів», – каже Іван.
Питання, воювати чи ні, не стояло, каже хлопець. Він завжди відрізнявся патріотичністю, запалом.
Його мама, яка разом із братами Івана вже декілька років працює у Польщі, пробувала відмовити сина. Її польські роботодавці сказали, що жінка може перевезти до сусідньої країни всю сім’ю, вони знайдуть їм житло, роботу. «Але для мене це не варіант», – каже Іван.
На ранок після повернення хлопець пішов у військкомат, ще за кілька годин однокласник у часи тотального дефіциту всього знайшов Івану необхідний мінімум – форму та військові черевики.
«Мрію стати оператором протитанкової установки», – каже Іван, хоча він не служив навіть в армії.
Однак, за його словами, готовий їхати у найгарячіші точки – Херсон, Харків, Суми, Чернігів. Але поки що наказу немає, й Іван нетерпляче чекає біля телефону, коли його покличуть на війну.
