Ці свідчення про злочини росіян в Україні мають дійти до Гаазького суду. А поки ми передаємо їх вам, наші читачі. Журналісти Володимирець.city спілкуються з вимушеними переселенцями.
24 лютого Наталія була на зміні, її чоловік подзвонив о п’ятій ранку і питає – «ти щось чуєш»? В цей час завжди активно йдуть поїзди, що ж вона могла почути? Коли гул потягів стих, жінка тоді вже-таки почула вибухи. Подзвонила однокласниці в Бориспіль, вона підтвердила – Бориспіль теж бомблять.
Наталія, 53 роки, село Блиставиця, Київщина, працювала на «Укрзалізниці» черговою по переїзду
Від страху віднімало ноги
Чоловік мене забрав з роботи, повертались через Бучу – тоді вранці вже люди масово виїжджали з Києва і звідусіль, бо між людей почалась паніка – війна почалась!
Ми спочатку лишились вдома, живемо за сімсот метрів від Гостомельського аеродрому, тому все, що там відбувалось 24 лютого, бачили. В момент перших обстрілів стояли із сусідами надворі, обговорювали останні події і тому стали свідками, як летіли ракети на аеродром, а летіли вони якраз над нашими головами.
Наші онуки весь той день просиділи в погребі. Ми бачили і чули, як все це горить, бомбиться окупантами. Було страшно. Зараз наше село, Буча, Гостомель, Озера дуже потерпають від окупантів. Ми не знаємо, що з нашими знайомими!
Зв’язку вже нема два дні з нашими рідними і друзями, що там лишились. Вони пережили справжній жах. Кума там сиділа десять днів в погребі, навіть не виходячи. Через стрес, страх і жахливі події у неї відмовили ноги.
Окупанти вбивають без причин, жорстоко
Окупанти забили ногами і прикладами до смерті мого кума Юру. Він не дожив до ранку, щоб звідти виїхати. Окупанти не пояснили, за що вони його вбили. Кум мав виїжджати із сім’єю, але не встиг.
Мій чоловік їхав пізніше нас із села, бо був ще на роботі і господарство не хотів полишати. До останнього вірив, що ось-ось все закінчиться. Та ставало все небезпечніше. Окупанти почали виганяти людей з їх будинків. Тому, коли чоловік виїжджав, сім’ю вбитого кума Юри вивіз. Людей в населених пунктах під Києвом дуже багато пропало, ніхто не знає, де вони. Багато людей залишилось під завалами. В нашому селі на найближчій до аеродрому вулиці згоріло дуже багато будинків. Станом на 14 березня всі ці населені пункти окуповані. Російські солдати мародерствують. Видають із себе дуже чемних і люб’язних, і в цей же час нищать все навколо себе, вбивають мирних людей. Техніку свою ставлять між будинків, окопуються в городах людей і звідти стріляють по наших військових.
Хиночі щиро прийняли, люди ваші гостинні
Дуже боляче від всього цього! Боляче за людей, за наші села і міста, боляче за знищену «Мрію»! Ми часто бачили, як вона літає, милувались і пишались нею! Так шкода, що не встигли наші цей літак звідти евакуювати! «Мрія» тоді саме перебувала на ремонті, для порятунку літака нашим не вистачило буквально кількох годин! Як-же могла піднятись рука в росіян на те звірство, що вони чинять?
Зараз ми в Хиночах. Місцева влада виділила нам хату. Тут тихо, безпечно. Тутешні люди дуже допомогли абсолютно всім – принесли багато продуктів і свіжу молочку носять. Місцевий батюшка з матушкою об’їжджають переселенців чи не щодня, всім допомагають, нам вже привезли холодильник. Ціни у ваших магазинах дуже доступні і продукція якісна, хороша, смачна. Ми вдячні Хиночам, що так тепло приютили нас.
В планах у нас – додому повернутись живими і здоровими, і відбудувати рідне село. Найголовніше – щоб люди наші живими лишились.
На початку квітня українські сили звільнили Київщину від окупантів і світу відкрилось страшне нелюдське єство ворога, адже справжня сутність людини відкривається тоді, коли вона впевнена в своїй анонімності і безкарності, у відсутності ідентифікації. Про це розмірковував ще Достоєвський - «Якщо Бога нема, то все дозволено?».
Одразу на звільнену територію почали їхали волонтери. 4 квітня Гуманітарний штаб Радника - Уповноваженого Президента України Андрія Ляховича відвезли партію гуманітарної допомоги мешканцям Блиставиці, Бучі та Ірпеня. Представники штабу зазначають, що жителі і цього села, і сусідніх 40 днів не бачили інших українців та плакали, коли зустріли волонтерів.
Місцеві жителі гостро потребують усього найнеобхіднішого. Наприклад, у селах російські військові злочинці забирали все, навіть зубні щітки. Крім зубних щіток, потрібне мило та пральний порошок.
Люди не їли хліба майже місяць. Вони раділи хлібу, як діти.
У селах немає практично ні одного вцілілого двору. Розстріляно безліч машин, у тому числі з надписом ДІТИ.
Багато місцевих людей розстріляні та закатовані окупантами.
