В Острівцях громада невеличка – менше чотирьохсот людей живе. Але вже місяць усі селяни стали великою сім’єю – їх об’єднало всеукраїнське лихо, російська агресія. Наразі в Острівцях налагоджено домашнє виробництво печива, консервації, випічки для захисників і постраждалих районів України. А з перших днів агресії вони, як і всі, ставали до плетіння масксіток, збору продуктів та їх відправки. Побували в гостях і ми – познайомились з острівецькими господинями.
Війна – кістлява і кривава. Люди Миру – світлі і уперті до скреготу зубів. Сини українських жінок сьогодні на захисті збідованої землі української. А матері, сестри та дружини солдатів – на захисті їх тилу. Не виняток і острівецькі молодиці. Ці жінки печуть коржики і пиріжки, пироги і налісники за традиційними рецептами. А ще безмежно впевнені у перемозі українців, бо звірам нема місця на нашій землі. Ці дівчата мотивують. Мотивує до опору ворогу кожен, хто з вірою у перемогу починає день.
Вихідних нема – збираються три-чотири рази на тиждень
Кухарським штабом в Острівцях стала старенька хата Катерини Мотько. У хазяйському дворі родина побудувала нову господу – там живуть молоді, а вже пані Катерина у свої 65 господарює у батьківській, що за кілька метрів від нової. От її дівчата й стали ініціаторками острівецького центру допомоги.
Енерджайзером команди господинь є молодша більшості з жінок за віком Наталія Самолюк:
Наталія Самолюк
– У нас дуже хороші люди в селі, хоч село і маленьке. Нам несуть продукти самі люди. От є тітка Ярина (Ярина Токар – авт.), їй десь років чи 85. Вона щоразу приходить і запитує: «Дівчатка. Вам треба маргарин?». І приносить по кілограму, по півтора. Ця літня людина принесла нам уже досить багато маргарину. Вона говорить, що сама уже немає сили нам допомогти роботою, а хоча б у такий спосіб нас підтримує. Такими вчинками ми всі надихаємося. Ці старші люди вже пережили багато біди і добре знають, що це таке. У нас село маленьке. Але всі такі молодці! Всі згуртувалися, всі стараються чимось допомогти, хто роботою, хто продуктами, хто грошима. Одним словом всі – всі дуже молодці! – коментує, місячи тісто для печива, пані Наталія.
Пекти пробували вдома. У духовках. Та не вдалось, бо у селі дуже погана електронапруга – щось там негаразд з трансформатором. Забіжу наперед і скажу – вже у понеділок начальник РЕМу Василь Стовба пообіцяв мені виправити проблему. Тож, якщо дотримається обіцянки, то на час виходу «Володимирецького вісника», електрика в Острівцях має бути в порядку.
Склали жінки і графік роботи – виходять тричі на тиждень. Якщо є термінове замовлення на сухпайки, виходять і у неділю. Питаю, а що буде, коли городи почнуться? Сміються – та хай до тих пір рашистів знищать, щоб ми у грядках вже сиділи спокійно. А поки будемо працювати, скільки треба!
До випічки у селі зголосились Наталія Самолюк, Валентина Шкут, Світлана Стельмах, Стельмах Людмила, Мирончук Жанна, Оніщук Марія, Муравинець Світлана, Інна Музика. На дому готують сім’ї Германів, Захарчуків (мама і невістка) Шишко Неля, Оніщук Ніна.
Допомагають підприємці, священник і всі сільські родини
У селі лише двійко підприємців. Але вони дуже щиро і віддано підтримують жінок-волонтерів.
Дівчата сільські вдома печуть налісники, якось напочатку агресії росіян, за день кілька дівчат тисячу налісників зробили! Вони конвеєр влаштували – одна пече млинці, інша - перемазує, третя - складає у ящики. Передавали місцевій теробороні і військовим, потім почали формувати ящики для Київщини, та східних областей України. Кажуть, що, коли завозили до тероборонівців, а ті хвалили смакоту, у них ще більше ентузіазму з’являлось до роботи. Бо ж добре слово дуже мотивує. Тридцять ящиків точно вже спекли і віддали!
Поза церковними службами у Свято-Іоанно-Богословському храмі УПЦ весь вільний час волонтерству віддає і острівецький священник Роман Мирончук з родиною. І одягу для посилок гуманітарних принесли, і муку, і інші продукти повіддавали на потреби благодійні. Зі слів дівчат, сказав, що у всяку пору доби можуть звертатись з-а усіма потребами.
Для випічки треба здоба і молочко. Тож цим сільським продуктом діляться в Острівцях Мамчик Наталія, Мокруха Наталія, Затірка Наталія, Мокруха Люба. Є й касир на благодійні кошти у селі – Затірка Галина. Гроші у селі здають всі. Село мале, але активне. Проте, люди готові віддати і кошти, і речі та продукти, аби лиш хтось прийшов за ними. От касирка і зголосилась. Затірка Валерій – їх автодоставщик. Каже, поки є паливо та сили, то й возити буду куди скажуть і що скажуть, аби фашиста-рашиста вигнати.
Мудрість віку – рецепти перемоги
У неділеньку під обід я завітала до острівчанок, а у них вже на вісімнадцять бляшок наліплено печива! Дотоплювалась колишня батьківська добротна піч, жінки чекали команди головної господині хати, пані Катерини, щоб почати їй подавати бляшки з печивом до печі. То лише її право, бо кожна господиня знає свою піч. Кажуть жінки, що більшість піддались на моду та й повикидали з хат піч-годувальницю. Хто ж міг подумати, що доведеться отак вертатись – пекти для солдат.
Пані Катерина
Печуть за трьома рецептами – колишні, перевірені сотнями весільних гостин у шалашах. Поки молодші розказували рецептуру мені, баба Катя вправно ставила бляшки з рогаликами та кружечами у піч – за раз бік до боку стає шість порцій. За 15-20 хвилин жінка почне перевіряти та міняти їх місцями, потім і геть виймати вже рум’яні та пахучі. Трошки вистигають ці печенюхи і дівчата гуртом їх цукрять пудрою.
За день двічі чи тричі топиться у печі і знову туди вправними жіночими руками засовуються кількадесятрічні, тисячу разів об’їжджені всякою здобною смакотою, поліські бляхи. За одну протопку печі печуть 15-18 бляшок печива. А далі знову заміс тіста. Правда буває, що солодке тісто заправляється сльозами – мама солдата Валентина Шкут плаче, згадуючи, як раптово викликали її найменшого та мобілізували. Хоч і каже син, що він недалеко, але знає мама, як-то воно тепер буває.
«Не виложуй на гарячу бляху, бо попливе», – дала вказівку пані Катерина. Почула ту пораду й я, згодиться колись мудрість людського віку. А усім вам, наші читачі, розказую воєнні рецепти весільного печива по-острівецьки. Кажуть молодиці з Острівець, печиво зачароване - хто це печиво робить і їсть, того Бог охороняє і сили дає боронити від ворога землю. Вірю їм. А ще вірю в таких світлих Людей, в ЗСУ та нашу перемогу!
Рецепт коржиків:
2 пачки маргарину, 100 грам горілки, 1 літр муки. Розтопити маргарин, влити горілку, додати муку. Вимісити. Трохи вистояти у холоді, спекти. Потім в пудру.
0,5 літра смальцю, 0,5 літра сметани, 50 грам дріжджів, 6 стаканів муки. Перетерти: сметану з дріжджами, смалець з мукою. З’єднати все, вимісити. На 2 години на холод. Випікати, обкачати в пудру.
