Освітні заклади Вараського району потужно і дружно включились у волонтерську діяльність. Для перемоги працюють усі – школярі, вчителі, керівники і весь персонал шкіл. А діти, до всього, ще й організувались з листами-підтримкою для захисників. Тож подаємо листи школярів, які приєдналась до акції – учнів Володимирецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1. Окрім листів записали відеоролик і звернулись до захисників України.
Хутка Анастасія: Привіт! Мій любий захиснику! Я не знайома з тобою особисто, не знаю твого імені. Я не знаю, де і за яких умов тобі доведеться читати цього листа. Не знаю навіть, чи ти взагалі отримаєш його, але все одно хочу написати. Було б добре, якби це послання ти отримав сонячного весняного дня разом із повідомленням про закінчення війни. Цієї звістки вже давно чекає вся Україна!
Ляшук Вікторія: Я запитаю тебе про те, як там у тебе на передовій, та не лукавитиму, оскільки багато чого про це знаю. Мої рідні, друзі, знайомі, однокласники, вчителі, односельчани беруть активну участь у захисті нашої Батьківщини в тилу, у безпосередній допомозі таким відданим її синам, як ти. Наші волонтери щоденно допомагають переселенцям із зон гарячих бойових дій, солдатам, що воюють, пораненим у лікарнях.
Мій любий захиснику, я з нетерпінням чекаю твого повернення, щоб особисто тобі подякувати, щоб обійняти тебе, щоб ми разом відбудували нашу країну, яка точно стане найкращою у світі, адже вона загартована труднощами, які зробили нас сильнішими, які нас об’єднали і показали, що без України ми не можемо жити.
Дякую тобі, воїне, за все. Чекаю перемоги і твого повернення. Нехай береже тебе Бог! Слава Україні! Героям Слава!
Вознюк Данило: Повір, ми не з чуток знаємо про усі потреби та справи своїх захисників, бо хочемо вам допомогти всім, чим тільки можна. Бо ми українці. Такі, як і ви, українські захисники, тільки ще маленькі.
Симчук Анна: У моєму місті мирно. Не стріляють. Але я знаю, що відбувається в Києві, Харкові, Херсоні, Одесі та інших містах. Я щодня дивлюсь новини і мені дуже боляче, що моя Батьківщина так страждає. А ще нестерпнішим цей біль робить розуміння того, що поряд із руйнуваннями міст, які приносять нам російські ракети, гинуть тисячі людей…. Ні в чому не винних людей… Сотні дітей, які, так само як я, мали б вчитися під мирним небом і рости гордими українцями. Але війна забрала в них таку можливість.
Волчецька Катерина: Деякі люди навіть не усвідомлюють, що насправді відбувається в нашій країні. Для багатьох ця війна – просто далекий відгук, що не зачіпає звичного перебігу подій їхнього життя. Але ж ми з тобою і багато свідомих українців знаємо, що це реальна війна, на землі України, вона триває, і вона справжня! Але не свідомі люди не розуміють, що якби не ви, то бої точилися б уже в наших містах, на наших вулицях, в нас окупанти забирали би домівки!
Волчецька Юлія: Я дуже вдячний тобі, мужній воїне, за захист від терористів, які знищують Україну, які твердять про неіснуючу Новоросію та намагаються переконати українців у тому, що насправді їх (тобто нас з тобою) немає! Які ніби-то прийшли на нашу Богом дану землю для ніби-то благородної місії – порятунку від влади, яка ніби-то «ущемляє наші права». Але це не так. І на своїй землі тільки ми господарі і нікому не дамо права тут хазяйнувати.
Калінка Софія: І не дарма багато років тому твердив геніальний син та патріот нашої матері – України Тарас Шевченко: «Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине, слава не поляже; Не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине... От де, люди, наша слава, слава України!»
Власиневич Діана: Ми живі, ми вчимось, працюємо, допомагаємо, робимо все, що в наших силах …і ми переможемо! Бо ми заслуговуємо на цю перемогу більше, ніж будь-хто інший. Ми, маленька мирна, гостинна і дружелюбна Україна, стали щитом для всієї Європи. І ми захистимо людство, знищимо ворога, бо українці – є, були і будуть!
Дуляницька Євгенія: Пам’ятай, воїне, що ми молимось за тебе, що тебе чекають рідні, що за тобою щодня плаче мати, що дружина з тремтінням переглядає новини, що маленький синочок чи донечка щодня питають: «Де мій татусь?». Так, вони хвилюються за тебе, але поряд із тим не втрачають віри в твої сили і твою перемогу над ворогом.
Ці листи будуть вкладені у гуманітарні вантажі – листки будуть наклеюватись на ящики і вкладатимуться всередину посилок і сухпайків для солдат. У ці трагічні для України дні надзвичайно важлива мотивація і взаємопідтримка. Тож тримаймось і гуртуймось – перемога українців над рашистами наближається з кожним щирим словом та добрим вчинком усіх нас. Все буде Україна з такими дітьми!
Ірина Онуфрійчук, педагог-організатор.
