Володимирецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 налагодив оборонну діяльність – чоловіки пішли до ЗСУ і тероборони, жінки – до волонтерства. Це сьогодні типово для поліщуків, бо агресія підняла усю Україну до оборони.
У школі, якою рік керує колишній володимирецький селищний голова Олександр Осмолович нині тихо – дистанційне навчання через агресію росії. Проте тиша умовна – в актовому залі вирує робота. Зайнята сцена і весь зал. Але це не концерти чи репетиції. Тут працюють вчителі на оборону краю.
Коли йшла до них у гості, у шкільну браму якраз в’їжджав легковик. Виявляється, це приїхала передана земляком Петром Качинським гуманітарна допомога з Польщі – вже дефіцитні в Україні стрічки-липучки, стропи та рулон брезентової прорезиненої тканини.
Ці речі для колективу активістів-вчителів безцінні, бо вони шиють тактичне спорядження. Всі навколишні магазини давно вичерпали запаси, а в інтернеті вже майже неможливо знайти їх та й ціни кусаються.
Жінки від активної роботи розрум’янились. Тут кілька лайвфаків просто вразили: щоб швидше намотувати нитки на котушки для швейних машинок, дівчата взяли електродрель. Одна на свердлі тримає велику котушку, інша – на олівці тримає меншу, на яку нитки намотуються на великих обертах.
Згодились і старі швейні машинки – авторитетно посеред імпровізованого цеху-залу стоїть раритетна з 1974 року. До неї йдуть з грубою роботою, бо вона шиє так, що сучасним електроприводним закордонним пані-машинкам ще далеко.
На сцені і поряд чотири робочих місця – кроять, прилаштовують, складають, обметують, шиють...
Олена Василюк, педагог-організатор, розказала про ініціативу колективу:
– Починали ми з тактичних аптечок. Зараз уже шиємо плитоноски і розвантажувальні жилети. Викройки вже робимо теж самі. Раніше брали викройку в «Аеродромі». На даний час ми маємо свою. Команда у нас весь час одна й та сама. Працюємо цілий день з дев’ятої ранку до пізнього вечора – шиємо доки вистачає сил.
– Ми маємо ексклюзивні варіанти швейних машинок. У нас ось стоїть 1974 року випуску, але шиє краще ніж новий її аналог. А ще підприємець з Володимирця Валерій Кречко дав нам промислову швейну машину і навіть, коли потрібно, приходить його працівниця і допомагає нам.
– Матеріали для пошиву, палатки брезентові зносили люди, збирали по батьках, приносили хлопці з тероборони, вчителі, словом збираємо по світу де тільки можна. Але люди відгукуються і нам є з чого шити. Також робили замовлення і по Інтернету. Ще один чоловік їздив в Дубно, щоб для нас спеціально привезти стрічку. Люди шукають і передають необхідне для роботи. Хлопці виготовляють металеві кільця – варять їх самі з товстого металу. Якщо потрібно, скидаємось грошима і купуємо необхідний матеріал. Тобто, з миру по нитці і все виходить.
У нас швея професійна своя лише одна. Вона працює в нашому садочку. А всі ми тут на місці і вчилися шити. У нас немає великого досвіду у цій сфері, але є велике бажання.
Дехто з наших вчителів зранку проводять он-лайн уроки, а потім приєднуються до нас. Ой, ми такі всі вмотивовані – а як інакше, перемога буде за Україною!
«Перший день ми оговтувались, другий – окопувались, а далі кожен вже робив, що вміє, аби наблизити нашу Україну до перемоги! Поки ми всі разом, поки підтримуємо один одного, поки віримо у свою справу – нас не здолати!!! Дякуємо кожному чоловіку, який сьогодні боронить рідну землю
! Дякуємо кожній жінці, яка підтримує тил
! Дякуємо кожній дитині, яка вірить у перемогу і надихає нас, дорослих, не здаватися та не опускати руки
! Кожен робіть, що можете і вмієте, і все буде УКРАЇНА» – пишуть вони на своїй сторінці у Фейсбук
