Володимир Шеліган з Хиноч служив «срочку» у радянській армії ще у 70-х роках минулого століття. Йому нині 72 роки. Служив у ВМС Чорноморського флоту, ВЧ 70059. Був матросом і власними очима бачив крейсер «Москву». Як тоді служилось українцям і які відчуття у моряка тепер – про це у матеріалі.
Володимир Улянович Шеліган все життя прожив у Хиночах. Тут виросла його велика родина – доньки, сини, вже й внуки є. Правда життя не було аж надто ласкаве – втратив рано сина Олександра, внучку, зятя, нещодавно і дружина Раїса через хворобу відійшла у засвіти. Живе пан Володимир самотньо, проте часто навідуються доньки і син. Я завітала у гості до колишнього моряка, аби почути його розповідь очевидця про «Москву» та враження від новин про загибель крейсера-флагмана.
– Демобілізацію ми получили в Індійському океані. Дев’ять з половиною місяців – один рейд і вісім з половиною місяців – другий рейд. Був матросом, а звільнився у званні старшого матроса. У нас казали – «матрос на флоті, що генерал в піхоті». Виходиш за бони, в море, приймаєш присягу. Посвящали нас у матроси так – треба було випити два трьохлітрових чайники морської води, отоді пройшов посвяту. Крейсера «Москву» ми зустріли в рейді, у Середземці, біля проливу Дарданелли. Наш корабель «Апшерон» був навпроти «Москви», як сірникова коробка. Хоч наш корабель і був 122 метри довжиною, але крейсер всі п’ятсот! У нас була ескадра: «Апшерон», «Даурія», «Баскунчак», «Сіван» і штабний корабель «Адмірал Нахімов». У тих роках крейсер «Москва» був найсучаснішою зброєю на морі! Вони модернізацію тепер провели – напічкали його найсучаснішою зброєю, але й подумати не могли, що українці зможуть своїми ракетами їх влупити! Та його ще тоді охороняли чотири есмінці і дві підлодки! – згадує Володимир Улянович.
Володимир Улянович розказує. Що тоді на флоті служили хлопці всяких національностей. У них були з Мурманська, і кабардини, і азіати. З України на «Апшероні» були одесити, житомиряни і він – з Рівненщини один. Вісімдесят матросів і двадцять офіцерів було в екіпажі.
– Нормальні, отлічні у нас були відносини між собою. От був з мурманська Анохін Сєргєй – і зараз його пам’ятаю. Як має бути – в столові сіли, пообідали, сонний час, служба, ніяких конфліктів не було. Жодного слова поганого від росіян не було про нас, українців. Де воно тепер взялося, та ненависть нелюдська? От я зараз горло перегризби їм за те, що вони роблять з нашими людьми. Вони ж порушують всі можливі правила війни! Та такі звірства в голові не вкладаються! Та с.ки вони, падлюки, ізвєрги! – береться за голову пан Володимир.
Сорок п’ять діб екіпаж «Апшерона» був у рейді між портами. Потім заходили за водою і продуктами у передбачені порти. За час служби матрос-українець Володя Шеліган побував Індійському океані. Заходили в порти Кейптаун, Мадагаскара, Маврикії, Адена, Сомалі, в Сирії – там забирали торпедні катери. На рейді стояли місяць-два. А тоді прямували назад. «Апшерон» був цивільним кораблем під військовим прапором СРСР. Виходили на берег – ноги хиталися від звички балансувати на плаву. Сходили і на сушу у портах. Правда з офіцером, чотири матроси.
– Сходимо на берег з старшим офіцером, скупляємося гіпюром, пальтами, хустками. Була у нас зарплата вісім рублів і загранічні плюс. Всього десь сорок рублів мали. Зарплата була і в рупіях, і в фунтах, в доларах. Накупляємо краму, вертаємось, все записуємо у журнал. А вже в вдома, в порту Жданов, теперішній Маріуполь, ми ходили це все продавати. Замотуємо на пояс. В магазині продавцям показуємо і вони викупляють за сорок рублів за метр гіпюру. А їхав додому в отпуск, то заграничні косинки всім провідницям дарував, сміється бравим згадкам про молоді літа пан Володимир.
На думку Володимира Уляновича, він, як солдат, ще й хліба кусок дав-би тим людям, які без дому через обстріли залишились. Бо він переконаний – солдати не мають таких звірств вчиняти, як вчиняють сьогодні росіяни в Україні, таких наказів неприпустимо ні давати. Ні виконувати, вважає колишній моряк ВМС СРСР.
– Я як побачив в новинах, що наші бомбанули «Москву», я перехрестився і сказав: «Слава Богу!», так їм і треба! Та путін там на собі коси останні рве, уявляю! То ж то цілий флагман з сотнєю офіцерів! Слава Богу, отуди їм і дорога (показує обома руками в землю – авт.). Правильно їх той наш солдатик зі Зміїного послав, туди й пішли. Ото є в наших городах і селах навоз з росіян, то хай так і дальше продовжується, щоб земля українська родила лучче на цьому непотребі позорному. Хай всі за корабльом йдуть, разом з командуванням, штабом і путіним! А нашим солдатам я побажаю здоров’я, натхнення і держатися, Україну захищати! Слава Україні! – емоційно, зі стиснутим кулаком завершив Володимир Улянович.
Ще ми говорили про різні речі, чоловік курив та все вертався до теми звірств росіян – він ніяк не може за всі ці тижні звикнути до думки про таку страшну війну на рідній землі. Він – колишній моряк, якого вчили правилам війни і військової справи ті, нащадки яких десь тепер віддають нелюдські накази про тортури і вбивства українських дітей, жінок, пенсіонерів. Каже, прокльони українців ворогам не минуться, Україна обов’язково переможе, бо наші солдати разом з людьми, бо ми на своїй землі і не пробачимо. А доля крейсера «Москви», за словами ветерана-моряка, семидесятидвохрічного Володимира Уляновича Шелігана, хай стане долею всієї росії.
---
Вікіпедія: «Москва». Колишній радянський і російський ракетний крейсер проєкту 1164. Головний корабель своєї серії. Входив до складу Чорноморського флоту РФ і був його флагманом. Довжина: 186 м. Спущено на воду: 1979. Виробник: Миколаївський суднобудівний завод Водотоннажність: повний — 11 280 т. Дальність плавання: 7 500 миль при 18 вузлах, автономність по запасах провіанту — 30 діб. Обстріляний українськими ракетами «Нептун» 15.04 та затонув. На борту мав 16 крилатих ракет. Екіпаж 500 осіб, загинули 37 членів екіпажу, близько 100 отримали поранення, кількість зниклих безвісти невідома.
