Фраза “нашого цвіту по всьому світу” зараз як ніколи актуальна. Мільйони українців, переважно жінок з дітьми, були змушені вхопити речі першої необхідності і переїхати за кордон. Хтось опинився у сусідніх країнах у надії якнайшвидше повернутися додому. А когось доля занесла на інші континенти. Як живеться українцям у далеких країнах, чи можна тут сподіватися на допомогу і скільки грошей потрібно, аби облаштувати життя? Розкажемо* на основі отриманого досвіду.
Життя українців в Австралії
Ганна Шишко з Чернігова переїхала з донькою в Австралію
Українська вчителька англійської мови Ганна Шишко з Чернігова наважилася переїхати з маленькою донькою в Австралію. Виїжджали з дому ще у березні, коли за Чернігів точилися жорстокі бої, вдалося це зробити лише з третьої спроби. Спочатку родина жила на території західних областей. Але вирішили, що Ганні з донькою варто їхати далі.
Далеку Австралію обрали не випадково, у чоловіка Ганни тут багато знайомих з України. Жінка з дівчинкою подолали 13 тисяч кілометрів дороги!
Австралія надає українцям, які рятуються від війни, гуманітарні візи. Вони дають право на:
- проживання протягом трьох років,
- освіту,
- роботу,
- медичну допомогу,
- соцвиплати на дорослих і дітей у зв'язку з безробіттям на рівні тих виплат, які отримують громадяни Австралії.
Отримати гуманітарну візу віддалено не можливо. Тож для початку українцям потрібно податися на туристичну візу "600", з нею дістатися Австралії, а вже там претендувати на візу для українських переселенців.
Австралія не та країна, куди варто їхати з пустими кишенями, волонтерів, які будуть водити вас за руку тут теж немає. Але є українська громада, яка активно підтримує і допомагає інтегруватися новоприбулим. Якщо ви знаєте англійську, маєте хоч якийсь запас грошей – Австралія гарний варіант, щоб розпочати життя з початку.
“Австралія – дорога країна. Але австралієць, що працює повний робочий день, може спокійно собі дозволити і житло, і продукти, і навчання для дітей. Тут інші зарплати: високі, середні, нижчі, але всі – нормальні для австралійських цін”, – розповідає Ганна.
Мінімальна зарплата за годину роботи в Австралії – 20,33 місцевих доларів, це приблизно 500 гривень. Харчування, одяг доступні за цінами. Найдорожче в Австралії житло: тиждень оренди може легко потягнути у 7 тисяч гривень, комуналка теж не дешева.
Ганна планує працевлаштуватися в Австралії, доня піде у місцеву школу, однак жінка все одно планує повернутися в Україну до чоловіка:
“Ми плануємо повернутися до Чернігова, слідкуємо за ситуацією – у нас дуже класне місто, там було комфортно жити. Близько до Києва, все доступно, стрімкий розвиток інфраструктури – нам взагалі нічого не бракувало. Сподіваємось, що все зміниться на краще”, – ділиться Ганна.
Більше про життя українців в Австралії – читайте у тексті за посиланням. Або дивіться відео:
Життя українців у Мексиці
Марія Тимчук переїхала працювати на українську ІТ-компанію у Мексику
27-річна львівська IT-спеціалістка Марія Демчук через війну опинилася аж у Мексиці. Дівчина з Хмельницької області, але вже 10 років живе з батьками у Львові. Хоч у місті не було значних острілів, з колії вибивали постійні повітряні тривоги. Тож, коли Марії роботодавці запропонували переїхати тимчасово працювати з Мексики – вона погодилася.
На виїзд дівчина дала добро у середині березня, а виїхала зі Львова аж 17 квітня. Справа в тому, що менеджери її компанії довго збирали усі необхідні документи на релокейт. Візу в Мексику оформити дуже просто – необхідно прост заповнити форму на сайті. Однак діє вона лише 30 днів, після завершення потрібно просто знову повторити процедуру.
Перельоти зайняли українці 26 годин, не враховуючи шлях до Кракова.Орієнтовна вартість – 38 тисяч гривень, але ціна дуже залежить від маршруту і днів.
Мексика не надає українцям допомоги, переважно приватні особи країну використовують, як буферну зону перед прибуттям в США. Однак ця тропічна латиноамериканська країна дуже приваблива для релокації бізнесу, який працює на північноамериканський ринок. Адже Мексика розташована у тих же часових поясах, що й США, а рівень життя тут значно нижчий.
Ціни на життя у Мексиці трішки дорожчі ніж в Україні. Ціни на оренду житла у Гвадалахарі, де зупинилася Марія, стартують від 500 доларів (майже 15 тисяч гривень). Продуктовий набір на тиждень дівчині обходиться у тисячу гривень. Порції у закладах велетенські, а страви дуже гострі.
Мексиканці працьовиті, але люблять добре відпочити. Вони дуже комунікабельні і запрошують в гості. Тож, попри практичну відсутність української громади, в Мексиці можна без проблем знайти спілкування й нових знайомих.
Марія має можливість залишитися в країні на 3 роки, однак дівчина хоче додому вже, попри активну фазу війни:
“У Мексиці добре, але я хочу додому. Тут непогано пожити місяць-два, відпустку – навіть пів року. Якщо є бажання та емоційно комфортно, то це прекрасна країна, щоб бути молодим”.
Більше про життя українців у Мексиці – читайте у тексті за посиланням. Або дивіться відео:
Життя українців в Індонезії
Любов Шлапай переїхала з дітьми і чоловіком-іноземцем в Індонезію
Північний сусід вже відібрав дім у соціологині та психологині Любові Шлапай у 2014 році, коли росія окупувала український Крим і рідне місто жінки – Феодосію. Нове життя її родина розпочала у Кам’янці-Подільському. Сама ж Любов одружилася з індонезійцем, стала мамою двох дітей та останні роки жила в Азії. Однак незадовго до початку повномасштабної війни українка приїхала додому.
Найоптимальнішим варіантом виглядало виїхати всією родиною в Індонезію, до батьків чоловіка Любові. Однак батько жінки призивного віку, а мама відмовилася залишити чоловіка самого.
Любов з чоловіком та дітьми подолали пішки 12 кілометрову чергу на кордоні Румунії, а звідти безкоштовним рейсом для індонезійців відправилися за 10 тисяч кілометрів від України.
Пара зупинилася у родичів, але вже за кілька тижнів орендували житло, оскільки обоє продовжують працювати віддалено. Орендували віллу можна від 500 доларів на місяць (майже 15 тисяч гривень). На тиждень родина Любові тратить на харчування до 150 доларів ( 4 500 гривень) з врахуванням походів у заклади.
Ніякої допомоги чи будь-якої форми тимчасового захисту влада Індонезії для українців не передбачила. Тож тут зручно жити людям, які працюють віддалено на європейський чи американський рівень.
“Країна наразі є в статусі держави, що розвивається, тому ні на яку допомогу тут розраховувати не варто. Рівень життя середнього індонезійця – від 50 до 100 доларів (1 500 – 3 000 тисяч гривень) за місяць роботи. Тому цікавитись, що там відбувається в Україні – точно не пріоритетне завдання типового індонезійця”, – пояснює жінка.
Найгірше те, що в азійському регіоні українцям потрібно протистояти повзучій пропаганді “русского міра”. За словами українки, яка багато років жила і працювала в Азії, азійська частина світу дуже вражена російською пропагандою.
Любов добре знає Азію та може працювати з будь-якої точки світу, проте все одно хоче повернутись до України:
“Я про це думаю, мрію кожен день. І коли прокидаюся, і коли засинаю. Дуже сильне відчуття: сидиш на пляжі, дивишся на неймовірний захід сонця, але всіма думками хочеш бути у себе на подвір'ї, лежати на травичці і обіймати рідну землю. Тому, як тільки буде безпечно, ми повернемося”.
Більше про життя українців в Індонезії – читайте у тексті за посиланням. Або дивіться відео:
Життя українців на Фарерських островах
Війна для українки Анастасії Лагер розпочалася в 2014 році. Все своє шкільне дорослішання дівчина провела поруч з війною у Торецьку Донецької області. Завершивши школу, Настя вступила до вишу у Києві, а її рідні залишилися на Донеччині в надії, що війна невдовзі завершиться.
Настя належить до спільноти протестантської церкви, ще до війни тут чітко проговорювали ролі і дії у разі початку бойових дій. Тож весь перший місяць дівчина волонтерила і допомагала людям, які жили у метро. Через місяць пасторові церкви, до якої ходила Настя, зателефонував друг з Фарерських островів і запропонував прийняти людей з України у цьому автономному острівному районі Данії.
Так розпочався шлях українки за 3 600 кілометрів від України у малесеньку країну з населенням всього 55 тисяч людей та 80 тисяч овець. Квитки з Польщі на Фарери коштують орієнтовно 9-15 тисяч гривень, однак Насті їх оплатила родина, яка прийняла її в Данії.
Влада Фарер оголосила, що може прийняти лише 200 громадян України. Однак цих дві сотні українців тут готові забезпечити геть усім необхідним для комфортного життя та адаптації до нового суспільства. Евакуйовані з України люди утримують ті ж права, що й місцеві громадяни. Доки не знайдеш роботи, можна розраховувати на соцдопомогу у 6 тисяч крон (25 500 гривень), після 25 років ця виплата становить вже 8 тисяч крон (34 тисячі гривень).
“Фарерці допомагають з усім: від купівлі побутової техніки, посуду, меблів – до пошуку роботи”, – розповідає українська студентка.
Для українців на Фарерських островах проводять профорієнтаційні зустрічі, де розпитують про освіту, досвід і допомагають знайти відповідну роботу. Так Настя знайшла роботу в місцевій школі.
“Тут легко ходити на роботу – я працюю зараз в школі п'ять годин на день, і отримую приблизно 10 тисяч крон в місяць (42 500 гривень). І цього дуже достатньо для комфортного життя. Єдине що тут дороге – це оренда житла”, – розповідає дівчина.
Попри фантастичне ставлення місцевих, неймовірну природу та високий рівень життя Настя хоче в Україну, зараз вона намагається вступити в Українську академію лідерства:
“Не хочу просто повертатись в Україну ні з чим – мені треба або досвід, або якась освіта. Я хочу бути спеціалістом в Україні, а не просто проживати своє життя для себе. Хочу змінювати коріння, систему. Але мені потрібні для цього знання, тут я намагаюсь використати всі можливості, які мені пощастило отримати”.
Більше про життя українців на Фарерських островах – читайте у тексті за посиланням. Або дивіться відео:
*Партнерський матеріал АБО
*Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція - міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
