Вараська громада - лише одна з тисячі громад україни, яка потрапила у млин війни. Проте, вони зорганізувались і не впали у паніку. Освіта Вараша стала рушієм волонтерства і опорою для оборони. Як їм це вдалось? Запитаємо*.
В усі епохи освітня галузь була однією з найпотужніших рушійних сил суспільства. І у воєнний час освітяни Вараської тергромади не стали винятком – також стали фантастичною командою, яка рухає волонтерство, вмотивовано воює на усіх фронтах і надихає земляків до боротьби з окупантом. Чим нині, у час повномаштабної війни, живе освіта Вараської тергромади – у розмові з її очільницею Оленою Миколаївною Корень.
Олена Корень
Олено Миколаївно, як зреагували Ви особисто і колектив галузі на вторгнення окупанта 24 лютого?
– Життя поділилося на «до» і «після». Віри в те, що буде наступ не було до останнього. Зранку 24 лютого ми оперативно повідомили наші заклади, що освітнього процесу не буде. Ми всі не розуміли – що коїться, як діяти, але вказівка була зупинити навчальний процес і всі діти громади залишилися вдома. Працівники пішли на роботу в перший день, але паніки у нас не було, просто чекали подальших вказівок. Всі керувалися інтуїцією і переконували людей, що все буде добре. Хоча, самі не знали, що буде далі. Власне, розуміли, що це страшно, але ми маємо жити, маємо рухатися вперед і ми все подолаємо. Тому, перші півтора місяці я не розкисала і не зронила жодної сльози. Внутрішньо розуміла, що на тебе дивляться, що від тебе чекають якесь рішення, якоїсь моральної підтримки і ти маєш триматися. А вже лише пізніше я розслабилася.
У всіх директорів було лише одне запитання: «що потрібно робити?». Через два дні ми зібрали нараду. І всі керівники з’явилися в залі засідань. І тоді я ще більше стала ними пишатися! Тобто, я чітко розуміла, що ніхто з них, а це тридцять директорів, нікуди не подався, що вони всі на місці, всі в команді, а ще раділа тому, що всі мої чоловіки-керівники були зі зброєю. Можливо потім вони її здали, але, на той час, вони готові були боронити територію. А жінки теж були у бойовому дусі і лише казали: «кажіть, що треба і ми будемо робити!».
Вараська освіта сьогодні, пані Олено, – це потужна волонтерська команда. Але як усе починалось? Хто інінціатор створення штабів, центрів?
– Коли постало у Вараській міськраді і громаді загалом питання організації допомоги, волонтерства, то я взяла на себе цю відповідальність добровільно, бо я знала, що у мене є директори і разом ми можемо все. Ми робили з перших днів вторгнення дуже багато. Потрібно організувати харчування – мої директори організували. Потрібно зібрати допомогу – зібрали. Просто пишу в групу і з усіх сіл їде потрібна допомога. Також, що потрібно було – ми забирали в школах. Це і посуд, і ліжка, і сітки, і все-все нагальне. Освітянський командний дух був той стержень, який був надважливим для громади у лютому і зараз.
А зараз як – чи люди втомились волонтерити, адже це велика самопожертва. Є ще стержень, що тримає колектив вмотивованим?
– Стержень не поламався. Просто всі психологічно стомилися від напруги і переживань. І все волонтерство трохи притишило свій хід. Але, в критичний момент, ми, освітяни, із залученням громади і з підтримкою влади, зробили все, що було потрібно і все, що було у наших силах. Ми сплели близько двох тисяч масксіток! Це все робилося у школах – у всіх були руки в мозолях. І нині ми ще плетемо сітки, звичайно, вже у меншій кількості. Ніхто від роботи на оборону не відмовляється. От наприклад: кидаємо заклик, що нам потрібні сітки. І вже відписують з усіх тридцяти шкіл, скільки у кого є готових, хто забере. Ось на днях ми передали шість сіток нашим хлопцям-пікселям.
В інтернеті досить часто звучать акції Вараської громади для збору коштів. Що вдалось, пані Олено, вже зібрати і зробити?
– Ми самі, між собою, організовуємо збір коштів. Зібрали і придбали нашим хлопцям-освітянам, які в ЗСУ бронежилети і каски, активні навушники. Ми закупили сто професійних турнікетів і передали солдатам. Також, за нашої ініціативи, але спільно з іншими структурами міста, ми нещодавно організували аукціон-ярмарок, де зібрали близько 190 000 гривень і закупили два авто та відправили на бойові позиції.
Раніше теж одна машина була відправлена нами на бойові позиції. На даний час на кухні у ліцеї №1 ми виготовляємо для наших воїнів курячу і рибну тушонку. Адже там нове кухонне обладнання і це вже не кустарне виробництво. І уже двічі по 500 банок ми відправили на передову. У нас завжди є запас готової продукції, щоб передати нашим воїнам. Алгоритм такий: ми передаємо нашим дівчатам-освітянкам, що готується до відправки машина і вже печуться три-чотири ящики пирогів.
Олено Миколаївно, когось варто виділити з команди? Серед активістів є надактивісти?
– Серед наших освітян я нікого не виділяю. Тому що, коли прозвучала ініціатива провести ярмарок печива – всі настільки активно відгукнулися! Все настільки було масово і гарно, що ще після ярмарки в мережах шукали учасники, чиє-то там тістечко було з вишенькою, адже таке смачне, що шукали рецепт! Всі наші освітяни дуже активні, долучаються всі і хто чим може допомагає – хто коштами, хто продуктами, хто працею. Великий колектив –один організм.
І от знову готуємось до проведення ярмарку (на час розмови ярмарок лише готували - авт.). Хочу сказати, що кожним із колективу газулі, кожним з освітян я пишаюся. Звичайно, бувають моменти, що десь ми не допрацьовуємо, десь диспутуємо, можливо і сваримось, ображаємось (маю на увазі своїх директорів), але на цей момент я впевнена, що в критичній ситуації, коли потрібна допомога – ми всі стаємо щитом, стаємо пліч-о-пліч і все відходить, і забувається, і ми рухаємося всі однією командою.
Об’єми зібраних коштів, продуктів, захисного спорядження, організованого освітянами міста і сіл громади, хтось рахував? А до війська багато ваших пішло?
– Якщо взяти кошти до уваги, то ми суму використаних з першого дня агресії й не обраховували. Адже багато продуктів закуповувалось на місцях особисто вчителями, директорами, несли родини і, навіть, школярі. Цю фантастичну суму обрахувати неможливо! Але, в цілому, освітня галузь зібрала десь півмільйона точно, а то й більше. І за них ми придбали певні речі і обладнання, яке було відправлено у ЗСУ.
Освітян до ЗСУ пішло не багато, десь до п’ятнадцяти чоловіків. Адже, у нас переважно жінки в освіті. Але є наші педагоги і в бойових частинах, і в добровольчих формуваннях, і в територіальній обороні, і на кордоні з Білорусією. З нашими освітянами можна до всЯкого бою ставати – з ними не страшно, з ними можна і у вогонь, і в воду, і проти москаля!
Вам, як керівнику, які плани галузі довелось міняти? Від чого відмовились, зокрема в бюджетних питаннях? Як лютнева агресія вплинула на зарплату освіти громади?
– Ну планів було багато у нас, але все скоординувала війна. Проте, до першого червня ми ніяких змін в бюджет, стосовно питань заробітної плати, не вносили. Тобто ми до першого червня виплачували у максимальних розмірах усі надбавки усім освітянам громади. Але, поряд з тим, у червні з бюджету освітньої галузі вилучено 17,7 мільйонів гривень державної субвенції. Це ті кошти, які мали іти на заробітну плату працівникам закладів загальної середньої освіти – були вилучені Міністерством освіти на потреби ЗСУ. І тепер, відповідно, потрібно оптимізовувати і якось скорочувати витрати. Ми зробили розрахунки по кожному закладу – скільки в кого було вилучено і тепер, з першого червня, як не прикро, нам доведеться зменшувати заробітні плати. Ми плануємо зменшити усім педагогічним працівникам відсотки за престижність. У нас вона була тридцять відсотків, а зменшимо до п’ятнадцяти відсотків. До речі зазначу, що, на відміну від усіх освітян громад Рівненської області, де мають лише пять відсотків, у нас буде цілих п’ятнадцять! Також вимушено знімемо надбавки за роботу з дезінфікуючими засобами. Також надбавки за інтенсивність і напруженість роботи змушені зменшувати. Хоча напруженість, звичайно, є зараз ще більша. Насамперед, будемо намагатися дотриматися того, щоб нашим працівникам не довелось іти у відпустку без збереження заробітної плати. Хай буде менший відсоток, але вона буде. Хочу зазначити, що на даний час і керівники закладів освіти також будуть отримувати зменшену заробітну плату, і управління освіти також, починаючи з керівника освіти, з мене. Ми будемо просити зменшити заробітну плату у влади міста. Я не боюся сказати, що наша заробітна плата вирівнюється премією. Тому що моя зарплата і зарплата керівника закладу – вона практично однакова. Мій посадовий оклад становить 7000 гривень, а преміальний фонд будемо зменшувати на 20-30 відсотків, як це робиться у всіх наших закладах освіти. Ми себе не виділяємо.
А працівники галузі вже знають про ці зміни? Вони готові? Вам доведеться оголошувати простій чи жертвувати штатом?
– Керівники закладів про це вже повідомлені і, сподіваюсь, донесуть інформацію до своїх працівників. Якщо колегам, наприклад, не вистачатиме коштів по дошкіллю, а треба буде зняти з управління освіти, ми будемо це робити, будемо їх переправляти, щоб усім мати заробітну плату, хоч у менших розмірах, але стабільно. З першого липня, можливо, у закладах освіти, що не функціонують, доведеться оголошувати простій. Раніше ми такого не робили. Якщо до кінця року нам не буде вистачати коштів, то доведеться. На даний час у всіх громадах Рівненської області у закладах дошкільної освіти оголошено простій. В тому числі і в Рівному. На сьогодні, якщо знята престижність п’ятнадцать відсотків – вона знята всім. І у Вараші, і в селах, і керівникам, і працівникам. Це ж саме по працівниках закладів дошкільної освіти. Якщо в нас їх чотири працює, там люди і будуть працювати, бо в них є сховище, підвали, що можуть бути для тимчасового перебування у разі повітряної тривоги. Коли цього немає, незалежно місто це чи село – буде оголошено простій. У нас немає вибірковості. Це, насамперед, пов’язано з безпекою дітей. Адже, коли заклад немає укриття, він не може надавати освітніх послуг. До першого вересня скорочення не буде. Але, якщо не буде набрано групи дошкільнят, то скорочення в дошкіллі відбудеться у зв’язку з тим, що немає дітей.
Традиційно влітку освіта прихорошується – ремонтуються установи, класи, йдуть реконструкції. Що буде цього літа і чи буде щось з запланованого, пані Олено?
– У першу чергу сьогодні нас обмежують чинні постанови та документи – ми не маємо права витрачати кошти на поточні ремонти в умовах війни. Але, деякі заклади все ж таки своїми силами намагаються щось десь фарбувати, дороблювати. Це вже їхня відповідальність. Ремонту потребують майже всі заклади. Але їх ми не будемо робити. Є лист від Міністерства про те, що офлайн можуть працювати ті заклади освіти, котрі мають сховище, укриття, або приміщення подвійного використання. Єдине, що ми будемо намагатися робити – це всі кошти, що є в освітянському бюджеті, будемо скеровувати на обладнання приміщеннь-сховищ, щоб ми могли у вересні вийти в традиціний навчальний процес.
Воєнна весна. Червень – місяць випускних. Як вплинула війна на святкування? Як вручатимет атестати? Чи вистачає самих бланків? Чи є медалісти?
– Останні дзвінки у цьому році кожен заклад проводив не традиційно, а у вигляді благодійної акції. І на них були присутні лише учні одинадцятих класів. Вони збирали кошти для потреб ЗСУ. Частину цих коштів витратили на ремонт автомобілів, закуплених для ЗСУ. А частину – на розгрузки, на аптечки та інші необхідні речі для наших воїнів. Традиційно відбулись вручення та нагороди дітей, які зайняли призові місця на конкурсах і олімпіадах. Також діти отримали премії від міського голови. Крім того, зараз у нас буде вручення свідоцтв. І знову ж – це лише по закладах освіти, а не так, як раніше, і обов’язково з урахуванням всіх заходів безпеки та відповідного інструктажу! Випускних вечорів не буде. Вручення медалей ми проведемо теж традиційно – зберемо медалістів усіх закладів разом і ще й нагородимо преміями по 1250 гривень за те, що демонстрували свої гарні знання у школі. У нашій громаді нині 53 медалісти.
А ще наші випускники провели спільний захід – спортивний масовий забіг на підтримку Чернігова. Були зібрані кошти і відправлені чернігівчанам. А потім наші випускники на Набережній розмалювали стіну на згадку про свій патріотизм, а також у подарунок усьому місту. Адже у цьому році нема випускного, але цей забіг і ця розмальована стіна запам’ятається їм на все життя.
Олено Миколаївно, окрім керівництва освітянською галуззю найбільшої у Вараському районі громади, Ви ще й політикиня. Чи важлива сьогодні суспільству трилогія «Армія-Мова-Віра» на Вашу думку?
– Без цих трьох слів – армія, мова і віра і освіти сьогодні не може бути. Мова у нас має бути єдина і єдині підходи до її вивчення. Ми маємо поважати все українське і мову в першу чергу. Тому – тільки українська мова. Армія – на сьогодні ми переконались, що з нею пов’язано ВСЕ! Сильна армія – сильна країна, сильне майбутнє. А віра – віра в себе, віра в Бога і єдина має бути українська церква. Тому, що наші діти з самого дитинства мають чути молитву мами і Боже слово рідною українською мовою. А Вам скажу, що ця трилогія, як Ви назвали, з 24 лютого враз стала пріоритетом у нашому багатомовному і мультирелігійному Вараші, у кожному селі громади, у кожній установі, і, мабуть, у кожному серці. Такої фантастичної колаборації влада-громада я не пам’ятаю. Війна враз прибрала всі перешкоди політичні чи амбітні. Ми єдині, ми вмотивовані до перемоги – основне гасло сьогодні.
Олено Миколаївно, я вдячна за змістовну і предметну розмову. Насамкінець, у Вас є нагода передати вітання через наш матеріал випускникам і не лише.
– Випускникам – впевненості у своїх силах, твердих переконань в тому, що вони можуть все, що їх кордони можливостей необмежені. Також хочу побажати всім нашим випускникам, щоб перед ними відкрили двері їх омріяні ВУЗи. А найбільше я їм бажаю, щоб вони поверталися до своєї громади, до міста, села і розвивали їх, бо вони всі класні, креативні діти України вільної, непоборної і вони нам дуже потрібні тут, на батьківщині! Ну, звичайно, не тільки випускникам, а й усім нам щиро бажаю перемоги, мирного неба, рідної землі під ногами.
---
З Оленою Корень розмова була об’ємною, як і сама освітянська галузь громади, котру вона очолює у важкі часи. Коли пані Олена розказувала про своїх відважних і вмотивованих колег, в очі обох накочувалися сльози. Чому? Бо неможливо без захопливих емоцій говорити і згадувати щоденний подвиг кожного поліщука – дорослих і дітей. Поки ми тилові, але, якщо доведеться, і освіта встане, і медицина, і культура, і держслужба, і всі інші в єдиний фронт захисту.
Фото з архіву освітян Вараської громади
*Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція - міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
