Її історія успіху* буденна і незахоплива. Проте, її подвиг - її життя. У нинішній воєнний час Наталія Гошта з Довговолі, Вараського району стала мотиватором і духовною Мамою багатьом військовим.
Наталія Гошта з Довговолі 22 липня зустріла 97-ме літо. На її долю випало чимало поневірять. Проте нині, вже кілька років підряд, жінка жертвує частину своєї пенсії на потреби військових. Наталія Степанівна вже стала відомою на всю Україну. І найстаршою серед волонтерів. Своєю щирістю вона вмотивовує до волонтерства і боротьби у цій українсько-російській війні багатьох.
Живе жінка самотньо. Своїх дітей нема, проте є племінники та їх діти, отак і доглядають бабусю гуртом. Хата ще колишня, але впорядкована і вона, і подвір'я. Щороку на свій день народження пані Наталія виглядає бажаних гостей. Серед їх переліку і військові володимирецької ветеранської спілки. Дружать вони з бабусею вже років шість. Жінка розшукала тоді зв'язок з волонтерським центром у Володимирці та запросила до себе його керівника - Миколу Юраха. Відтоді то половину пенсії, то її частину бабуся чи не щомісяця передає на потреби військових та волонтерів. Каже, що синами стали всі українські солдати:
- Своїх дітей у мене нема, то мені всі наші солдати - синочки. Так хочеться того проклятого путіна перемогти! Придумав війну та вбивства - нехай би він яку добру роботу придумав!- розмахуючи худеньким маленьким кулачком десь у небо до уявного путіна, каже Наталія Степанівна.
Військові ветеранської спілки та місцевого терцентру комплектування Микола Юрах та Андрій Босик з квітами та гостинцями завітали до жінки і тепер. А та сиділа у кухні, посеред хати, і чекала їх вже аж півдня. Якраз з провідинами був і племінник з донею:
- О, вас баба вже давно жде. Все переживала, чи її волонтери прийдуть, - усміхаючись каже чоловік до гостей.
Дрібненька і худенька. А ще - змучена важким життям та долею, жінка трималась за ріжок столу та спиралась на костурець - навесні впала у хаті та поламала ногу. Проте, вперто лікувалась та розробляла ногу, аби не злягти зовсім.
- О, я вже як зляжу, то мене треба буде тоді вже собакам викидати. А я ще ходити хочу. Мені ото вже дев'яносто сім, а я ще й в больниці не була! Ото молюсь Богу та видно він мене отак і держить на світі! - каже старенька.
У великій кімнаті, навпроти дверей на дивані, виднівся синьо-жовтий стяг, акуратно розісланий. З підписами. То волонтерці передали чергову подяку військові за її пожертви. А ще у неї на столі, на покуті - старі фотографії родини і нагороди за волонтерську діяльність. Вона має статус "Найстарша волонтерка України".
Військові щороку відвідують і не раз свою бабусю
Хлопці привітали жінку, а вона всіх нас і кожного обняла і розцілувала.
Щороку бажаємо їй здоров'я. Бо ж у неї кожен день - як рік. Вік такий.
Та все у дорогу благословляла і хрестила. Дай, Боже, і бабусі Наталці здоров'я ще, сил та благословіння за її щиру душу. Бо вона - то і є натхнення і мотивація до боротьби. Бо вона - то і є Україна.
*Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція - міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
