Віктору Розарьонову з Чакви, Антонівської тергромади 41 рік. Галичанин з чисто російським прізвищем і цікавою історією його походження нині живе на Поліссі з родиною. Тут знайшов кохану. Тут народили двоє діток. Йому Полісся вже, фактично, рідне. З 2014 року потроху допомагає українським захисникам, бо має хист до роботи з технікою, хоч за освітою єгер-лісник. Нещодавно він звернувся до редакції за допомогою*.
У редакції вже давно звично приймати різні дзвінки та візити – комусь оголошення, комусь вітання або й допомога треба. А буває, що прийде людина за одним, а розкаже свій інший клопіт і рішення разом знаходимо. Десь так було і з Віктором. Набрав і попросив допомогти…зробити квадрик. Навіть два квадроцикли і баггі!
Єгер-слюсар-самоучка клепає техніку
У розмові прозвучало прохання організувати збір коштів для начинки двох самокльопів-квадриків і баггі. За свої кошти Віктор зробив їм кузови. Поставив їх на ходову надійно. Проте, движок і електроначинка не по кишені майстру. Бо живе лише за пенсію та ті невеликі кошти, які виручає від продажу власноруч зроблених кінських возів. Звичайно, одразу запропонувала оголосити збір коштів у соцмережах і написати репортаж про таку благодійність. Проте, пан Віктор був проти поспіху:
– А давайте зробимо це добре діло, техніку, а тоді ми вже будемо про це писати! Я приїду до Вас і поговоримо. Адже є люди, котрі мені погоджуються допомагати і можемо створити таку невеличку базу, щоб купувати старі автомобілі і потихеньку їх ремонтувати та відправляти нашим хлопцям. Але, сьогодні, нам спочатку потрібно віддати нашим воїнам два квадроцикли. На днях ми маємо їхати у Карпати, щоб скуповувати техніку і зі мною будуть молоді хлопці. Нам-би якусь перепустку отримати для перегонки цих корчів, – сказав у першій розмові Віктор Розарьонов.
На той момент чоловіку була потрібна підтримка військових і я його познайомила з тими, хто допоміг вирішити клопіт Віктора.
З москалями у нього особисті рахунки
За кілька днів після розмови Віктор Розарьонов приїхав до Володимирця у справах і зайшов до нас у редакцію. Отак я і познайомилась особисто з полісько-галицьким Кулібіним. Розказав Віктор і історію своєї родини:
– Якби я міг, я б уже з першого дня був на війні. Та, нажаль, здоров’я не маю, я – інвалід. Мене це дуже гнітить, що я не можу воювати. Адже у моїй рідні багато хлопців воюють. А у мене є особиста ненависть до москаля. Мого прадіда у сорок п’ятому році москалі застрелили прямо в його хаті. Він їм десь прямо в очі сказав, що Україна все одно буде вільна. І в хаті у діда залишились п’ятеро маленьких дітей! І це все відбулося на їхніх очах! Моєму дідусю було тоді лише п’ять років, але він і сьогодні пам’ятає цей день, і цю страшну смерть, і коли це згадує – завжди плаче. І ще з дитинства ми маємо на них велику злість. Це лихо було у селі Ясіня, Івано-Франківської області. У нас там, у Галичі, багато є спогадів старожилів про те, що вони, москалі-краснаармєйци витворяли у Карпатах. І це неможливо забути, і не треба забувати, – розказує Віктор.
Про свою галицьку родину мій гість розказав чимало – у ту лиху історичну пору, у лихих сорокових минулого століття, коли Польща й Україна ділилась клаптями через домовленості правителів, його родина у Ясінях була досить заможною. Мали дві пари коней, купу худоби всякої, працювали на те все своїми руками. Ще й дід його господарював знатно – ледарства у сім’ї не було. Мав дід дев’ять онуків, серед них і Віктор був, і любив при негараздах між дітьми дід повчати: «Ото, діти, бачите цей віник? Ламаю прутик – ламаю віник. А весь зразу зламати не можу. І вас разом зламати не зможуть. А от окремо – знищить всяка вражина. Ото, якщо не будете триматись дружно, – вас затопчуть!».
У галичанина прізвище російське
З історії його родини можна писати сценарій та знімати фільм. Але той фільм буде для категорії «18+». Бо в трьох поколіннях ясінських карпатців чорною смертельною борозною проходить плуг москалів. Кривавою борозною. Та і прізвище – чисто російське Розарьонов геть не вписується у традиції західної України. А історія така, ніби й типова для літературних персонажів, та надто чутлива для власної долі жінки з родини Віктора. Щоб не розписувати деталей та не кидатись у ліричні відступи, скажу, як сказав Віктор: «Москаль – то не людина. Вбити, вкрасти, обманути – то його. Любов, чесноти – не його. Закохалась бабуся у москаля, а він запевнив, що одружиться і, коли взнав про вагітність, зник, як вітер у горах. І крапка. Обманута дівчина ще сподівалась. Що згодом коханий одумається і вернеться – взяла дитині прізвище батька. Але дарма».
Робив кінні вози – тепер майструє і рихтує техніку для ЗСУ
Людям не до возів тепер, розказує Віктор. А раніше його товар мав попит – сільські дядьки брали для кінних упряжок – вози виходили легенькі, справні. Каже гість, що навіть з розбірками дзвонили «конкуренти» місцеві – нащо дешево продає. А він-же не бізнес робив, так, вправлявся з металом. От собі баггі зробив, хлопцям – квадрики. Це у них, в Карпатах, так прийнято – замолоду хлопці собі клепають таку техніку та гасають нею по горах. Їздив замолоду і на змагання. Але потім травму заробив і осів.
Знову ж – винуваті москалі у його каліцтві. Був на заробітках у Сибіру – ліс валив. То у бригаді було більше москалів, аніж українців. Сутками росіяни пили, на роботу йшли з будуна. Отак поруч сусід-москаль різав дерево, не глянувши, що Віктор у небезпеці і не чує за гудінням пилок звуку падаючого дерева. Дерево звалилось і зачепило чоловіка – побило голову, плече, хребта. Витягував той росіянин його з-під завалу і просив, щоб же ж не казав нікому, що це він винен, бо посадять. Віктор не признався. На себе взяв вину. Ледве викарабкався з лікарень. Проте нині вже великі проблеми зі здоров’ям. А жити-то якось треба з інвалідністю! Тож майструє де на колінах, де на ногах чи сидячи.
Його брати і родичі зараз воюють. Зрідка дзвонять і просять легку техніку і механічну, бо ті круті джипи раз відкине вибуховою хвилею і все, комп’ютер не заводить мотор. Просять квадриків. От Віктор їх і почав знову клепати:
– Мої двоюрідні брати із Запоріжжя нині служать у військах. І розповідають, що їм доводиться іти пішки по 15-20 кілометрів і сунути усе на своїх плечах. Лише начальство їздить на джипах. Дуже тяжко їм там доводиться. І не мають право жалітися ні на що. Постарайтесь допомогти нам, щоб ми відправили нашим воїнам ці два квадроцикли. А там будемо працювати і Бог нам буде допомагати. Десь у тисяч сімнадцять один обійдеться. Сам не потягну на пенсію, а, якщо люди згодяться – толк буде, – дещо знічено, але з надією каже Віктор.
Каже, що до цих корпусів квадроциклів, що він зробив, треба краще ставити мотор на 250 кубіків з мотоцикла. Спочатку він пробував з китайського «Viper», але той слабо тягне.
Квадроцикли, що плануються передаватись на ЗСУ
Загалом такий квадрик буде важити до триста кілограм і його навіть кілька хлопців зможуть і перекинути, і витягнути, і підняти, якщо треба. І така техніка дуже мобільна і вертка в бойових умовах.
Коштів на мотор і начинку нема
Боятися не треба, а треба йти вперед
У селі його звуть «Гуцулом». Та й то не дивно. І про його захоплення знають. Та не всі підтримують його самопожертву на армію:
– От до нас приїхали біженці з Миколаєва. Дитятко налякане. Ховається. Їхні квартири розбомблені. Мама їх поїхала по свою матір у Херсон, а тепер не можуть звідти виїхати. Важко це слухати і сприймати. Ми ще тут такого страхіття не бачили, тому помагаймо, чим можемо нашій армії, бо, якщо будемо до цього відноситися халатно, то завтра це лихо буде у нас. Не всі, нажаль, сьогодні це розуміють. Я патріот нашої України і ніколи не забуду тих розказів, як вони мучили мою рідню. Мою тітку вивезли в ліс – зґвалтували, відрізали груди, руки і ноги. Вам цього не передати, які вони кати. Мені тяжко навіть розказувати, що вони витворяли. У нашому селі одні люди мене підтримують, а інші – просто сміються. Кажуть, навіщо воно тобі треба? Але, коли ми всі так будемо до цього відноситись, то що буде далі? У нас багато таких, в лапках «диванних військових експертів». Вони і пороху не нюхали, але дуже вміло критикують воєнних, – вже на прощання зазначає Віктор Розарьонов.
«Боятися не треба», – сказав, потискаючи мені руку Віктор вже у дверях редакції, – «а треба йти вперед і допомагати нашій армії вигнати москалів з нашої землі. У нас всіх має бути одна мета – все своє кинути, а стати і зачистити українську землю від окупанта».
Є-Контакт. Твоя перемога*. *Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція – міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Для пожертв Віктору Розарьонову на техніку для ЗСУ пишіть у коментарях – надішлемо номер рахунку
