Ми продовжуємо спілкуватись* із головами громад, які утворились на території колишнього Володимирецького району. Цього разу поговорили із Оленою Гребень – вона очолює Антонівську сільську раду. Про потужну волонтерську роботу цієї громади, благоустрій, підготовку шкіл до нового навчального року, пошук бомбосховищ для учнів і не тільки – читайте в матеріалі.
Антонівська ОТГ утворилась в 2019 році, об’єднує чотири села – Антонівка, В.Цепцевичі Чаква, Нетреба. Населення громади невелике – 5700 чоловік. Від початку відкритої російської агресії тут зареєстровано 30 новонароджених діток і 10 шлюбів, розповідає пані Олена і зазначає: громада потроху росте і всі вірять, що у громади є майбутнє.
Олена Гребень – голова Антонівської сільської ради
- Олено Сергіївно, бюджет наразі наповнюється?
- Не наповнюється з ряду відомих всім причин. Раніше отримували суттєві надходження за рахунок Володимирецького лісгоспу, який юридично був зареєстрований у нас в Антонівці, також залізниця платила податки, багато підприємців, які теж немало платили податків.
На сьогодні лісгосп реорганізований в Рафалівський, тому нам надходить лише частина ПДФО – за наші лісництва.
Податкові надходження від залізниці зменшились в три рази.
Від початку відкритої російської агресії держава пішла назустріч підприємцям і пом’якшила податкове навантаження. Я дуже вдячна нашим підприємцям, адже вони розуміють, що сплата податків добре наповнює місцевий бюджет, економіка має працювати, тому більшість ФОП-ів продовжують сплачувати податки, хоч і звільнені від них.
- Можливо завдяки інвентаризації земель і здачі відумерлої спадщини в оренду вдалось отримати прибуток в місцевий бюджет?
- Ми провели інвентаризацію земель, та ні один фермер не подав заявку на оренду відумерлої спадщини. Я дуже хотіла б, щоб місцевий бюджет наповнювався в тому числі за рахунок землі. Це чи не єдине наше багатство. У нас нема заводів, фабрик, ніхто не приїде і не побудує нам це. А земля може і має працювати, вона годує нашу громаду, на неї всі надії. Тому поки що ми працюємо і налагоджуємо зв’язки із потенційними орендарями земель сільгосппризначення. Землі відумерлої спадщини якісь пустують, а якісь поки що обробляються номінальними спадкоємцями.
Цього сезону сіяли в основному зернові, садили картоплю. Жнива вже почалися. Сподіваємось на хороший врожай.
Антонівська сільська рада прийняла майже 400 переселенців
- Щось із запланованого на цей рік все-таки вдалось реалізувати, не дивлячись на війну?
- На цей рік заплановано було дуже багато роботи, в тому числі таке, про що могли тільки мріяти, але, на жаль, російські окупанти внесли свої корективи в реалізацію наших планів – проєкти заморожені.
Серед таких – ремонт дороги Антонівка-Бережниця, це те очікуване і бажане для багатьох людей, адже ця дорога проходить практично через всі наші села, і тому є важливою її якість і взагалі існування. Ми встигли провести тендер і навіть був визначений переможець, але подальші роботи призупинені через війну. На стільки близькою реалізація цієї дороги не була ще ніколи. Здійснитися цій мрії поки не судилось.
Планували виготовити проектно-кошторисну документацію на будівництво нового ліцею у В.Цепцевичах. Громади на тлі децентралізації побачили реальність своїх можливостей, і, завдячуючи підтримці обласної адміністрації, провели тендер, вже був визначений виконавець цієї документації. Але з початком повномасштабного вторгнення росії все і в цьому напрямку зупинилось.
Якщо говорити загалом про нашу роботу ще довоєнного часу, то проводили поточні ремонти комунальних доріг, закладів освіти – долучались до облаштування внутрішніх вбиралень в наших двох ліцеях, замінили старі дерев’яні вікна на енергозберігаючі в приміщеннях Великоцепцевицького ліцею та сільської ради.
Почали облаштовувати поліцейську станцію. За кошти соцеконом субвенції придбали 2 аналізатори крові для наших амбулаторій. На умовах співфінансування придбали 20 ноутбуків для організації онлайн-навчання в умовах карантину, забезпечили новими плазмовими телевізорами та іншим інвентарем обидва ліцеї.
Зараз кошти економимо, щоб якомога довше мати змогу утримувати наші заклади.
До речі, від початку відкритої агресії галузь культури не припиняла діяльність, а з початком повномасштабного вторгнення працівники активно долучались до волонтерської роботи. Багато хто майже перепрофілювались у кухарів для готування їжі, яку регулярно відправляли і відправляють на ЗСУ і тероборону.
- Як йде підготовка навчальних закладів до нового навчального року?
- У В.Цепцевичах до ліцею ходить 700 діток – це одноповерхова будівля 1967 року будівництва. На сьогодні це така проблема, а особливо із підготовкою закладу до нового навчального року, із дотриманням всіх вимог безпеки, враховуючи ситуацію в країні. Заклад не має власного бомбосховища, а це перша і найголовніша умова для повноцінного функціонування ліцею.
Мріяли побудувати новий, а тепер хоча б оснастити попередній.
Наразі проводимо підготовку, шукаємо будівлю із бомбосховищем, яку готові взяти в оренду, щоб там облаштувати всі умови для перебування учнів на момент повітряної тривоги. Створили комісію, куди увійшли і рятувальники, і полісмени, і працівники Держпродспоживслужби, вони також перевіряють потенційні для оренди приміщення підвалів в радіусі дозволених для таких цілей 100 метрів на дотримання вимог по своєму напрямку.
Із місцевим підприємцем зараз проводимо переговори щодо оренди його підвального приміщення під бомбосховище для школярів. Хочеться за серпень встигнути знайти, оснастити і підготувати укриття, щоб діти могли вчасно і безпечно почати навчальний рік.
В Антонівському ліцеї вчиться 350 діток.
Заклад більш новіший, побудований в 90-х роках, там є протирадіаційне укриття, тому зараз займаємось його облаштуванням і дуже сподіваємось почати навчальний рік тут офлайн.
Ми проводили опитування серед батьків, більше 80% проголосували за очне навчання. По Цепцевичах проблема дуже велика, бо діток багато і нема де їх розсадити.
- Розкажіть про волонтерську роботу Вашої громади.
- Такої потужної самоорганізації від своєї громади я й не очікувала! Я пишаюсь нашими людьми! Всі на стільки згуртувались у бажанні протистояти ворогу! Організували самостійно цілодобове патрулювання. Завдячуючи цьому, уникли безладів, які могли бути в такий період. Наступного дня після оголошення мобілізації дуже багато наших чоловіків добровольцями поїхали у військкомат, в деяких селах є випадки чи не в кожній хаті, коли від сім’ї пішло на фронт по двоє-троє чоловіків. Я була вражена тим патріотизмом, який в наших людях є.
Коштами і силами громади створили волонтерські картки, повідкривали пункти збору коштів і допомоги. Несли гроші навіть пенсіонери та малозабезпечені люди на потреби ЗСУ, тероборони, потерпілим у бойових діях людям.
За весь період, починаючи від 24-го лютого, наша громада відправила більше 70-ти тонн гуманітарної допомоги у різні гарячі точки країни – Київщину, Харківщину, Чернігівщину, Житомирщину, Донеччину, Луганщину. Довозили своїми силами, своїми бусами, своїм пальним, везли наші ж люди. Долучились активно церква ХВЄ, за що ми їм дуже вдячні. Вони допомогли транспортом, грошима, людськими ресурсами. Вихідці із наших сіл, які давно проживають закордоном, теж активно надавали спонсорську допомогу. Наші люди готували тушкованки, пироги, їжу тривалого зберігання, каші, хліб. Долучались підприємці – закуповували свиней – тушили, варили і передавали та передавали. Ті 70 тонн гумдопомоги – це не мішки картоплі, а в основному – готові вироби і крупи.
- Як жителі Антонівської громади брали участь у створенні пунктів допомоги людям з евакуаційних поїздів?
- Ми організовували продуктові набори і набори для особистої гігієни для евакуаційних поїздів, які вивозили людей із гарячих точок. У нас в Антонівці ці потяги не зупинялись, але ми таку допомогу везли в Сарни на залізничну станцію. Цю волонтерську роботу організовували люди, які працюють там на дільниці, вони корегували, коли яка громада може підвезти гуманітарну допомогу. Ми робили бутерброди, смажили котлети, пончики тощо. До цього долучились всі наші люди, наші волонтери, які працювали на безкоштовних засадах. Багато таких організовували збір коштів, гуманітарної допомоги і серед місцевих, і серед закордонних знайомих.
Важливо, що дотепер ведеться звітність – що, куди, кому на людські гроші купувалось.
- А що на рахунок допомоги теробороні?
- В перші дні повномасштабного вторгнення мешканці громади надали 9 автомобілів на потреби тероборони, згодом транспорт роз’їхався і по всій Україні, в тому числі і по гарячих точках. Хочу зауважити, що наші добровольці в ТРО йшли з власним автотранспортом, не чекаючи забезпечення від держави.
Також купували паливо-мастильні матеріали за кошти місцевого бюджету і за ті гроші, що надали люди. Коли не могли купити, звертались до районної військової адміністрації і вони нам допомагали закупити пальне. Громада має свою місцеву пожежну команду з автомобілем, яка несе цілодобове чергування, то ми дбали про те, щоб вона постійно була заправлена, бо ми не знали, що чекати.
Окрім того за весь період на тероборону сільрада перерахувала більше 200 тисяч гривень. Майже стільки ж передали обласній військовій адміністрації на придбання бронежилетів для тероборони.
- А фермерам своїм вдалось допомогти під час посівної кампанії?
- Фермери звертались до нас із проханням допомоги із забезпеченням паливно-мастильними матеріалами. Ми в свою чергу подавали клопотання на обласну військову адміністрацію, щоб фермери першочергово отримали пальне. Всі пам’ятають період дефіциту пального в нашому регіоні. Ми неодноразово звертались в районну військову адміністрацію із проханням допомогти. Завдячуючи їм, могли підтримати нашу тероборону і добровольчі формування (для патрулювання вулиць) саме в період дефіциту пального.
- Ваша громада приймала переселенців?
- За перші місяці зареєстровано близько 400 внутрішньо переміщених осіб. Наші люди сердечно прийняли всіх і всі вони були розселені в приватному секторі – по наших жителях, які дуже згуртувались, показали свою кращу сторону, показали справжніх себе – це дорогого вартує, адже надавали своє житло, допомагали продуктами, меблями, одягом тощо.
Наразі більшість переселенців вже поїхали. У нас лишилось до ста ВПО. Як добре не приймають тут, а хочеться їм до свого дому.
Не тільки місцеві жителі їм допомагали. За кошти сільради ми придбали продовольчі набори до Великодня на 54 тисячі гривень – для переселенців.
Обладміністрація також долучилася до забезпечення продуктами: чверті курячі, масло, сир, макарони, горох, борошно, каші тушковані. Наразі за підтримки ООН триває видача гуманітарної допомоги своїм соціально незахищеним верствам населення (борошно, горох).
Завдяки волонтерській і ветеранській спілкам з Володимирця доставили продовольчі набори для ВПО, для сімей учасників АТО, а Юнісеф забезпечив канцелярськими наборами діток-переселенців, надали переселенцям набори з гігієнічними засобами.
Жителька Чакви Людмила Мельник, член Церкви ХВЄ, передала допомогу у вигляді продовольчих наборів, одягу, засобів гігієни, а людей з обмеженими можливостями допомогла забезпечити інвалідними візочками, милицями, палками.
Активно допомагають депутати сільради. Багато хто з них пішли в тероборону і лави ЗСУ.
- Наразі проводяться роботи із благоустрою в громаді?
- Повторюсь, заплановано дуже багато. В новий рік ми увійшли з непоганими показниками виконання бюджету. Але всі проєкти заморожені через війну. Тому зараз мусимо розставляти пріоритети.
Поки що не готові виділити кошти на поточний ремонт доріг, хоча в планах є.
Ремонт ділянки дороги Т1817 Городець-Антонівка був майже завершений, всі це бачили і були свідками активних ремонтних робіт цього відрізку автошляху - вийшли майже на фінішну пряму, лишилось лише облаштування тротуарів.
Однак тому завадила війна, в перші дні повномасштабного наступу ще намагались продовжувати роботи, але були зупинені – які ремонти, коли ворог на порозі.
Так, вздовж відрізку дороги були блоки із бруківкою, за негласною домовленістю люди самоорганізувались і власноруч вкладали нею тротуари навпроти своїх дворів, бо розуміли, що автодору зараз не до нас, а коли до твого двору лишився метр недовкладеної бруківки і на тому все зупинилось, то, погодьтесь, невтішно картина виглядає. Випадків розтягування автодорівських будматеріалів мені невідомі. Люди свідомо підійшли до зберігання спільного майна, допомогли облаштувати тротуари для блага громади.
Щодо поточних робіт із благоустрою, то обходимось власними силами. Всі заклади, що у нас на балансі, постійно перебувають в чистоті і порядку, за ними доглядаємо. Самі працівники долучаються до прибирання територій, за необхідності проводимо суботники. Комунального підприємства, яке б відповідало за прибирання територій, як у Володимирці, у нас нема. Раніше можна було залучати робочих для таких цілей від Центру зайнятості, наразі це неможливо. Тому працюємо самі. Це наша громада, нам в ній жити, нам в ній і прибирати.
- Можливо за період повномасштабного вторгнення вдалось створити нові робочі місця в громаді?
- Є державна програма зі сприяння релокації бізнесу. Ми подали заявку, зазначили наявні у нас склади і приміщення, недобудовані об’єкти, однак, на жаль, досі до нас ніхто не звернувся. Ми віримо, що станемо комусь у нагоді може згодом і це створить умови для нових робочих місць.
- А є новини щодо «кукушки»?
- Новин нема. Намагались від Укрзалізниці отримати роз’яснення, та відповідь одна – все було узгоджено з Міноборони, це була евакуація нашої «родзинки». Нам сказали, що вона повернеться, коли будуть для цього сприятливі умови. Хочеться вірити в це. Місцеві люди звісно теж обурені тим інцидентом, адже всі побоюються, що на тому вивезенні поставлять велику і жирну крапку.
- Маєте змогу звернутись через газету до своєї громади і наших читачів.
- Я дуже пишаюсь своєю громадою, нашими людьми за патріотизм і віру в ЗСУ, за те, з якою щирістю всі приймали переселенців. Кожен на своєму місці робив і робить все задля спільної перемоги. Дякую всім і кожному за такий внесок у спільну роботу. Миру нам всім, мирного тихого неба, і дай Боже, щоб більше ніколи навчальний процес не залежав від наявності бомбосховища.
* Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція - міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
