Вже не один суботній вечір центральну площу Володимирця прикрашає спів та гра на гітарі невідомого музиканта. Так сталось і цього разу, на міні-концерт випадково вдалось потрапити і «Володимирецькому віснику». Ми одразу вийшли в прямий ефір і згодом він в мережі викликав справжній ажіотаж – так нашим підписникам сподобався і всіх заінтригував загадковий співак-гітарист, який ще й на додачу збирає кошти на ЗСУ.
Душевно лунають відомі мотиви, а рядки улюблених популярних пісень невимушено злітають з вуст перехожих і несподіваних глядачів. Йдеш на спів, як заворожений, – душа потребує культурних заходів. Як колись, до війни… На мить стаєш учасником культурного дійства, а маленьке містечко – осередком культурного життя. Як вечірній Хрещатик, як вечірня літня Одеса…
Публіка потроху збирається, всідається під аркою і слухає. Аплодує, просить заспівати ще і ще і ніяк не відпускає гітариста, хоч вже й затемно і комендантська година на носі…
Грою на гітарі назбирав вже зо двадцять тисяч гривень для ЗСУ
Богдан Мольчиць родом із Уріччя, що біля села Мульчиці. Хоч і зніяковів, але погодився поспілкуватись.
- Мені 21 рік. Тільки закінчив четвертий курс Київського університету культури, естрадний спів. Через війну нас «попросили» із гуртожитку. Тому я повернувся додому. І як я буду тут сидіти, склавши руки? Чим можу, тим і допомагаю нашим військовим, - розповідає музикант.
Виступає у Володимирці він вже вдруге, разів по п’ять вже ось так збирав кошти на ЗСУ в Сарнах, Вараші, Києві.
- Почав ще навесні. За весь цей час передав на ЗСУ більше двадцяти тисяч гривень. Переказую кошти на активіста Сергія Стерненка. Я йому довіряю, він постійно звітується про використані зібрані кошти, і я знаю точно, що він правильно їх спрямує – із користю для наших захисників.
Музикою не жив. Колись
- Гітарою захопився у старших класах. До цього музикою ніколи і не цікавився. А тоді в 10му класі вперше взяв гітару до рук – хоча б спробувати, що то таке. Потроху вчив акорди, але співав ну дуже слабо. І хоч сам мало вірив у якийсь успіх на музичному поприщі, тим не менш ризикнув податись в університет культури в Києві.
На фоні здебільшого підготовлених абітурієнтів, зізнається Богдан, він відчував себе повним «нулем». І все-таки відбір хлопець пройшов. А далі – справа старань і викладачів, і самого Богдана.
- Як згадаю свої співи на першому курсі, то досі за себе соромлюсь. Я щиро вдячний своїм викладачам, що змогли витесати з мене щось.
Співати починав у київських підземках
- Колеги, однокурсники по-різному ставляться до такого. Не схвалюють це в основному пихаті або надто самовпевнені із великими вимогами до життя. А були серед знайомих такі, які казали – «о, круто, молодець, що наважився» і навіть приєднувались до мене. Починати із чогось же треба, і я не рахую це чимось ганебним. Треба вчитись виступати перед людьми, вчитись бути готовим і до невдач, і до успіху.
Зізнається: наважитись на перший «виступ перед ніким» було дуже важко.
- Отак на вулицях співаю я лише рік. Пам’ятаю, тоді ще студентом вирішив поїхати на Хрещатик. Прибув на заплановане місце, а там вже хтось стоїть співає. Ну, думаю, напевно піду на Золоті Ворота. Прийшов, почав вагатись і вирішив повернутись назад на Хрещатик. Стою там, розкладаюсь і так мені ніяково – куди співати, кому, якщо на мене навіть ніхто не звертає уваги, та разом із тим страшно опинитись в центрі уваги. Співати в нікуди – важко. Та це доля кожного вуличного музиканта. Так, ти звісно очікуєш на якусь реакцію від перехожих, але, врешті-решт, ти робиш в першу чергу це для самого себе, а не для когось – ти робиш те, що вмієш робити, робиш те, що любиш. То за що тобі має бути соромно чи ніяково? Ти вчишся і нічого поганого в тому нема.
Під час свого першого виступу на вулиці у столиці Богдану навіть вдалось зібрати свій перший вуличний заробіток – 140 гривень – витратив їх на струни для гітари.
Мав підкорювати столицю, а через війну – саджає огірки
Там, в Києві, він разом із другом працював у студії запису – допомагав аранжувати, записувати пісні на замовлення. Будував плани на майбутнє в музичній індустрії. Через відкриту російську агресію хлопець вимушений був повернутись додому.
- А тепер я саджаю огірки. В планах було поїхати в Європу, заробити грошей на свою розкрутку, можливо б і там чомусь новому для себе б навчився. Але вторгнення росії в Україну внесло корективи в життя всіх українців і я не став виключенням. Тому навесні вирішив зайнятись городом, бо зараз дуже сутужно із грошима, а на огірках трохи зароблю. Та й ніхто ж не знає, що нас чекає попереду.
Про життя починаючого музиканта каже: індустрія шоубізу через війну звузилась:
- Є плюси, бо стала меншою конкуренція, тим більше повністю відпала в Україні російська і російськомовна естрада. До того ж зараз ми проживаємо пік популярності української естради і всього українського і це сприяє починаючим музикантам. З іншого боку, зараз ні артистам, ні аудиторії слухачів – не до шоубізу, коли таке робиться в країні.
Для старту не потрібні всі гроші світу
Сьогодні, каже Богдан, для старту потрібен не надто й великий капітал: світ не стоїть на місці і стрімко розвивається. Тепер не обов’язково записуватись в студії і мати довжелезний перелік необхідної апаратури.
- Так, звісно, ідеальні умови – це коли у тебе все необхідне є для роботи. Але і без цього можна обійтись! Можна працювати дистанційно – коронавірус і війна нас цьому навчили.
Для роботи, щоб записати пісню, потрібен в першу чергу ноутбук.
- Сучасні робочі музичні інструменти – синтезовані, всюди можна скачати бібліотеки живих інструментів. Підійде навіть ноутбук середньої потужності. Зовнішня звукова карта коштує в межах 4000 гривень, студійний конденсаторний мікрофон – в межах 3000 гривень. Підійдуть звичайні навушники – навіть найпростіші будь-які, але краще закритого типу, щоб звук не розходився за межами вуха. Окреме питання – зведення всього цього до купи.
Ну і музичний інструмент – у мене це гітара. В середньому вона коштує від 3000 гривень. Можна ще зекономити і придбати всю апаратуру з рук, не новою, тоді можна добре зекономити на витратах.
Студія? Студія – це добре, але і без неї можна обійтись. В першу чергу важливо, щоб звук не фонив і не йшло відлуння.
Для запису вокалу, зауважує Богдан, краще мати спеціалізоване приміщення, але за його відсутності можна обійтись звичайною невеликою житловою кімнатою, головне, щоб була правильно налаштована акустика, щоб не було відлуння звуку. Як гітара зроблена з різного дерева і може звучати по-різному, так і кожна кімната може давати різний звук. Інколи запис у кімнаті показує кращий результат, ніж запис в потужній напічканій наворотами студії звукозапису.
Тому для звукозапису підійде й звичайна облаштована м’якими меблями кімната. Студія теж може бути не завжди хорошим варіантом, бо надто шумоізольована робить звук глухим. Тому завжди треба експериментувати і шукати золоту середину.
Для розкрутки можна обійтись самими соцмережами
- В наш час починаючому музиканту успіху можна досягнути, користуючись самим лише «тік-током». Дуже часто так і робиться: щоб зрозуміти, чи «зайде» людям пісня, її уривок, найчастіше це приспів, заливають в «тік-ток». Якщо вона швидко розходиться між користувачами, часто шириться і навіть використовується ними для накладання її на свої відео, значить над цією піснею є сенс працювати. Це бюджетна версія розкрутки самого себе. Інколи навіть цього достатньо, щоб твої пісні ставали відомими. Тож зараз опановую цю соцмережу.
Вже записав кілька своїх пісень
- Важкість творчої роботи полягає в тому, що люди цієї галузі постійно в пошуку чогось неповторного і унікального, натхнення і різних ідей. Інколи не приходить муза. Інколи важко зосередитись. По суті в «океані дорослого самостійного життя» я менше року, бо лише навесні отримав диплом бакалавра. В мене ще мало досвіду. Я вчусь. Записав дві свої пісні. Тексти і музику теж пишу сам. Вдома, в селі, в глибинці це теж реально і можливо. Головне – бажання і наснага.
Та зараз це важко, бо звірства росіян блокують всі відчуття, інколи не можеш видавити із себе слово, що вже казати про текст і музику. Поважаю тих творчих людей, які попри страшні картини рашистських злочинів можуть створювати цікавий і соціально важливий контент. Це творчість не завдяки, а всупереч, і вона надзвичайно важлива у боротьбі із рашистським злом.
Встиг поволонтерити зі співаком Wellboy
- Ідея виникла зовсім спонтанно – сама прийшла в руки. Я з Антоном був особисто знайомий ще зі студентських років, він раніше жив у нашому гуртожитку, старший за нас. Ми давно знайомі, але не надто спілкувались. І ось на тлі війни він мав кудись їхати, а перед цим випустив лінію взуття із своєю лейбою. У себе на сторінці написав, що виїжджає і залишки – кілька пар – готовий віддати просто так комусь, хто потребує. Я відписався і запропонував влаштувати аукціон, щоб виручені кошти відправити на ЗСУ.
В результаті Богдан у себе на сторінці в інстаграмі розіграв на аукціоні пару шкіряного взуття від Wellboy. Найбільшу ставку при стартовій ціні 700 гривень запропонував односельчанин Богдана – 1300 гривень. Та дав цілих 2000: пояснив це тим, що давно не перераховував на ЗСУ гроші, то ж кошти зайвими не будуть.
У Володимирець приїде ще
Богдан виступом у Володимирці задоволений, каже: спочатку було незручно співати пустій площі, та згодом почали сходитись люди.
- Тепло прийняли і не хотіли відпускали, просили ще і ще співати, пропонували пісні, які хотіли б почути. І так разів сім я співав «точно останню». Душевно якось вийшло. Людям сподобалось, зголодніли за такими творчими вечорами, культурними посиденьками і глядачі, і я.
За вечір музикант зібрав півтори тисячі гривень для ЗСУ, тижнем раніше у Вараші – 2000 гривень, кошти вже перераховані захисникам України.
Богдан планує продовжувати виступати і збирати гроші на підтримку наших військових, розучує репертуар, думає над ідеями і їхньою реалізацією, викладає уроки гри на гітарі і не дозволяє своїй душі чорніти від звірств росіян. Бо ми всі – українці, ми – живі. Ми всі – люди. А тому ніколи не дозволимо перестати відчувати чужий біль і співчувати. Бо людина доти людина, доки їй може боліти біль іншої живої істоти.
