Радіопроєкт «Сваринівські мотиви» - ініціатива телерадіокомпанії «Полісся» та культурної галузі Сарненщини. В етері радіо розказують про народних митців та цікавих особистостей села Сварині.
Про цей мистецький радіопроєкт нам розказала його ведуча – Оксана Миколаївна Василюк, завідувачка сільським клубом Сваринь, керівниця відомого фольклорного колективу «Сваряни», ініціаторка місцевих мистецьких, волонтерських проєктів та культурних подій:
- Вперше етер програми відбувся 19 травня 2022 року. І в першій програмі ми знайомили своїх слухачів з майстринями-вишивальницями зі Сваринь. Наразі вже було десять етерів. За цей час озвучували легенди та історію села, говорили не тільки з вишивальницями а й з майстром лозоплетіння, старожилами, директором школи, спонсорами заходів нашого сільського клубу, багатодітною мамою, яка оформила опікунство ще і над своїми молодшими братами. Мені приємно, що цю ідею мистецької радіопередачі запропонували втілити мені. Показати живі скарби рідного села, наших людей-митців і достойників – це вважаю за честь, - зазначила Оксана Василюк.
А ми подаємо вам, наші любі читачі, радіорозмову ведучої Оксани Василюк з майстринями з першого етеру «Сваринівських мотивів». І це розповідь про багаторічне захоплення митчинь-вишивальниць села Сварині – довгожительки Василини Вітюк та Галини Кривко.
----
На Поліссі є багато місць, де сама земля голосом віків промовляє до нас. Де минуле близьке і дороге, бо в ньому збереглися всі звичаї і традиції, з нього пішов наш родовід. До таких місць належить і село Сварині. З його духовними надбаннями знайомитиму Вас я – Оксана Василюк, завідувачка клубом села, у авторській програмі «Сваринівські мотиви».
«Небо синє, далі сині, гомонять гаї, ой Сварині, ви, Сварині, дорогі мої…» ( з пісні про село)
Вишивка є найстаршим ремеслом людства. І це не тільки майстерне творіння золотих рук, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів. Це – обереги від усього поганого. Одягаючи вишиванку, ми віддаємо шану поколінням і підкреслюємо ідентичність. І саме сьогодні я хочу познайомити вас із майстринями–вишивальницями села Сварині, роботи яких постійно прикрашають різноманітні фестивалі, сільські свята, та й сам заклад культури. У творчих доробках майстринь – сорочки, сукні, скатертини, рушники, картини, серветки. Рукотворна краса на полотні!
То ж знайомимось – Василина Василівна Вітюк, 81-річна уродженка Сваринь, багатодітна мама, бабуся та прабабуся (на фото). Виховала десять дітей, має 37 онуків та 30 правнуків! Її роботи прикрашали регіональні фестивалі «Бурштиновий шлях», «Великодня вруна». Сама майстриня брала участь у конкурсі «І творчістю хата багата», у телепрограмі «Азбука смаку». Тож пані Василина не тільки майстриня, а й дуже творча людина. Її роботи розлетілись по Україні разом з дітьми, онуками та правнуками.
– Доброго дня, пані Василино!
– Добрий день.
– Сьогодні хочемо попросити, щоб Ви розповіли нам про своє вишиття. Цікаво, зі скількох років Ви почали вишивати?
– Я почала вишиваті з восьми роков, корови пасла, а зо мною пасла наймичка, дєвчина старша, бо їх батьков вивезлі в Сібірь. А вона була в наймах, дай звалі єє наймичкой, дай мене вчила за коровами вишивать, мене вона навчила і я вишивала собе сорочки, рукави собе вишила, ковнера вишила, а чоловекам вишивали пазухі такі, тоже ковнири тра було вишивать.
– А спідниці, нагрудники вишивали?
– Вишивалі, шили такі нагруднікі, як тепер лєнтами обшиваються, а то вишивали з полотна, сподніци вишивалі хмелєм, а посередінє – вязалі мохре, ще й вшивалі мохре. Такі сподніце були широкі.
– А що Ви можете сказати за свій перший виріб – що Ви перше вишили?
– Собе рукави. Взори брала в старших людей, дай вишивала рукави, ковнира. Маті сорочку менє пошила.
– А якою технікою найбільше любите вишивати ?
– Хрестіком добре вишивать, а послє – то малювалі гладдю, вишивалі простіни й ковнири і таким, і таким вишивалі.
– А де, зазвичай, брали візерунки для вишивання?
– Де бразі взори? Те, шо хрестіком, то бралі взори в інших, а ти, шо гладдю – то знімалі, де вимальоване, де щось таке буде.
– Перемальовували?
– То ми перемальовувалі!
– Зрозуміло, а от скажіть, чи навчили Ви своїх дітей вишивати?
– Навчила, хай вишивают!
– А чи пам’ятаєте кількість виробів своїх?
– Нє, не пам’ятаю, бо я їх багато назашивала всякіх, і дєтям, і собе, і всєм. І наволочок, і простинь, бо дєтям треба було вишивати.
– Ну, що ж, дякуємо Вам за чудову розповідь! Многая Вам літа та мирного неба!
----
Галина Юріївна Кривко– мама двох дітей та вже й бабуся чудової онуки. Доброзичлива, завжди усміхнена і привітна жінка. Мабуть, творчі люди всі такі, бо мають власне захоплення і всю свою нерозтрачену енергію спрямовують на нього. Збагачують духовно себе і всіх поруч. Творять дива, викликають захоплення і повагу. Пані Галина – вишивальниця, до якої я звертаюсь з усякими своїми ідеями. Перша наша творча робота – це вишита мапа нашого села! Для нас усіх це шедевральний мистецький витвір і найбільше, що мені сподобалось, - це легкість в роботі з нею і розуміння з боку майстрині. Всі мої побажання відносно роботи підхоплювались з пів слова. Пізніше, при створені колективу «Сварги», до сценічних суконь хотілось якоїсь родзинки. Тож з ідеєю вишити обереги-амулети, в яких закодовано ім’я учасниці та назва нашого села, я знову звернулась до пані Галини. Мушу відкрити таємницю – нині ми працюємо над вишиванням міні-мапи Сарненської громади.
– Галиночко, привіт!
– Привіт!
– У мене сьогодні до Тебе є кілька питань. Почнемо. Тож, зі скількох років Ти займаєшся вишиванням?
– Ну, чесно сказати, то зі скількох років – я не пам’ятаю точно. Мама весь час вишивала, цікаво було. Ну, ще ходила в школу, то може років дванадцять. Перша моя вишивка, я пам’ятаю, був рушник «Букет квітів», а потім були серветки, потім був якийсь такий період, що взагалі нічого не зашивала, а потім – знов цікаво було подушечки вишивати з лебедями, так само рушники.
– Тобто, вишивати тебе навчила Твоя мама?
– Так, мама вміла вишивати дуже гарно гладдю і хрестиком, но гладдю в мене не получається, я пробувала – не виходить, то таке делікатне вишивання, а хрестиком получається.
– Все ж таки, це який час пройшло вже! От де Ти брала візерунки для вишивання?
– Переважно з якихось старих узорів, бо колись журнали були з вишивками. А потім – виписували на пошті журнали і їх приносили раз в тиждень, це узори. В теперішній час я вишиваю тільки сучасні такі вишивки, хоч старовинні більш цікавіші.
– Дорогі слухачі, зауважу, що наша Галинка вишила карту села Сварині. Як Ти відреагувала на моє прохання, коли я до тебе звернулася з тим, що нам от потрібно вишити карту села?
– Це для мене було якось незвично, порівняно з українською вишивкою. Думаю – от придумала Оксанa (сміється- авт.). Ну нічого, потрошку-потрошку і вдалось. Ти ж приходила і дивилась, завжди все подобалось. «Ох класно, ох класно!» – ніколи ж Ти не сказала, що може це треба переробити, для Тебе все всігда було класно, це мені було підтримкою.
– А відносно ідеї оберегів для колективу «Сварги»?
– То для мене не було так як би здивуванням, щось таке я пробувала. От постаралась, зробила, дівчатам сподобалось. Я теж рада, що мої роботи комусь подобаються.
– А зараз ми обговоримо нашу крайню ідею - вишиття міні-мапи Сарненської громади, бо я ж знов звернулась до Тебе, Галинко, з цією ідеєю. Розкажи свої думки з приводу.
– Думала, як же ж то попробувать, щоб все получилось, і щоб не підвести Оксану! І щоб все було дуже добре. Але працюємо, поки ніякої критики, все добре. Приглядаємось до роботи – все нормально, можна там трішки поправити, щось підробить, а так все добре!
– Хочу ще запитати Галинко, a які плани відносно вишивки на майбутнє?
– Планую, як прийде зима, в мене ще син неодружений – треба вишити йому рушників. Тому, що мені подобається, якщо на весіллі обв’язують вишитими рушниками сватів.
– Ну, що ж дякую за приємну і плідну розмову, Галинко. До побачення! Гарного, мирного неба нам! Наші талановиті землячки, ми захоплюємося Вашими золотими руками. Доземний уклін Вам за Ваш талант і майстерність. З Вами була Оксана Василюк у авторському проекті «Сваринівські мотиви». Ми знайомили Вас з духовними надбаннями нашого мальовничого села. Рівно за тиждень чекайте нову порцію цікавостей про рідну маленьку батьківщину!
«Небо синє, далі сині, тихий сум дібров, лине пісня про Сварині, про мою любов…» (з пісні про село).
---
Оксана Василюк, завідувачка Сваринівського клубу та ініціаторка творчих ідей вже виготовила й сучасні фотокниги про вишивальниць Сваринь. Для чого, запитую:
– А щоб збереглися їхні роботи, хоч на світлинах. Адже, не так просто зібрати світлини всіх їх робіт. Та всі, мабуть, і не зберемо, тож хоч більшість з них. А люди – це діаманти і наша гордість. Їх треба показувати світу.
Від редакцї: Ви можете нас запитати, нащо друкувати у газеті радіорозмови про буденне. А ми відповідаємо – бо креативні ідеї, які йдуть на користь громади, які популяризують і рекламують щоденність, буденність, перетворюючи їх на мистецькі проєкти – варті уваги! Чого лише варта пряма мова майстрині- старожилки на місцевому діалекті. Це і є автентична спадщина, яку треба зберегти для науковців і нащадків.
«Сваринівські мотиви» транслюються в етері телерадіокомпанії «Полісся» на хвилі 106.6FM. Ви можете послухати щотижнево в четвер з 13.00 до 15.00 години та з повтором в суботу.
