Син загинув в бою на день народження матері - у Новосілках Володимирецької тергромади знову втрата
У родині Поліни Ростиславівни і Адама Степановича Блищиків з Новосілок шестеро дітей. Сім’я проста, сільська. Особливих статків не мали. Хлопці-близнюки Вадим і Юрій народились 30 квітня 1986 року. Закінчили Малотелковицьку загальноосвітню школу. Активні хлопці – фізкультура, змагання, спорт. Скрізь перші. Проте, обох гідних синів родини і України вже забрала війна.
Багатодітна родина, де сини – захисники
Двоє братів-близнюків Вадим та Юрій Блищики з Новосілок пішли разом служити в армію, на «срочку». І разом потім підписали контракт. Були в миротворцях разом. Ще в Югославії у Юрія почалися проблеми зі здоров’ям – відмовили нирки. Саме ця хвороба і стала причиною передчасної смерті п’ять років тому. Батько Адам рано помер, від інсульту. Маму Поліну смерть Юрія підкосила. Нині вона на догляді доньки. А чотирнадцятого серпня зранку Поліна Ростиславівна приймала вітання з днем народження…
Вадим Блищик в АТО
Коли Вадим приїжджав у короткі відпустки у Новосілки – був неймовірно привітним, життєрадісним. Останній раз був у селі під час реабілітації – поранення у руку. У Вадима десяток хрещеників по всьому району. Ними пишалося все село, про них згадували на уроках з честю. Загиблий у Афганістані Володимир Сильман - його рідний дядько, мамин брат.
26 липня Вадим скинув хрещеній Валентині Ференсовій фото і написав, що він на позиціях поблизу Чорнобиля і там рай, порівняно з іншими позиціями. Похвалився, що дають відпустку і він побуває вдома, у Новограді-Волинському, де його чекає дружина, теж військова. Одружились нещодавно, дітей не встигли ще народити. Після осколкових поранень дружина поки вдома. Розказав Вадим хрещеній мамі Валентині і про те, що у серпні вже його частину перекинули у гарячі точки. Загинув на третій день по приїзду на бойові позиції під час ворожого обстрілу – 14 серпня.
Вісімнадцять років у війську
Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку. Служба юнакові прийшлася до душі, тож він продовжив її у Новограді-Волинському, де уклав свій перший контракт. Згодом таких контрактів у його житті було ще чимало.
Професійна військова служба для Вадима Блищика розпочалася на посаді гранатометника. Проте командування швидко побачило його хист і перспективи, й невдовзі, коли наприкінці 2007 року на базі бригади формувався батальйон для ротації «Укрполбату», він був переведений до нього вже молодшим командиром – на посаду командира спеціального відділення.
Потім була миротворча місія у Косово. У розірваному війною краю разом із товаришами по службі Вадим здебільшого патрулював місцевість у зоні відповідальності «Укрполбату», а після проголошення незалежності Косова українські вояки охороняли суд та муніципалітет. Шість місяців на базі «Укрполбату» у Брезовиці. Патрулювання, охорона, перевірки громадян та їхніх транспортних засобів, забезпечення порядку в населених пунктах. Як не прикро, усе це потім знадобилося йому в рідній Україні. Після Балкан миротворці відпочивали недовго, адже 30-та бригада завжди славилася напруженими темпами бойової підготовки, і її вояки й до війни, можна сказати, жили на полігонах.
У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік сержант Блищик брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії. Протягом майже трьох тижнів там американські морські піхотинці тренували українських колег на полігоні Бабадаг, де проходили вишкіл навчання за миротворчою тематикою.
2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011». У Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного він протягом трьох місяців вивчав англійську мову, а потім протягом трьох тижнів перебував у відрядженні у німецькому місті Хохенфельц, вивчаючи досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі. Друга ротація у Косовому розпочалася для Вадима незадовго до Революції Гідності.
Російсько-українська війна застала Вадима на Балканах
Рік на Балканах здавався вічністю, адже в Україну тим часом нахабно вдерлися російські терористи. Зрештою, батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п’ять днів був у Широкому Лані. Тиждень бойового злагодження, і дев’ятого травня підрозділ зайшов до населеного пункту Містки, а згодом перебазувався до Новоайдару.
Місяць Вадим із своїми хлопцями ніс службу на блокпосту, після чого їх перекинули під Кремінну. Там сержант дістав поранення – кулю калібру 7,62 міліметра в руку. Куля зачепила кістку, тож лікуватися довелося досить довго, кілька місяців. Коли він прибув після одужання до частини, вона вже вийшла на відновлення боєздатності до пункту постійної дислокації (ППД-далі) й, майже одразу – на полігон. У ППД головний сержант взводу отримав і свою чергову заслужену нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня. А далі були нові й нові ротації. Логвинове та бої за Дебальцеве, Троїцьке та Новотроїцьке, Тарамчук та Мар’їнка, Попасна та Новозванівка.
Лише одну ротацію на схід держави сержант пропустив, бо протягом року проходив службу в управлінні ОК «Захід», сержантом-менеджером, у групі по роботі з сержантським складом. Найкращі сержанти оперативного командування у складі цієї групи займалися відбором кандидатів на сержантські посади, питаннями лідерства у військових колективах та підготовкою сержантів до навчання. Коли ця місія була виконана, сержант повернувся до рідної бригади і продовжив службу. В цей час він заочно здобув вищу освіту – став бакалавром з фізичного виховання та магістром з фізичної терапії. Ці деталі біографії Вадима Блищика повідомив кореспондент Район.Вараш.
Бачив пекло – Вадим розказував про війну
У 2019 році Вадим Блищик, учасник АТО 2014-2017 років, тоді ще головний сержант батальйону 30 ОМБр ім. князя Острозького розповів журналістам «24 каналу», як він обороняв Україну на початку війни в найгарячіших точках: Дебальцевому, Логвиново, Волновасі та інших населених пунктах.
– Коли в Україні починалася війна, я перебував вдруге у миротворчій місії в Косово. Там ми й дізналися про якісь заворушення в Донецьку. В кінці квітня, коли ми приїхали додому, нам дали п’ять днів на відпочинок, а потім відправили на схід. Спочатку перший місяць ми несли службу на блокпостах, нашим завданням було перевіряти машини та контролювати рух. Коли одного дня я чергував на блокпості, а решта в той час спали в наметах, почалися перші постріли. Нас обстрілювали не лише зі стрілецької зброї, а й з вогнеметів. Бойовики зайшли з лісу і підійшли дуже близько. Ми їх бачили. Там артилерія працювала, був такий хаос, стріляли зі всіх сторін. Тоді поранили мене і ще одного військового. Я лікувався два місяці, а наш батальйон за той час пішов далі – до населеного пункту Щастя, Савур Могили, Металіста. Тоді було багато втрат серед Збройних сил України. У кінці січня 2015 року нам прийшов наказ їхати в Дебальцеве. Ми тоді були взагалі не готові, особливо в комплектуванні. Тоді в нашій роті було 45-50 людей. А вже після 15 лютого почалося пекло. Всіх наших тоді кинули під Логвинове. Там почалися серйозні бої, танки вибухали і злітали в повітря. Нашим завданням було не так втримати населений пункт, як протримати бій, щоб наші війська вийшли з Дебальцевого. Уже після того ми ще рік були біля Волновахи, там проти нас воювали і партизани, і «шахтарі» з гвинтівками, і російські війська. Я вважаю, що зараз українцям потрібно об’єднуватися, не здаватися і не втікати, а йти до кінця – до перемоги.
На упізнання тіла їздила дружина – їх накрило у бліндажі і Вадиму дісталось найбільше. Проте, побратими винесли усіх загиблих. Хоронитимуть Вадима Блищика у Новоград-Волинському. А Новосілки вже вдруге голосять за загиблим земляком. Вічна пам'ять! Хай будуть легкими хмарки Воїну України, який пішов у небо з пекла війни!
Фото з архіву Валентини Ференцевої та з інтернет ресурсів. Використані матеріали: «24 канал», «Район.Вараш»
