Волонтер – це мультипрофесія, бо у цьому непростому і неромантичному статусі, взятому добровільно, обмежень за професійним фахом нема. Вимушеними волонтерами стали мільйони українців. Вимушеними – бо 24 лютого 2022 року російський окупант цинічно вдерся в Україну, нехтуючи усіма можливими правила війни і політики. До оборони стали в тому числі і педагоги, і вихователі. Історія типового українського дитсадка, що в терміновому порядку перепрофілювався на оборону - в авторському матеріалі з серії "Малі історії великої біди. Історія сьома: велика душа маленького дитсадка у Каноничах"
24 лютого 2022 року. Зупинилось навчання, але запрацювали волонтерські хаби, цехи і центри допомоги в освітніх закладах. Не виняток і Вараський район: Каноницька громада усією освітньою галуззю швидко самоорганізувалась. І не тільки школи, а й навіть дитсадки. Волонтерським хабом-кухнею став і садочок “Сонечко” у Каноничах, яким керує Наталія Сакова.
Нині заклад вже стартував у навчально-виховний процес, але й роботу на оборонку не покинули. Колектив закладу нещодавно розказав, з чого і на яких емоціях починалось їх волонтерство, чого досягли і що планують у подальшому.
"Сонечко" у Каноничах
Солодке життя солдатам - ідея спонтанна
В порозі, у досить буденному одязі зустріла мене Наталія Сакова, директорка дитсадка “Сонечко” Каноницької громади. У закладі сьогодні майже 160 вихованців. З ними та усім господарством справляються тринадцятеро працівників. У кімнатах господарювали жінки – мили, підфарбовували стіни. Господарював техпрацівник з шуруповертом на драбині, але це, до слова, у той день не єдиний чоловік у дитсадку. Загалом територія обслуговування – більше півтораста квадратів приміщень.
Наталіє Валеріївно, ваш волонтерський цех-хаб. Як це починалось?
- Ця ідея виникла у нас весною. Ми довго думали, як ми можемо взяти участь в підтримці армії. Коли йде війна, у нас байдужих людей немає. Ми подумали і вирішили відкрити пекарський цех. Отож, рішення прийняли і до роботи: зібрала нараду, проговорили ці питання, створили свій маленький фінансовий фонд. Була призначена відповідальна людина – наш вихователь, Інна Андріївна. Вели книгу, де було чітко записано наші доходи і всі розходи, які ми витрачали на випічку. Ми вийшли з цією пропозицією до Віктора Валентиновича Семчука. голови тергромади. А він нас підтримує у будь-якій добрій ініціативі. Погодили все це питання і розпочалась така діяльність.
Спочатку ми робили випічку своїми силами. А потім, коли вирішили звітувати про зроблену роботу, громада підтягнулася і люди почали нам допомагати продуктами та фінансово. Це все у нас обліковано – скільки було надходжень, куди воно пішло. Загалом ми підраховували, кілограмами і грошима, в середньому більше 20 тисяч гривень за цей період у нас пішло на випічку. Сума досить велика. Ми налагодили контакти з волонтерами нашої громади та району. В основному, це волонтери-перевізники з сіл Озеро та Довговоля. Ми постійно з ними співпрацювали. Хлопці вже возили кілька разів на передову нашу випічку. Возили в такі точки, де люди дійсно потребують. Ми хотіли зробити їм маленьке солодке свято - перенести тепло дому у бліндажі.
За словами пані Наталії, у перші дні на кухні садочка крім обладнання не було нічого. Проте досить швидко жінки-волонтерки “обжились”, а люди почали нести продукти. Майже пів року активної роботи у ролі кондитерок працювало десяток жінок. Якщо у перші дні роботи хабу-цеху по пять-шість ящиків печива робили, то, набравши розгону, у подальшому вже щодня й по сімнадцять-двадцять ящиків різної випічки вдавалось зготувати за один день.
Тетяна Федорівна Рижа, кухарка закладу, вміє гарно сортувати і над першими ящичками скрушно ойкала: “біднуваті, дівчатоньки, у нас пакунки”. А дівчата ще більше вмикали сили і азарт до роботи – бо ж то своїм, рідним синам, чоловікам, батькам-воїнам.
Наталіє Валеріївно, а такій команді вистачало приладдя, плит, духовок?
- Наше обладнання і справді потребує оновлення, але, коли буде перемога – воно все владнається. На цьому ми не зосереджували свою увагу. Ми дали клич і люди громади принесли ще дві духовки. Ми їх підключили у кабінетах: пральній, медичному кабінеті. Тобто, були ще додаткові духовки. І ще одну принесла моя працівниця. Ми старалися і працювали цілими днями.
24 лютого зарубано в пам'яті навік - недочитана казка
Лариса Волочнюк, вихователь, методист, у хустині і в рукавицях, з відром і ганчіркою, прибирала дитячу спальню. Я поцікавилась її роботою у ці місяці.
У Вашому садочку, пані Ларисо, завершуються канікули, вже визначено, як він працюватиме, але, разом з тим, у закладі досі працює волонтерський хаб. Як Вам особисто вдається суміщати посадові обов'язки і волонтерство?
- У перші дні відкритої агресії навчально-виховний процес у нашому “Сонечку” припинився. А ми всім колективом не могли собі дозволити залишитися незадіяними у процесі допомоги нашим солдатам-землякам і взагалі армії. Трохи оговтавшись від шоку, сіли вирішувати – чим і як можна допомогти армії. Отак і народився наш кондитерський міні цех. Ми почали пробувати готувати всяку випічку. Це було сухе печиво – воно довго зберігається. Пекли ще пиріжки, кекси, рулети, булочки. У холодну пору – ліпили вареники, пиріжки з м'ясом, капустою, картоплею, сосиски в тісті. Робили, що вміли! Ми ж усі – сільські жінки! Якісь рецепти підглядали в інтернеті, якісь – з власного досвіду. Отак ми пекли, варили, смажили і передавали у ящиках нашим військовим.
Всі знають, що роблять
А як проходив загалом ваш волонтерський день на кухні дитсадка?
- Нам подзвонила наша директорка, Наталія Валеріївна – дівчата, завтра ми виходим. Вранці збирались і вирішували – що робимо, і хто за які процеси береться. Кожна вдома з нас підібрала рецепти для себе, але підбирали такі рецепти, щоб у кожному сорті печива була родзинка – якась смачнюлька чи красотулька. Хотілося, щоб наші військові, отримавши посилочку, пораділи і потішились. Тому, робили і квіточки, і в кольорах – для настрою і позитиву солдатів. Отак кожна робила собі тісто і готувала – нами ніхто не керував. Така була злагоджена робота! Ми працювали, як одна сім'я! І втоми не відчували, бо щиро хотіли пригодитись в обороні землі! Інколи, як приходили ще до восьмої ранку, то до четвертої дня працювали. Команда була постійна – сім жінок. Односельчани почали зносити продукти – яйця, мед, смалець, варення, масло домашнє, олію, сметану всяку здобу, і гроші.
У Вас особисто, пані Ларисо, які емоції були 24 лютого?
- Ви знаєте, те 24 лютого вже зарубано в пам'яті навік. Вранці мені йти на роботу, а директорка дзвонить і каже, що воєнний стан увели, війна у нас, діток приймати не будемо, але працюємо. На роботі у всіх такі були почуття, що це вже кінець, руки опускались, всі шоковані були. Панічно питали одна одну — чим тут допомогти? Казали керівниці - кажіть, ми все зробимо. Хоч на блокпост, хоч до оборони!
Пані Лариса показала дитячу книжечку, що ще й досі лежала у дитячій спальні, на ліжечку – “Українські народні казки”. Вона ще 23 лютого читала дітям казку у “тихий час”. А дітки, за звичкою, щоразу питали, яка ж казка буде завтра? І досі ця книжечка не закрита, лежить з закладкою на недочитаній казці 23 лютого 2022 року.
- Ото, коли почнеться навчальний рік, і тоді, коли прийде перемога України, казочки дочитаються дітлахам-вихованцям, сонечкам-українцям з каноницького “Сонечка”, - запевнила Лариса Волочнюк.
Хист до кондитерки згодився для… війни
Лідія Рижа, помічник вихователя також розказала про емоції цих місяців. На Лідію Андріївну вказали колеги не випадково – жінка має хист до кондитерки з дитинства, мріяла стати кондитером, проте працює помічником вихователя.
Скромна і небагатослівна, вона загорілась, коли розказувала про свою роботу на волонтерській кухні.
Пані Лідіє, а нащо було усяко виробляти марципани, прикраси на випічці, адже солдати і так його зїдять, воно ж смачне, домашнє?
- Я хочу в усьому бачити красу, це мені приємно робити. Я з дитинства, десь з п'ятого-шостого класу любила отаке творити. Але тоді не було отак, як зараз, вдосталь муки і всякої здоби. Колись, мати піде на роботу, а я печу. А воно не вийде і я собаці викидаю, щоб мати не знала і не сварилась за мої невдачі і переведення продуктів. Ото трохи тоді самостійно, трохи вчителька дала знань і отак я маю нині можливість докласти і свою лепту. Коли ми пекли щось із такого, що виходило барвисте і особливе, це дуже тішить. Клали цукати, мак, згущонку і робили незвичну форму, щоб оригінально було. От я лягала спати і думала – а що ж то я завтра таке буду творити новеньке? Я раділа плоду своєї праці і уявляла, надіялась, що і військові, які будуть смакувати нашу випічку, будуть тішитись. Я казала – військові, коли будуть відкривати наші ящички, радітимуть, вони ж будуть підкріплені і нашою працею, і нашими молитвами, і нашою енергією, яку ми вклали у виріб. А у нас такий колектив! Така завідувачка! Ми дійсно як одна сім'я! Ми відчуваємо себе потрібними. І це дає наснагу. Нас ця волонтерська діяльність ще більше згуртувала.
Будуть пиріжки з нечинкою - для захисників!
У Лідії Андріївни чоловік від 11 березня у ЗСУ, мобілізований. Чоловік радив дружині - солодощі дуже треба на передових позиціях, там, де скрутно. От і знаходили господині таких перевізників-волонтерів, які їхали у найгарячіші точки, до військових і цивільних - їм і віддавали свої солодкі вантажі. Родина Лідії Андріївни, поки жінка працювала у цеху та на ремонті, заміняє її частину роботи по господарству.
А господарство, як і годиться у поліській родині, чимале - і свині, і гуси, і корови, і городи, і тепличка, і бройлери. Дуже хочеться пані Лідії, аби навчання відновилось. Її шестирічна донька мріє піти у школу, а мама вірить, що ж Божою поміччю Україна здолає окупанта і навчання повернеться у звичне русло, без тривог і сирен. Тому й з подвійною енергією працює - фарбує стелі, стіни, багети, фарбує батареї, міняє постільку на ліжечках та миє підлогу після ремонтного розгардіяшу… І миру їй хочеться найбільше, власне, як і усьому колективу Каноницького ЗДО “Сонечко”.
Перший дзвінок о сьомій ранку - почалась війна
Галина Рижа, сестра медична. Вона поряд з іншими і випікала, і ремонтувала приміщення.
Пані Галино, з чого все почалось на кухні садочка?
- Роботи вже не було близько місяця. Процес було зупинено, бо могли обстріляти. Зібрали нараду. Запропонувала наша Валеріївна таку ідею. Почалося все з мішка муки. Вирішили випікати. Муку дали сусіди, люди з Кідер і громада.
Чи допомогла робота в цеху Вам перемкнутися на інші думки? А саме 24 лютого, які у Вас асоціації з тим днем?
- О, звичайно, в цеху ми всі включались в роботу і відволікались від тривог і новин. А 24 лютого у мене був великий стрес. Не розуміла, що відбувається. Перший дзвінок був о сьомій ранку - «На роботу сьогодні не йти. Почалась війна». Я ще спала, новина шокувала. У всіх у моїй сім'ї був шок. Перші тижні було важко - стрес, переживання, нічого не хотілося робити.
З Вашої професійної точки зору, чи змогли Ваші колеги переключитися з війни на роботу?
- В усіх спочатку була паніка, стрес, шок. Як стали випікати, переключились думки на те, що наша допомога важлива, вона їде по визначених адресах. Були військові з нашої сторони і ми знали точно куди воно їде. Наша випічка потрапляла до наших земляків в бойові частини. В основному, це було в Донецькому напрямку. Вантажі їхали великі. Мені доводилося спілкуватися зі своїм однокласником, в його частину було відправлено смаколики. Він був вдячний від імені усіх солдатів.
Ви, як медик, скажіть, що потрібно людям, щоб бути стійкими в таких умовах?
- Не панікувати. Брати себе в руки. Допомагати, хто чим може. І тоді перемога буде за нами. Чимало односельчан, за словами працівниць закладу, просто приносили кошти, як пожертву зі словами: “Ми не знаємо, що вам треба, але от гроші і собі купите те, що потрібно”. Навіть люди з інших сіл, з Володимирця підключились до пожертв на волонтерський цех. За ці кошти господині закупили борошно і цукор, всякі дрібниці для випічки.
Перший тиждень життя просто випав
Марію Волочнюк, бухгалтера, машиніста з прання та ремонту білизни я застала на прибиранні кухні і мийки. Тож запитую:
Пані Маріє, а Ви теж були учасницею волонтерського цеху? І як реагувала ваша сім’я на Вашу роботу?
- Так, ми усі приймали участь, в тому числі і я, в цьому волонтерському цеху. Ми випікали, готували їсти, всі працювали. Я пекла печиво, здобні булочки, ватрушки. У родині всі ставились до цього нормально. Адже, у кожного свій фронт. Наш – допомога. Ми мали готувати, відправляти посилки, ми всім займалися.
Ваші особисті відчуття в тій волонтерській роботі? Чи знали, куди їдуть ваші солодощі?
- Переживали за хлопців всі. Хотіли підсолодити їх настрій. Адже, домашня випічка – це відчуття спокою, наче ти вдома. Кожен солдат, кожен воїн згадує свою домівку. Я думаю їм було приємно. Наші солодощі відправлялися у різні точки бойових дій. Волонтери відправляють вантаж навіть у гарячі точки. Волонтери доправляли випічку не тільки солдатам, а й звичайним людям, до яких не могла дійти будь-яка допомога. Для них пакували продуктові набори.
А Ваші згадки про 24 лютого – яким був день? Які нині очікування?
- Пам’ятаю, що дуже всі полякалися зранку, переживали, було дуже тривожно на душі. Переживали за всіх, за себе, за своїх дітей, за військових. Перший тиждень життя просто випав. Його навіть не можна згадати. У мене два брати волонтерять. Хвилююся за них. Тому, що вони їдуть в гарячі точки. Їдуть, бо там їхні друзі. Я вірю, надіюся на швидку перемогу. І вона буде зовсім скоро. З нетерпінням на це чекаємо, щоб усі повернулися додому живі, щасливі, здорові. І щоб все було добре у всіх.
Згодом денний виробіток зріс
Коли було вирішено зупинити волонтерський цех і почати ремонт-підготовку до навчального року, у ті крайні дні на кухні хтось з жінок кинув: “а давайте-но ми зважимо, скільки ж то ми за день робимо?”. Тоді вже до них і колеги з Озера приєднались, тож цікавих підвести підсумки не бракувало. Отож, весь солодкий здобний вантаж пропустили через вагу - сорок пять кілограм!
Завершальний день-акорд у виховательок-волонтерок був пам'ятним - додому йшли з піднесенням, радістю і гордістю, що змогли себе знайти на барикадах непрошеної війни. З Божим благословенням, з гарячими серцями і щирими молитвами ці трудівниці змінили фартухи кухні на рукавиці майстринь по ремонту рідних приміщень.
Встигли і укриття облаштувати
Випічку замінили на ремонт, тимчасово
Разом з Наталією Саковою пройшли доглянутим подвір'ям до підвалу, де будівельники облаштовували укриття для малечі. Розпитую:
Наталіє Валеріївно, колективу треба було й заклад підготувати до навчального року. Ремонти і випічка. Як суміщали роботу?
- Ще навесні, як тільки ми почали випікати і у нас цей процес закрутився, нас повідомили керівники і поставили завдання підготовки закладу до навчання з вересня. Йшлося про те, якщо все буде добре, у нас з першого вересня має початися навчання - для дошкільнят і початкових класів. Ми суміщали і ремонт, і пекарський цех. Але терміни піджимають, тому ми були змушені, поки що, пекарський цех прикрити і зайнятися ремонтом. Тому, що ремонт ми робили своїми силами. Завдяки фінансовій підтримці влади нашої тергромади, звичайно, це робити набагато легше. Всі такі питання ми вирішуємо спільно. Тобто, у нас кожен знає що робити. І нам дуже імпонує те, що влада нас підтримує у будь-яких починаннях, чи фінансово, чи навіть хорошим словом. Будь-які питання до відділу освіти, чи до голови громади, чи до апарату – завжди розглядалися позитивно.
- Для блоку початкових класів ми повністю оновили класну кімнату. Також, оновили спальню кімнату і приймальню. Дітки нині матимуть окремий вхід в початкові класи і зможуть спокійно навчатися. Звичайно, якщо нам дозволять відкрити садочок в умовах воєнного стану. Ми поки готуємося, робимо сховище. З хорошим колективом – активним, креативним, перспективним, ми здатні зробити все. Фінансування виділялося нам на ремонти – це більше 50 тисяч гривень, станом на сьогодні. Ті кошти ми використали – зробили повністю ремонти там, де є потреби. Турбує нас, як дітки будуть навчатися? У вівторок, 23 серпня, провели батьківські збори, тренінг для батьків вихованців нашого садочка. Ознайомили їх, як проходять роботи в укритті, як ми плануємо організовувати цей навчальний процес.
В укритті приймуть до пів сотні людей
То ми зараз в підвалі, який слугуватиме укриттям? На скількох осіб розраховане і у якому стані?
- Ми зараз знаходимося в укритті. Тут проходять ремонтні роботи. Сюди мають по тривозі евакуюватися вихованці, працівники нашого садочка і, в перспективі, початкові класи школи. Укриття подвійного призначення розраховане на близько 50 людей. Комісія у нас була (станом на 22.08.- авт.), але кінцевого результату, щодо придатності, нема, бо ми ще робимо ремонти. Але комісія висловила декілька порад, зауважень, які ми зараз, дякуючи нашому керівництву, виправляємо і, я надіюся, коли буде комісія-огляд, вони побачать, що робота робиться. Можливо ще щось підкажуть, що потрібно доробити – і ми все це зробимо.
Батьки роблять ремонт приміщення для укриття
При евакуації чи зроблять всі все належним чином? Чи не буде паніки серед дітей, колективу?
- Наперед все прогадати не в змозі. Але ми ще проведемо роботу. Ми вже продумували план евакуації, щоб не було скупчення, хаосу, як воно все має бути, проходити Звичайно, поінформованість – це, в першу чергу, для батьків, працівників, дітей. Все-таки, будемо надіятися, що це укриття нам не доведеться використовувати, бо скоро настане перемога. Але, все-таки, якщо будуть якісь тривожні моменти – ми зробимо все можливе, щоб ніяких казусів не було і безпека дітей та працівників була на належному рівні.
А плани на найближчий навчальний рік вже склали Ви і колектив?
- Такий час, що складно щось думати, планувати, але все ж - ми живі люди, тому плануємо. Мені дуже хочеться вірити в те, що перемога близько – це саме головне. Раніше, бажаючи миру, ми ніколи не задумувалися над цим, а це зараз досить актуально. Дуже хочеться, щоб зовсім скоро наші хлопчики й дівчатка щебетали у нашому садочку. Адже, бути на робочому місці і бачити пустий садок – це дискомфортно. А коли ці щебетунчики бігають – це заряд енергії для всіх. Ми віримо в те, що наша громада буде процвітати, що наша країна буде передовою в світі. Я вірю, що воно так і буде. Звичайно, складна ціна, тяжко, але ми змушені пройти такий шлях та ми переможемо, Бог допоможе, солдати будуть рятувати нас, що вони й роблять щодня. Честь і хвала їм за це. Я щиро вдячна усім, хто волонтерить, хто зі зброєю,, хто якимись маленькими кроками, допомогою, роблять те, щоб наблизити перемогу. Усе буде Україна!
Чи готовий волонтерський цех, Наталіє Валеріївно, відновити роботу? Натхнення ще не пропало?
- Звичайно - готові! Все це, що робиться тут – ремонти, пекарський цех і чудеса, які тут робляться – все силами працівників нашого “Сонечка”. Працюють всі. Тобто, всі активні, всі долучені, стараються. Немає таких, щоб халтурили або не працювали. Нам подобається те, що зроблено своїми руками. Потім, навіть, самим приємно дивитися, що ось – ми можемо, старалися і у нас все виходить. Вийшло спекти сотні кілограм печива - вийде й перемогти усякого окупанта! Бо ми і є Україна!
І ремонти у групах гарні зробили разом
Вся Каноницька тергромада - волонтерить і наближає перемогу
Загалом, у Каноницькій громаді, всі заклади освіти та батьківські колективи стали і до волонтерства, і до підготовки навчального року.
Про це розказала Софія Шидловська, начальниця Відділу освіти, культури молоді та спорту виконавчого комітету Каноницької сільської ради:
- Я неймовірно вражена стійкістю і героїзмом наших людей за цих півроку повномасштабної війни! Ніхто вказівки не чекав - всі намагались щось зробити для перемоги. По сьогоднішній день наші ліцеї - Кідрівський, Озерський, Каноницький, Новаківська гімназія, наші дитсадочки є потужними волонтерськими базами. Наші вчителі захищають Україну у рядах ЗСУ, теробороні, ДФТГ, возять гумвантажі у найгарячіші точки. Першими організувались у Кідрах. Дуже напрацьована логістика у громаді - якщо до виїзду готуються в Озері - підключаються з вантажами у навчальних закладах усієї громади педпрацівники, батьки. Із чотирьох ЗЗСО і чотирьох ЗДО - всі волонтерили. Дуже потужно працюють дві школи - Кідрівський і Озерський ліцеї. Із дошкільних закладів - найактивніший ЗДО “Сонечко”. Спочатку на його базі ми робили швейний цех - шили військове спорядження, амуніцію, елементи до амуніції, аптечки. Згодом директорка подала ініціативу і за підтримки сільради народився кулінарний цех. Якщо говорити про підготовку до навчального року, то це непросто, бо навіть станом на сьогодні (23.08. - авт.) кожен заклад планує працювати згідно з безпековою ситуацією, заклади готуються до навчального року. У тих закладах, де плануємо очне навчання - там більше капіталовкладень на підготовку. Де нема укриття і його можливості - буде дистанційне навчання. Ремонти проводяться в першу чергу у Новаківській гімназії - вона має ПРУ (протирадіаційне укриття - авт.), комісія обстежила, роботи проводяться, у ЗДО “Сонечко” після скорочення двох груп звільнилась територія і тому там готуємо приймати учнів початкових класів. Проте, чекаємо остаточних результатів комісії. Ми вивчали думку батьків і лише тоді, сукупно проаналізувавши, приймаємо рішення про форму навчання. У нас, загалом, майже 1200 дитини охоплено освітою. Тож ми продумуємо усі варіанти і можливості для організації повноцінного навчально-виховного процесу. Проте, однозначно, у цій роботі, у волонтерстві, у боротьбі всі єдині, бо всі хочуть перемоги.
Колектив ЗДО "Сонечко"
Післямова: З нагоди Дня працівників освіти у Каноницькій громаді відбулись урочистості. Завітали і гості - представники районної влади.
Волонтерів-вихователів відзначили
Почесну грамоту Вараської райдердадміністрації та Вараської райради отримала керівник Наталія Сакова та Подяку за сумлінну працю і волонтерство - колектив закладу.
