Про проблеми військових та їх родин, зокрема родин загиблих воїнів, чимало знає військовий та священник. Тож сьогодні розмовляємо з Миколою Юрахом, військовослужбовцем-санітаром ЗСУ, військовим священиком-капеланом СУВД ПЦУ, фахівцем першої категорії з соціального супроводу та адаптації учасників бойових дій, членів сімей та родин загиблих КЗ «Ветеранський простір» Рівненської обласної ради про ПТСР. Матеріал підготувала громадський кореспондент «Володимирецького вісника» - Лариса Сарницька за підтримки Сергія Скібчика, військовслужбовця ЗСУ, головного редактора «Володимирецького вісника».
Що це таке - ПТСР?
За даними Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ, 20-30 відсотків особового складу, який зазнав психологічних травм під час виконання бойових завдань, не здатний подолати психологічні проблеми без сторонньої допомоги. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресії, різні фобії виникають не тільки у військових, але й в мирного населення, яке проживає на території, де йде війна.
Посттравматичний стресовий розлад є однією з найбільш поширених проблем у сфері охорони психічного здоров'я дітей, молоді, дорослих – його поширеність становить близько 7%. Цей розлад пов'язаний з пережиттям психотравмуючої події – досвіду війни, насильства, ДТП, стихійного лиха та ін. Ключовими симптомами ПТСР є повторне пережиття болісних спогадів пов'язаних з психотравмою, а відтак - намагання уникати усього, що їх викликає.
«Ніхто з нас не повернеться з цієї війни. Навіть ті, хто повернеться. Всі ми – хто воював, хто волонтерив, хто давав гроші на армію, всі українці взагалі – всі ми залишимось на цій війні назавжди. Ніхто не буде таким, яким був ДО. Ніщо не буде, як ДО. Всі ми будемо нести в собі війну до самої смерті. Хтось – уламками і ранами, переламаними кістками і контузіями. Хтось – тими самими номерами в телефонній книзі, які ніколи не видаляють, тими друзями у соцмережах, які не бувають онлайн. Хтось – портретом в чорній рамці, хтось – кошмарами і криками вночі, хтось – алкоголізмом, хтось депресіями, хтось – усім цим одночасно». Юрій Гудименко, командир саперного відділення, до 24.02.2022 лідер «Демократичної Сокири».
Волонтер, який став душпастирем та фахівцем з психологічної підтримки - на власному досвіді
Починаючи з 2013 року родина Юрахів всіляко підтримує спочатку Майдан, а потім, з 2014 року – бійців ЗСУ, ставши одними з перших волонтерів нашого містечка, сам Микола від початку війни з росією волонтерить, а згодом отримує сан капелана та священника ПЦУ – військовий капелан. Спочатку добровільно виконував обов’язки санінструктора та душпастира на передовій лінії фронту при капеланській ротації, а зараз – у лавах Збройних Сил України, при Першому відділі Вараського РТЦК та СП.
Війна – це лакмусовий папірець для людини, її родини, друзів. Війна тестує всіх. Пане Миколо, чи правдивий вислів, що «з війни не повертаються»?
– Так, можна сказати, що це так. Те, що ти побачив, відчув на своїй шкірі продовжує жити, вилазить в когось раніше, в когось пізніше та починає з’їдати зсередини. Я сам в свій час пережив цю тривогу, безсонні ночі, якісь непорозуміння в сім'ї, то ж знаю, як це буває. Тяжкість стресу залежить від роду військ, місця перебування, кількості втрат, інтенсивності боїв та віку. А ще, наша ментальність українська відрізняється від американської чи європейської. Хоча, на всіляких тренінгах нас вчать, як виходити з тієї чи іншої ситуації за різними методиками, але є свої особливості роботи з нашими, українськими бійцями.
Що не так з чоловіком після повернення з війни?
Чоловік повернувся додому, мовчазний, на всі запитання відповіді короткі «так» чи «ні», нічого не їсть, не спить, п’є каву і курить одну за одною цигарку. Так минає день, другий, дружина насторожено слідкує за кожним рухом, діти притихли. Життя у сім’ї так стає нестерпним. Що з цим робити?
– Після повернення із зони бойових дій ще деякий час людина не може зрозуміти, що загроза вже позаду. Родині слід створити комфортні та безстресові умови для психологічного відпочинку. Потрібно себе поводити так, аби було зрозуміло, що ми поруч, ми завжди готові вислухати, обговорити щось, як тільки виникне потреба. Не треба тиснути, навіть, якщо дуже кортить розпитати про події на фронті. Слід знайти такий підхід, щоби він сам виговорився, скинув з себе той тягар переживань, тільки так можна буде проаналізувати ступінь стресу.
– Війна – це переосмислення життя, принципів, позицій, віри. В нашій державі, на жаль, немає достатньої практики роботи психологів з родинами військових, які були учасниками бойових дій і бачили смерть. За кордоном досить широко напрацьована така практика, де демобілізований повертається в підготовлену родину, де знають і вміють правильно себе поводити в тій чи іншій ситуації, знають перші ознаки ПТСР та методи допомоги. Ми, повторюся, не маємо поки що такої достатньої практики, а вона нам вкрай потрібна. Бо війна не з лютого 2022 року, а з лютого 2014 року. Адже досить часто родини стикаюся з ситуаціями, де потрібно рятувати бійця від… родини.
– Ось, був в моїй капеланській практиці випадок, і він, на жаль, не перший: зателефонувала дружина, що чоловік зірвався, кидається з кулаками на хатніх, нічим не можна вгамувати. Приїхавши до нього додому, порозмовлявши з ним, виявив, що конфлікт спровокувала мати бійця, а дружина її підтримала і, в результаті, «допекли» чоловіка так, що він став агресивним. Такі родинні сварки, докори можуть довести чоловіка навіть до суїциду або ж вбивства членів родини – це, фактично, стан афекту. Ще був випадок, коли фінансові проблеми стали причиною суїцидальної спроби. Слава Богу, вчасно зреагували та врятували життя бійцю. Тобто, будь-яке необережне слово чи фраза, а тим більше докори, можуть спричинити напад агресії.
ПТСР - куди звернутись?
Певний відсоток бійців «реабілітовуються» спиртним, проте, чи варто зауважити, що спиртне дає короткочасне забуття і проблеми замість зникати залишаються і поглиблюються. Є ж випадки, що вживають заспокійливі, психотропні засоби. Їм важко? Вони не знають, чи не мають куди звернутися за допомогою, чи, навіть, просто соромно за свою «слабкість»? Що з цим робити?
– В такому випадку я раджу звернутися до нас – у КЗ РОР «Ветеранський простір». Були випадки, що вночі ми виїжджали до таких хлопців додому, сиділи, розмовляли. Були випадки, що хлопців я забирав до себе додому і вони по декілька днів жили в мене, поки минала криза. А тим часом доводилось працювати з родиною – «виховувати». Доводиться шукати в таких ситуаціях ту струну, за яку можна витягнути з стресу, врятувати свідомість, душу і тіло, врешті. Я можу з ними розмовляти, як батько, як чоловік, як побратим чи як священик. І ось таким методом «закидання вудок» намагаюся знайти підхід, щоб розговорити, щоб розібратися та допомогти.
Бувають ситуації, що розмови не допомагають, що війна в середині кипить, що стрес не відпускає. Чи траплялось таке і як вчинити?
– Були й такі випадки в роботі нашої ветеранської організації. Тоді без лікування в спеціалізованих закладах не обійтися. Ми співпрацюємо з КЗ «Обласна психіатрична лікарня Орлівки», КП «Острозька обласна психіатрична лікарня». Коли стан бійця дозволяв лікування в домашніх умовах – консультувалися в КНП «Володимирецька БЛ», лікарі якої завжди йшли назустріч. Тобто, стараємося всіма можливими способами витягти з прірви стресу, вирвати з війни, повернути до нормального життя сина, чоловіка, батька, брата.
Родина - основний лікувальний засіб або ж отрута при ПТСР
Тобто, в боротьбі за воїна і його нормальне життя всі методи хороші?
– Так, за роки роботи в умовах війни веду спеціальний щоденник, де занотовую ті чи інші факти, випадки, заходи, імена підопічних, тож можу зробити деякі висновки. Так, зазвичай загострення припадає на осінній період року, мабуть, через те, що ми живемо переважно в сільській місцевості, є господарка, чоловік зайнятий роботою, тож проблема відступає.
Що головне сьогодні мають знати родини і військові? Чим мотивуватись?
– Україна у стані війни, у стані боротьби за існування держави. А, отже, кожного з нас. І важливо пам’ятати щосекунди – воїни, захисники не лише у «пікселі». Сьогодні українські оборонці – це військовослужбовці на передових позиціях, це мужні дружини вдома, це вперті і налаштовані на перемогу жителі сіл і міст, це діти-волонтери, це кожен на своїй роботі і вдома. Лише разом ми поборемо окупанта і кривавого агресора. Тримаймо стрій, молімось і борімось усіма доступними засобами! Унікальність України саме у тому – сила духу і непоборність, ментально закладена віками боротьби за волю і незалежність!
З приводу психологічних проблем, ПТСР звертайтесь за конт.: Микола Юрах – 097 63 53 885, Ольга Яковлєва, директорка КЗ «Ветеранський простір» РОР – 095 66 26 006
