Великі Телковичі – село, як кажуть, «на краю світу». У ці лихі місяці повномасштабної війни місцева школа стала осередком волонтерства. Чим живе школа у воєнний час? Про це розказав Олександр Пилипович Гаврилюк, директор Великотелковицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів.
Фото з архіву школи.
У глибинці Полісся, фактично на березі Стиру, досить далеко від центру громади – Володимирця, живе село Великі Телковичі своїм життям. Трохи далі – Бишляк, але хто не буває тут, то і розділити їх особливо не може. Бо далеко. І не по кілометрах, а по якості дороги, тому й вважається це село – «на краю світу». Напередодні Міжнародного дня волонтера вдалсь поспілкуватись з директором школи. А на сьогодні керівником місцевого волонтерського хабу – Олександром Гаврилюком.
До управління далеко, але школа не пасе задніх
Педколектив – майже тридцять осіб, але вони всі, разом зі школярами та сільськими родинами стали у березні до оборони від російського окупанта. Але розпитую у пана Олександра спочатку загалом про життя школи:
– Як вирішуєте справи? Офіс управління далеко, але працювати ж треба, а з іншого боку, кажуть, подалі від начальства – ближче до кухні. Торік були ремонти – чи встигли завершити? Як нині ваші учні навчаються? – розпитую.
– То правда, дуже далеко нам добиратись до управління, але ми звикли. І керівництво приїжджає до нас частенько, але, якщо тобі по роботі щось потрібно, то мусиш сам їхати і інколи більше одного разу в місяць. У 2021 році ми робили капітальний ремонт даху школи. Маємо двісті сорок одна дитину на дистанційній формі навчання. Перед початком навчального року у закладі працювала комісія з обстеження стану приміщення, а також питання дистанційного навчання узгоджене з Управлінням освіти громади. Наразі ми не маємо змоги забезпечити очне навчання. Головна причина – ми не маємо укриття. І, навіть, якби було нове приміщення, не можна було б зробити укриття, бо особливість нашої місцевості – близькість ґрунтових вод, – розказує Олександр Пилипович.
Великотелковицьку школу відвідують діти з Бишляка, наразі навчається 26 учнів. Це учні старших класів, 9–11 класи. Початкова і неповна середня школа є у Бишляку своя. До початку навчального року Великі Телковичі мали свій шкільний автобус. Проте, в кінці червня віддали його на потреби ЗСУ. Наразі потреби в довезенні немає, бо дистанційне навчання, але, якщо будуть зміни, тоді будуть питання вирішувати з перевізниками рейсових автобусів. А ще. За словами пана Олександра, їм обіцяли передати для користування автобус Любахівської школи.
Міст до цивілізації
Восени біля Великих Телкович поремонтували міст через Стир. От і питаю Олекснда Пилиповича, як місцевого мешканця, чи забезпечує він комунікацію між громадами, селами Млинок і далі аж до Зарічного? Адже річка завжди була перепоною.
– Коли міст зруйновався через природні явища і некоректну поведінку людей, відразу було помітно, яку роль в комунікації між селами він відігравав. По–перше, це ускладнило пересування студентів. Багато молоді з сіл Борова і Млинок їздили у Київ автівками цією дорогою. Якщо ж їхати рейсовим автобусом – це набагато довше, бо у село він приїжджає по восьмій ранку, а автобус на Київ уже відправляється з Володимирця в цей час. Тобто, навіть не встигаєш до нього, – зазначає директор.
Агресія росіян завадила втілити громаді план-мрію – відремонтувати дорогу до Великих Телкович. Тож до цих сіл сьогодні складно доїхати, але наявність моста – дає значні переваги в логістиці між віддаленими громадами.
У селі люди з лютого стали до волонтерства
Чим сьогодні живе віддалені села Володимирецької громади ? Як допомагають ЗСУ жителі і школа? Це питання можна задавати у кожному селі, у кожній школі і почуємо ствердну і дуже об’ємну відповідь.
Фото з архіву школи.
– Ми організовуємо збір допомоги ще з березня. Це переважно продукти харчування тривалого зберігання або консервація. Також засоби гігієни. Зібрані речі десятки разів ми відвозили в Управління у Володимирці. Зазвичай, ми працюємо усім селом, але бувало, що разом з вчителями школи збирали кошти для придбання інструменту для тероборони. Отак за власні кошти купували інструменти і бензопилу. Ніхто й не рахувався з цими витратами, адже краще жити під захистом своєї армії, аніж терпіти окупантів. Діти плетуть масксітки, батьки також долучаються. Також жителі села відгукнулися і віддали дві електроплити на потреби тероборони. Весь педколектив перерахував одноденний заробіток на потреби армії. І заходи різні проводимо патріотичні – це ж важливо, – перераховує активності пан Олександр.
В жовтні колектив школи долучився до акції «Перерахунок одноденного заробітку на закупівлю автомобіля на потреби ЗСУ». Кількадесят тисяч своєї зарплатні пожертвували Великотелковицькі освітяни на армію. У них багато жителів села служать у ЗСУ. Поки чоловіки на позиціях, актив села допомагає їхнім родинам. Щодня знаходять роботу, яка наближає перемогу.
Завдяки проєктам Вараської громади і Володимирецькій селищній раді, освітяни зробили і свій внесок у перемогу. Всі без винятку люди у Великих Телковичах чекають і вірять у перемогу. Всі чим можуть, тим і допомагають. І свято – Міжнародний день волонтера вони присвятять перемозі.
