У Дніпровському госпіталі ім. Мєчнікова щодня рятують від лап вбивці-війни з російським окупантом сотні наших воїнів. Волонтери госпіталя щодня пишуть історіїважких поранених. Однією з історій стала історія володимирчанина Сергія Печончика. Малі історі великої біди. Історія чотирнадцята: "Мені б почути її голос..."
Дочекався первістка і пішов воювати
Сергію Печончику з Володимирця – 33 роки. Вісім років одружений. Чудова і кохана дружина Наталя – його втіха. Цьогоріч їх дні щодня починались молитвами – чекали свого первістка. Дочекались – влітку Наталя народила Владислава.
Сергій Печончик . Фото з соцмереж
Війна завадила їх тихому сімейному щастю. Повідомлення на форменному бланку терцентру принесли й чудовій родині, одній з-поміж мільйонів родин українців – чоловіку пора йти воювати. Медкомісія, «добро» на придатність до служби і разом з іншими мобілізованими виїхали у військову частину…
Поранений без документів, телефону і пам’яті – знайшли через соцмережі
У мережі гендиректор Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова, Сергій Риженко дев’ятого грудня опублікував допис про пораненого бійця. Який до них потрапив без документів, без телефону, але з силою волі і бажанням жити. Так і почався пошук рідних постраждалого воїна з Рівненщини тяжкими травмами.
Кожного пацієнта у госпіталі доглядають, як рідного.
За словами з допису Сергія Риженка, пацієнту Сергію 33 роки, він потрапив до медзакладу у стані коми. Вже за короткий час відтоді, як звернулися з «Мєчки» волонтери, було чоловіка упізнано землячкою, володимирчанкою – Ольгою Ювзюк. Вона з Володимирця, Вараського району.
Знайшли швидко й номер дружини – підняли місцевий терцентр та волонтерів у Володимирці. Відзвонилась дружина Наталія, сконтактувала з лікарями і коханим...
– Коли мені сказали, що знайшовся Сергій, я мало в обморок не впала – з ним вже кілька днів не було зв’язку. Я так молилась! Як ніколи не молилась. Плакала, поки Владика гляділа. Сину лише півроку, – написала у вайбері мені Наталія Печончик на другий день, коли вклала сина спати. Питаю – чи спілкувались, як Сергій себе почуває:
– Подзвонила – ледь говорить, каже, що трішки вже бачить. Він всіх пам’ятає і впізнав по голосу. Батьки Сергія вже знають. До нього поїхала сестра Валя, їй ближче. Ми весь час на зв’язку.
Маленькому Владиславу було два з половиною місяці, коли Сергій пішов до війська. А батьки Сергія старенькі і дуже переживають за сина.
Вижив, бо кохав і вірив
«Струс мозку, широка рвана рана тім’яної області, опіки обличчя, рогівки, кон’юнктиви, верхніх дихальних шляхів та ампутація лівої кисті. Після вибуху телефони та документи розлетілися на шматки. Єдине прохання – тільки почути голос дружини. Після поранення пам’ять стерла всі телефони, які він знав все життя», – йдеться в дописі Сергія Риженка.
Цей меседж медика, який щодня бачить сотні каліцтв, підняв усю інтернет спільноту. За добу допис поширили 122 тисячі разів. За десять хвилин знайшли родину Сергія Печончика!
А він вижив. Бо кохає і вірить. Нині він вже не сам – у трубку йому блаблакає синулька і втішає кохана дружина.
А поряд – сестра Валентина і віддані справі Лікарі України. Країни незламної і нескореної. За ці кілька днів з часу появи допису з госпіталю, згортувались люди – родина, куми, однокласники, знайомі, друзі. Всі виявили бажання підтримати Сергія коштами.
Замість післямови. На сторінці Сергія однокласниця Оленка Мельник написала 11 грудня: «Колись, як ми були маленькі та бігали витворяли різні речі, за які потім стояли в директора на коврику, ми не могли собі подумати, що після шкільних років нас застане війна і вже по різних куточках будемо боронити свою землю. А пам’ятаєте (однокласники), як нам наша Людмила Граб казала, що ми будемо захисниками Батьківщини? І ось, звістка страшна, Сергій Печончик тяжко поранений, і це горе, як рідне, своє…. Пишу і згадую всі наші роки дружби, всі шкільні пригоди. А зараз лише одне бажання – давайте допоможемо разом!"
Картка Приватбанку 5168 7574 2098 9461 Печончик Наталії.
