Сьогодення диктує свої корективи, що швидкоплинним шквалом уриваються в наш світ, особистий простір. Про сьогодення освіти та виклики часу розмовляємо з Любов'ю Стрілковою, директоркою Зарічненського ліцею №2.
– Воєнна агресія з боку росії докорінно змінила життя та побут українців. Не стала виключенням і освітня сфера, яка має змінюватися, аби забезпечити доступ до навчального процесу всім її учасникам. Учні позбавлені нормальної можливості навчатися: уроки постійно перериваються повітряними тривогами або їх не дають змоги повноцінно провести аварійні відключення електроенергії.
Любове Дмитрівно, Ви відома на Зарічненщині, як керівниця одного з найбільших закладів загальної середньої освіти. Чи зараховуєте себе до тієї когорти фахівців, про яких кажуть, що у неї «школа – це друга домівка»?
– Другою домівкою школу називають неспроста: у ній не просто кожна людина проводить чверть свого життя навчаючись, а учителі та інші працівники – добру половину; тут усі учасники розкривають свої здібності, тут творять, встановлюються, як особистість. І дорослі, і діти вчаться співпрацювати, співпереживати. У закладі освіти ми, учителі, навчаємо інших і виправляємо свої помилки. Школа вивищує особистість, учить бути правдивим і до кінця сповідувати свої ідеали. Так, школа – і моя друга домівка, а, можливо, і перша. Відпустка зараз, а я щодня іду до ліцею, і щодня чую здивування з приводу цього. Просто у нас великий заклад, великий колектив, тому й великий обсяг роботи, інакше відстанеш, залишишся позаду. А ще, на моє глибоке переконання, виконувати свої обов’язки треба чесно, сповна віддаючись роботі, тоді і результат не забариться і легко працюватиметься. Адже за нами – дитячі долі.
Яке Ваше бачення з приводу того, що чекає освітню галузь у майбутньому? Чи сьогочасні реформи, перспективи, цілі дадуть очікуваний результат, на який так всі сподіваються? Чи можливо це в таких складних реаліях часу і щодо проблем в освіті, які є актуальними на сьогоднішньому етапі?
– Освітню галузь України вважаю однією з найкращих у світі. Пригадую захоплення латвійських колег під час обміну досвідом роботи у місті Рига, напрацюваннями українських учених і вчителів. Фактично усі педагогічні видання латвійці передплачують, вважають, що використання наших педагогічних розробок дає можливість здійснювати навчально-виховний процес на сучасному рівні. Схвалюю державну програму НУШ, адже це одна зі сходинок формування школи майбутнього. Коли заходиш у класи початкової ланки, просто душа радіє і з приводу методики проведення педагогами занять, і дизайну, ними створеному, і тому обсягу обладнання, технічного забезпечення, що виділила держава. На жаль, війна зруйнувала усі плани і цьогорічні п’ятикласники не одержали такі технічно оснащені класи. Проте, педагогічні підходи будуть відповідними до вимог.
Про належний рівень надання освітніх послуг в Україні розказують учні, котрі навчаються в українських освітніх хабах за кордоном, зокрема, в Польщі. Але освіта має слідувати змінам часу. Майбутнє української школи вбачаю в оптимальному поєднанні стандартних методів навчання, перевірених часом, з доречним використанням електронних освітніх ресурсів, ігрових технологій, профілізацією старшої школи. Проблеми – невіддільна частина життя як конкретно взятої особистості, так і кожної галузі. Освіта не є винятком. На сучасному етапі, коли світ став компактним, розширилось інформаційне поле, коли випускникам наших шкіл відкрилася дорога до Європи і не тільки, першочерговою стала проблема забезпечити такий рівень знань, умінь і навичок, щоб кожна молода людина могла легко адаптуватися до навчання у загальноосвітніх закладах, вишах інших країн. Цю вимогу поставило перед нами сьогодення. Педагоги зобов’язані міняти традиційні закостенілі методи навчання: процес має бути максимально унаочнений, комп’ютеризований, рухливий. Маємо дати учням можливість вибору. Чи здатні освітяни справитися з цим? Безперечно. Зуміли ж, навчилися усі, без винятку, дистанційної форми спілкування зі здобувачами освіти, ефективного використання інтернет-ресурсів.
Завершила нашу розмову пані Любов своїм баченням, що «сьогодні вчитель повинен швидко підлаштовуватися під такий стан подій, проводити дистанційне та змішане навчання. І, при цьому, кожного дня знову приймати нові зміни, проблеми, новизну часу, бути завжди на крок уперед, виглядати сучасним та впевненим. Одним словом – тримати стрій у освітній сфері в такому складному сьогоденні. Тому, працюємо далі на благо краю та наближаємо нашу Перемогу! Все буде Україна!».
Владислав Зеленковський, Зарічне.
Повну версію статті читайте у «Володимирецькому віснику» №26.
