Історія «полуторки» з Володимирецьколї автошколи тодішнього Добровільного товариства сприяння армії і флоту героїчна і в чомусь навіть скандальна, адже в ній не обійшлося без судового позову. А історія автошколи школи нерозривно пов’язана спершу з іменем її фундатора і керівника Анатолія Бурцева, а тоді вже з фронтовим автомобілем ЗІС-5.
Про «академію Бурцева» і візитівку автошколи
Збудував автошколу у Володимирці у 1967 році Анатолій Бурцев, якого доля закинула у Володимирецький район. Народився він у Запорізькій області. У 17 років пішов на фронт. Все життя прожив у Рафалівці. Пройшов життєвий шлях від шофера ліспромгоспу до начальника автошколи. Був учасником бойових дій.
На голому піску побудував автошколу. Під його керівництвом заклад розбудовувався, досягав значних успіхів, став зразковим в Україні. Разом із своїм колективом і курсантами автошкола допомагала колгоспам збирати урожай.
Саме Анатолій Бурцев прославив Володимиреччину на всю Україну, створивши мотобольну команду.
У 1966 році його командирували зустріти і провести у складі делегації міжнародну мотоестафету імені Дружби народів по маршруту Москва – Прага. Тоді й народилася ідея проведення мотоестафети в районі.
У 1967 році стартувала й наша мотоестафета. Урочисті мітинги, квіти до підніжжя пам’ятників, вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни, яких усе менше і менше лишається в живих…
Саме автомобіль ЗІС-5 1941 року випуску, який чимало поїздив фронтовими дорогами (це все, що про нього відомо) і став, за виразом дочки тодішнього начальника школи Світлани Бурцевої, «візиткою» Володимирецької автошколи.
Сучасна історія знаменитої «полуторки»
Насправді, за розповідями нинішнього директора автошколи Віталія Бутрима, вона спершу була навчальним експонатом у Володимирецькій середній школі. У 60 роках це вже був шкільний господарський автомобіль ЗІС-5, який більше стояв, ніж їздив. По ньому викладали учням автосправу, на ньому вивчали будову автомобіля.
На початку 70 років минулого століття для школи роздобули більш сучасний автомобіль ГАЗ-63, згодом ще один – ГАЗ-53А, а ветерана списали і залишили на задвірках школи (у боксах не було місця).
– Оскільки автошкола готувала водіїв виключно для армії, то я запропонував начальнику автошколи Анатолію Бурцеву з метою військово-патріотичного виховання призовників забрати списану машину і встановити автомобіль ЗІС-5 як символ автошколи; тоді було модно будувати макети «Аврор» і «Катюш». Попередньо домовившись з директором Володимирецької середньої Олексієм Дядечком, віддали на школу аналогічну кількість металобрухту за «полуторку» (хоча насправді вона вантажопідйомністю 3 з половиною тонни).
Так «ветеран» появився на території автошколи.
– У 1984 році я повернувся в автошколу в якості заступника начальника по виховній роботі, – розповідає Віталій Бутрим. – Над ЗІСом ще довго чаклували слюсарі Іван Миколайович Дуляницький, Анатолій Якович Касянчук під керівництвом механіка Віталія Степановича Піщика, доки він не зайняв своє місце на постаменті перед школою як живий пам’ятник воєнного часу.
Правда, в результаті «косметичного» ремонту його вигляд дещо змінився. Були встановлені саморобні деталі кабіни, дещо змінилася форма даху. Вантажну платформу встановили від автомобіля ГАЗ-51, а двигун та силову передачу не ставили, бо ще з середньої школи вони вже там стояли не «рідні». Карданний вал приварили до рами, а напис вирішили не робити.
Та час бере своє. І автомобіль підтримувати в належному стані ставало все важче. Йому виповнилося майже 75 років.
Метало-дерев’яні деталі кабіни згнили, двері трималися на дротинах, вітрове скло трималося цвяхами та шнурками. І соромно було дивитися на нього, коли щорічна мотоестафета стартувала від автошколи, а ЗІС-5 все більше і більше огортали шнурки та дроти.
В умовах району реставрувати його було неможливо. Якби він тут залишився, то вже досі просто зогнив би.
У 2013 році Володимирецьку автошколу відвідали керівники ТСОУ і запропонували взяти автомобіль на реставрацію. Його по акту передали в центральний офіс ТСОУ.
А 9-го травня 2014 року автомобіль мав зробити перший «живий» рейс в святковій колоні і згодом зайняти місце поряд з танком Т-34 на проспекті Перемоги поруч з будівлею ТСОУ. На місце «ветерана» в автошколі мали поставити автомобіль ГАЗ-51, з якого й почалася трудова біографія «академії Бурцева».
26 грудня 2013 року автомобіль був доставлений в Київ на реставрацію.
Коли автомобіля не стало на постаменті, посипалися звинувачення в бік директора Володимирецької автошколи Віталія Бутрима. Мовляв, за скільки продав «полуторку»? Справа про наклеп дійшла навіть до суду, який колектив автошколи успішно виграв.
Однак далі почалася війна.
Реставратор «полуторки» Віктор Поваров
Тож фактично його реставрацією зайнявся ентузіаст Віктор Поваров, колишній заступник голови ТСОУ. У нас на Україні знайти будь-які деталі до таких раритетних військових автомобілів неможливо.
Віктор Поваров вичитав, що в Петербурзі підприємливі російські хлопці дістають з Ладозького озера затонулі автомобілі і продають їх на запчастини. Він зв’язався з ними і особисто своїм автомобілем «Нива» з причепом зробив два рейси по необхідні запчастини. Не будемо розказувати, у скільки йому це обійшлося.
Так у володимирецького раритета з’явилися необхідні деталі. Далі пішла справа техніків. Відновили двигун, коробку передач і силову установку, запустили їх.
У майстернях Києва відреставрували деталі кузова, капота й кабіни. По макетах заново виготовили з дуба всю кабіну, крім дверей. Столярі виготовили дерев’яний кузов. Далі автомобіль пофарбували порошковим напиленням та виготовили інші оригінальні елементи. Скло до кабіни теж виготовляли по окремому спецзамовленню на столичному автозаводі.
Наприкінці 2017 року її завершили, і автомобіль одразу став улюбленцем кіностудій та військових виставок часів війни.
Він разом із своїм реставратором і водієм Віктором Поваровим знімався в українсько-польському-британському фільмі «Гарет Джонс» голлівудської режисерки Агнєшки Холланд про Голодомор 33-го року, зйомки якого закінчили торік.
Але побачити його в Україні можна буде з листопада 2019 року.
Історія має служити уроком і патріотичним інструментом для молоді
Як би там не було, «полуторку» з Володимирця відновили і реставрували до первісного вигляду. Тепер це справжній військовий автомобіль ЗІС-5. Він на ходу, і в будь-який момент може на запрошення знову приїхати у Володимирець.
Зберігається він у центральному офісі ТСОУ на автокомплексі «Чайка», а опікується ним саме Віктор Поваров.
В Україні є всього 2 таких машини – на кіностудії Довженка, але всі вони у поганому технічному стані. «Полуторка» з Володимирця у найкращому стані і фактично заводським виглядом.
До речі, Віктора Поварова з «полуторкою» запрошували брати участь в урочистостях у Києві. Але він відмовився на користь мотоестафети у Володимирці.
Розповідає ентузіаст і реставратор Віктор Поваров, провідний спеціаліст управління військово-патріотичного виховання молоді та спорту Товариства сприяння обороні України, майстер спорту Радянського Союзу та України по автоспорту і мотоспорту, багаторазовий призер чемпіонатів СРСР та України з автоспорту, єдиний заслужений тренер України з технічних видів спорту, заслужений працівник України з фізичної культури та спорту:
– Я 3 з половиною роки працював над реставрацією цього ЗІСа. Він був практично зруйнований часом.
Найдовше працювали над кабіною. Бо треба було знайти сухого дуба, потім тямущого столяра, який має навики реставрації (а він жив за 70 кілометрів від Києва).
Далі зробили наново несучий каркас із дуба, поставили його на раму та відновили шасі і гальмівну систему. Потім уже реанімували двигуна, коробку і трансмісію, поміняли всі підшипники. Вийшло майже як на заводі. Там у ЗІСі все оригінальне, окрім колісної гуми, її взяли з автомоблія ГАЗ-53.
І це все в домашніх умовах, в пристосованій майстерні в мене на дачі. Я вчився у Харківському автодорожньому інституті, тож маю навики автослюсарювання.
Реставрація таких автомобілів сьогодні обходиться від 5-7 до 10-120 тисяч доларів, в залежності від стану і комплектності.
Цей автомобіль я зробив у пам'ять про свого батька, який їздив на такій машині у складі Українського фронту. Він загинув 14 січня 1945 року при штурмі Варшаві.
У Володимирець я буду приїжджати «полуторкою» завжди, коли запросите і коли буде така потреба. Я щиро вражений масштабністю урочистих заходів і збереженою традицією мотоестафети у вас на Володимиреччині. Ви молодці, і це видно й по вашій патріотично налаштованій молоді. За ними майбутнє.
