Капітан Олександр Іванович СТЕЛЬМАХ «Їжак», 33 роки, командир 3-ої самохідної артилерійської батареї 65-ої ОМБр. Родом з Рівненщини, з Заболоття, Вараського району. У 2015-16 роках воював у зоні АТО в складі 80-ої десантно-штурмової бригади. З 2020 року на контракті у Збройних Силах України. Служив у першому відділі вараського РТЦК та СП, у перші місяці повномасштабного вторгнення переведений у бойову частину. Як живеться сьогодні земляку?
«Боги війни» 65-ої бригади – артилерійська установка за день випускає до 100 снарядів
Ми на власні очі бачили, як під обстрілом в цьому підрозділі хлопці читають книги (і художні, і вивчають новітні зразки озброєння ворога та країн НАТО), грають у шахи на снарядних ящиках чи гільзах з-під порохових зарядів до снаряда, а у вільний час охоче тягають штанги-гантелі і ганяють м’яча. Хоча умови тут не просто спартанські: обстріли тривають удень і вночі, бо налічили на 2 хвилини – 7 прильотів. А вся польова гігієна – вологі серветки і кухоль води, нагрітий на примусі.
Фотоколаж з архіву фото Олександра Стельмаха та Сергія Скібчика
Бойові рубежі Олександра Стельмаха
– Я потрапив на фронт у 2015 році молодим лейтенантом після навчання в університеті в Києві, під час четвертої хвилі мобілізації. Командував взводом управління мінометної батареї – Кримське, Станиця Луганська… Служив і в аеророзвідці, з комплексами «Мара» виходили на нуль; попадали й на ворожі ДРГ. Рік без виїзду на фронті – спершу страшно було, ясне діло. Далі якось втягнувся. Людина до всього звикає… Після указу про демобілізацію повернувся додому. Працював будівельником (професію цивільну має інженера-механіка), в тому числі й за кордоном. У 2019-му одружився, народилася дитина. У 2020 році підписав контракт, служив у військкоматі як офіцер призову, займався мобілізаційною роботою, – розказує Олександр.
У кінці квітня 2022 року Олександра Стельмаха, одного з перших офіцерів центру комплектування у Володимирці, відправляють у бойову частину – в 65-ту бригаду артилеристом. З тих пір і тримає бойові рубежі на Запоріжжі. Спершу служив старшим офіцером батареї (той, який передає цілевказівки екіпажам). Далі став командиром батареї.
Про роботу артилерії на війні
– У чому полягає робота командира батареї? Забезпечити її боєздатність, підтримувати моральний дух бійців (а по штату це більше 60 чоловік), вибирати позиції і командувати боєм. Часто стаю управляти вогнем. Артустановки тут старші за мене, тому про високомобільність говорити не виходить. Особовий склад більшістю старшого віку, але з кожним вдається знайти точки перетину. Різні нюанси бувають, звісно. Але нічого страшного в тому, що командир молодий, немає. На війні важливий досвід того, хто віддає команди і накази. Потрібно комусь командувати, а комусь – виконувати ті команди. А головне – залишатися людьми. Тоді тобі довіряться, – ділиться досвідом земляк.
Як працює батарея? По вказаним аеророзвідкою координатам (це наші очі) – або по плановим цілям. Дають добро – відкривають хлопці вогонь. Але без розвідки і коригувальників артилерія сліпа. Аби куди вогонь не відкривають: снаряди 152 калібру недешева штука – ціна снаряду від тисячі доларів за боєприпас радянського виробництва до більше двох тисяч євро зарубіжного виробництва. Артилерійська установка з такою милою назвою «Акація» стріляє з укриття доволі далеко – до 20 кілометрів і точно. А при такому калібрі це дуже руйнівна зброя.
Але люди Олександра Стельмаха працюють і на «нулі»: розвідники, коригувальники, спостережники.
Наш побратим і земляк, 33-річний капітан, мріє збудувати власний дім
– Втомився?
– Так, є трохи, відхідняки важкі. Але спершу треба перемогти, а тоді відпочивати. Та яке відпочивати – далі треба буде відбудовувати все, відновлювати!
Додому Олександр намагається раз в день таки подзвонити, бо інакше хвилюються дуже рідні. Мобільними не користується, але СтарЛінк є, то зв'язок мають. Контрбатарейна боротьба накладає свій відбиток на роботу артилеристів. Інколи за п’ять хвилин після першого пострілу прилітає відповідь.
Маємо бути весь час на сторожі:
– Треба чимось зайняти себе, бо без роботи, під постійними обстрілами, і «дах» може поїхати. Це в тилу під час тривоги: «прилетить або не прилетить?». А в нас тут гупає вдень і вночі і прилітає чи не щоп’ять хвилин або великий калібр чи КАБ, або якийсь безпілотник чи ракета. Тож займаємося спортом і самоосвітою, граємо в шахи, читаємо книги. А коли війна закінчиться – мрію дім свій побудувати, – трохи знічено каже «Їжак», Олександр Стельмах.
Нормальна мрія нормальної людини, яка не хоче війни. Але, коли прийшла лиха година, – він став у стрій і боронить свій дім і свою країну від російської нечисті. Такі всі у нашій бригаді. Мобілізовані. Добровольці. Воїни. Лицарі.
Фото Ярослава ЗИНЯ.
