Ростислав Сніжко – житель Старої Рафалівки. Він донедавна був багаторічним керівником автотранспортного підприємства. У цьому скликанні - депутат Вараської райради і волонтер з 2014 року. Авторський проєкт «Малі історії великої біди». Історія 33: війна всюди і всюди люди.
Для нього війна з росіянами почалась задовго до лютого 2022 року – ще у 2014 році. Дев’ять років він за кермом волонтерських експедицій. Щомісяця буває й по кілька разів везе на прифронтові і фронтові позиції гумвантажі від містян, від меценатів і добродіїв-жертводавців з Вараша, району, Рівненщини та, навіть, з усієї України.
Пам'ятає поїздки ще з 2014 року
Не надто багатослівний. На розмову довелось просити кілька разів. На останньому у цьому році засіданні Вараської райради вдалось розпитати пана Ростислава про поїздки у 2023 році.
Що цікаво, почав він згадувати події аж з 2014, бо все у його пам’яті свіже. За словами пана Ростислава, у 2023 році дев’ять разів виїжджав на фронт з гуманітарними вантажами і командою волонтерів. Чим був особливий цей рік? Що вдалось?
– Цей рік особливий, бо через повномасштабну війну, яка набирає, на жаль, оборотів, мусиш туди їхати. В основному хлопці їжею забезпечені. Але постійно треба буржуйки, газові балони, дрони, форма, взуття. Дуже люблять хлопці домашні страви радіють вареничкам, ковбаскам домашнім, всякому домашньому смакоттю. Але у хлопців настрій бойовий, хоч там і «Гради», і бомби, і страшні обстріли і, на жаль, втрати. Мокро, сиро. Цього разу довелось і переночувати у їх умовах – це жесть. У грудні їздив разом з волонтерською командою Віктора М’ялика. Відвідали Полк Київ («Карпатська січ») передано 20 дронів, 72-га бригада автомобіль, військова амуніція, взуття, форма, бушлати. У 128-му бригаду – автомобіль, форма, взуття і все інше. Заїхали і у 102-гу бригаду Гуляйполя – також оставили форму, взуття, бушлати, термобілизну а також всіх частували домашніми смаколиками.
За словами Ростислава Сніжка, військові завжди дуже надихаються кожним візитом – радіють, як діти, гостинцям, розпитують «а що там у нас», кожен візит волонтерів на бойові позиції – це їм нагадування про те, що про них пам’ятають і підтримують.
- Я їду не сам, по тих дорогах треба підміна, це щоразу десь три з половиною тисячі кілометрів. Вже ж здоров’я і вік не той. Найбільше в транспорті страждають шини, ресори на дорогах вирви, уламки. Буває всяке. Буває й під обстріли попадали. Я особисто боюся у полон попасти. Обов’язково треба бути у шоломі, броніку. Обов’язково супровід військових чи поліції там, так просто їздити не можна, і розслаблятись не можна. Не можна покидати підтримку армії сьогодні. Навпаки треба підтримувати.
Фото Ростислава Сніжка
Поліщуки дружні у підтримці ЗСУ
Ростислав Сніжко розказав і про друзів з Америки, які пожертвували гроші на «Спрінтер» у 2022 році саме для волонтерських поїздок - Юрій Гончар, Григорій Мурза, Віктор Дейнека. Машина сильна і потужна, але дороги своє беруть і вже міняли і двигун, і дві пари коліс, ресори. У команди волонтерів, де і Ростислав Сніжко водієм, активна співпраця з благодійними фондами «Україна – наш дім», «Добра справа».
З вантажами допомагають Вараська, Сопачівська, Собіщицькі релігійні громади ХВЄ – печуть хліб, консервація, тушонки, каші, дуже багато назв домашніх заготовок. Та у розмові пан Ростислав найбільше згадує про мецената Віктора М'ялика - земляка-нардепа.
- Саме основні кошти і витрати бере на себе Віктор Ничипорович. Це неймовірної щедрості і широти душі людина. Ото б усі нардепи так їздили на фронт і допомагали! А ще й син Віктора - Іван також їздить у ці два роки на фронт з допомогою військовим, - розказує Ростислав Сніжко.
Груднева поїздка з Віктором М’яликом Ростислава вразила щирістю спілкування і радістю військових важливим подарункам.
Пан Ростислав не сумнівається у перемозі України над російським окупантом, бо люди з армією, незважаючи на інтереси, віросповідання і статки.
