Впевненим кроком іде весна: розпускаються первоцвіти, квітнуть дерева, які милують око прохожих. Вони ж не знають, що іде кривава війна, яка нищить як красу природи, так і руйнує людські долі. Лише один вітер відає про все, адже гуляє просторами і, здається, що йому байдуже: колише листочки дерев, квітів, хвою ялини, сосни, насвистує міріади звуків, змінюючи тональність.
Десятий рік не стихає в Україні війна і ми, люди в тилу, сприяємо, чим можемо, щоб наблизити перемогу. Дорослі і діти у Красносіллі з перших днів повномасштабної війни згуртувались і, попри стрес і переляк від перших новин про напад, стали до забезпечення оборони і тилу, до підтримки Збройних Сил України і взаємопідтримки.
Насамперед всі ми щодня вдячні тим, хто дивився і дивиться щодня в очі смерті, хто був або є на передовій. Один із таких героїв-захисників наш земляк, житель села Красносілля, – Беленчук Андрій Іванович.
– Де війна, – тихо промовив Андрій, – немає місця на страх. Хто як не ми маємо захистити рідну землю, батьків, дітей?..
Чоловік перевів погляд у небо, наче насторожився, продовжив: «Не хочу, щоб мій синочок бачив те жахіття, що несуть із собою російські солдати. Я і зараз здригаюся від гучних звуків, не можу звикнути… А найважче на війні – втрата тих, хто вчора був поряд із тобою».
Анастасія ПЕТРИНА, жителька села Красносілля, розповідає про нього: «Я з Андрієм дружимо з дитинства, адже жили по сусідству. Він простий, дружелюбний, товариський. Безмежно любить свого синочка, а хлопчина за ним душі не чує».
Андрій народився на Покрову, 14 жовтня 1991 року у селі Липне, на Володимиреччині. Серед чотирьох синів у батьків, Галини Станіславівни та Івана Артемовича, – він старший. Первісток. Андрій Беленчук – ровесник Незалежності.
Після закінчення Красносільської школи Андрій навчався у Володимирецькому ВПУ №29. Далі проходив строкову службу в армії, його частина дислокувалась в Луганській області. Після «дембеля» допомагав батькам справлятися із сільськогосподарською роботою, а вона у нього в руках кипіла.
Андрій Беленчук пішов на захист України, у ЗСУ, 25 лютого 2022 року. Служба проходила у 68-ій окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша, штурмовик. У його буднях та буднях його побратимів – за 300 метрів від українських захисників були розташовані позиції ворогів-росіян.
Андрія Івановича 16.10.2023 року було нагороджено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» – «за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою». Також отримав відзнаку «Хрест воїна-єгеря» І ступеня та посвідчення «Учасник бойових дій».
Після другого важкого поранення молодий чоловік вижив, але втратив зір на одне око, на одне вухо не чує – важка контузія, стоїть пластина у передній частині голови… Але віра у справедливість боротьби з окупантами на своїй землі залишилася, віра в те, що недаремні його старання: «ніколи не будуть майоріти чужі прапори, прапори окупанта, у нашій Україні».
Андрій із дружиною Світланою виховують трирічного синочка. Він віджартовується, що автомат, в який поцілила куля російського окупанта, врятував його життя для сина.
Нині Андрій Беленчук обмежено придатний. У довідці військово-лікарської комісії, виданої Рівненською військовою частиною А1446 зазначено, що «обмежено придатний до військової служби», тому продовжує службу в роті охорони Другого відділення Вараського РТЦК.
Дякуємо, Андрію Івановичу, за захист від російських загарбників. Нехай Божа Мати Вас оберігає, а Ангел-охоронець стане у підмозі. Низький уклін усім захисникам України, які тримають оборону нашої країни.
Слава Україні! Героям слава!
Наталія Мельник, заступниця директора з виховної роботи Красносільського ліцею Володимирецької селради.
