Алла Аскарова – сімейний лікар Вараського центру первинної медичної допомоги. Упродовж майже двадцяти років піклується про здоров’я мешканців Вараша. Напередодні Дня медичного працівника ми розпитали її про роботу, про те, з якими проблемами стикнулися під час війни медики і пацієнти, чому важливо дбати про ментальне здоров’я.
Алло Володимирівно, розкажіть, чому обрали професію лікаря? Це була мрія дитинства?
– Саме так. Хоча в сім’ї медиків не було. В дитинстві, як і всі дівчатка, я гралася ляльками, але вже уявляла себе лікарем. На той час у мене був скляний шприц зі справжньою голкою і всі мої іграшкові «пацієнти» отримували ін’єкції. А ще я розрізала зошити і уявляла, що це амбулаторні картки. Коли закінчувала школу, й думки не було йти в якусь іншу професію. Вступила до Дніпропетровської державної медичної академії і після завершення навчання у 2000-му році працювала на Дніпропетровщині дільничним терапевтом.
Як у всіх молодих лікарів, у вас, мабуть, теж був той перший пам’ятний випадок, коли ви відчули себе лікарем.
– Був такий випадок. Щойно я приступила до роботи, викликали мене до пацієнта, чоловіка років шістдесяти. Що тоді напружило? Це були представники ромів... Медсестра мене заспокоїла, мовляв, це осілі роми, мають своє господарство, працюють, в них велика родина.
У великому двоповерховому будинку зустріли мене дуже привітно. Пам’ятаю, було багато жінок, і всі вбрані у яскраве – зелене, червоне... На кушетці лежав літній чоловік, стогнав. Шкіра з одного боку його грудної клітки нагадувала суцільну рану. Я розпитую, розпитую і розумію: у чоловіка оперізуючий герпес. Запущений. А це дуже боляче, бо вірус герпесу селиться на шкірі уздовж нервових закінчень. Чоловік ніколи не хворів і ніколи в житті не звертався до лікарів. Мені вдалося (!) умовити його відвідати медичний заклад. Невропатолог підтвердив діагноз і хворого відразу госпіталізували. Було радісно: перший випадок у моїй практиці молодого спеціаліста, доволі важкий – і я впоралася.
А чому ви обрали саме терапевтичний напрям у своїй професійній діяльності?
– Скажу чесно, мріяла бути невропатологом. Мені подобалася ця наука, я розумілася на тому. Терапія – це широкий спектр, перша сходинка, яка дає можливість перекваліфікації на будь-яку вузьку спеціальність. Я навчалася на лікувальній справі. На інтернатуру можна було обирати будь-який вузькопрофільний напрям. Хтось обрав хірургію, хтось дерматологію. Я вийшла заміж на той час і там, де проживала, було лише місце терапевта. Я й залишилася терапевтом.
У зв’язку з війною що нового з’явилося у роботі сімейного лікаря?
– З’явилися скарги і недуги, на які раніше мало звертали уваги, а сьогодні вони випливають на перший план. От бувають періоди гострих респіраторних захворювань, бувають періоди, коли підвищується тиск у людей. Зараз спека, вона загострює серцево-судинні захворювання. Разом з цим під час війни люди почали звертатися і з психологічними проблемами. Почали говорити про те, що їх тривожить, про депресії, про порушення сну, про страхи, роздратованість. Раніше цим мало переймалися, та й проблема не стояла так гостро, бо не було основної причини – хронічного стресу. Тобто психологічні проблеми через війну загострили низку інших хронічних проблем зі здоров’ям у населення.
Як побороти цю проблему?
– Вараський центр первинної медичної допомоги долучився до всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», яку ініціювала Олена Зеленська. Місія цієї програми – надати українцям психологічну допомогу, навчити навичок самодопомоги. Довести, що звертатися за такою допомогою – не слабкість, не соромно, а відповідально й по-дорослому.
Наші сімейні лікарі пройшли відповідне навчання. Тепер при первинному огляді маємо змогу виявляти ці психологічні розлади, говорити з людьми, надавати першу допомогу. І знаєте, люди перестали соромитися, почали звертатися. Якщо ж проблеми надто серйозні, скеровуємо до психологів, до психіатрів. Я є відповідальною особою за виконання пакету надання первинної медичної допомоги при порушеннях психічного здоров’я дорослого населення по нашій первинці. У Вараській багатопрофільній лікарні відкрився центр психологічної допомоги. Були пацієнти, яких я скеровувала до центру. Люди потім дякували, бо на фоні, скажімо, гіпертонічної хвороби потрібна була психологічна допомога. Тоді все нормалізувалося.
Як запобігти появі тих проблем, які провокує хронічний стрес, пов ̓язаний з війною?
– Щоб вберегти ментальне здоров’я під час війни, потрібно більше дослухатися до себе та максимально впорядкувати своє життя. Я можу порадити намагатися менше читати негативних новин, вести здоровий спосіб життя, знайти собі хобі, щоб не було часу на погані думки. Відволікайтеся на щось приємне. Ми не можемо протистояти стресу, але ми можемо навчитися швидше відновлюватися від його наслідків.
Якщо ж не справляєтеся самостійно, зверніться до сімейного лікаря, він порадить, що робити. В одному випадку, щоб подолати безсоння, варто лише відкласти телефон, затягнути штори і вчасно лягти спати. В іншому випадку, якщо це не допомагає, слід глибше вивчити проблему. Можливо, пацієнту показане заспокійливе. Лікар діагностує, чи потрібна медикаментозна підтримка. Головне, не ігнорувати проблему, а вчасно звернутися до сімейного лікаря.
Пані Алло, на початку бесіди ми говорили про перший серйозний випадок у роботі молодого спеціаліста. Пройшло двадцять років. Ви – досвідчений і авторитетний лікар. Що сьогодні викликає професійну гордість?
– Те, коли ти виявляєш захворювання на самому початку, на ранніх етапах, у той період, коли людині ще можна допомогти. Особливо це стосується онкологічних недуг. Людину прооперують і вона на все життя забуває про проблему. Оце і є та професійна гордість, про яку ви запитали.
Пані Алло, дякую Вам за розмову. Щирі вітання з Днем медика!
Розмовляла Тетяна КОРОВАЙЧУК. Фото з особистого архіву Алли АСКАРОВОЇ.
Матеріал опубліковано у газеті «Енергія» від 25.07.2024 р. Передрук без змін за згодою першоджерела.
