Війна… Скільки болю та горя несе за собою це страшне слово. Неважливо, скільки тобі років, яка у тебе стать, які вподобання: вона безжально ранить усіх. Ми, люди в тилу, щиро вдячні нашим солдатам за мужність і відвагу, за пекельні ночі без сну, за захист. Низький уклін та шана батькам, дружинам загиблих захисників України, низький уклін воїнам, які борються за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Пам’ятаємо імена тих, хто потом і кров’ю пише Новітню історію.
Серед них наш земляк – Трохимчук Дмитро Андрійович (29.08.1998 р.н.). Народився Дмитро у мальовничому селі Красносілля, нині Володимирецької громади, а тодішнього Володимирецького району. З 2004 року навчався у Красносільському навчальному закладі.
Після завершення вступив до Володимирецького ВПУ №29 на спеціальність «Електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж, електрозварник ручного зварювання, монтажник санітарно технічного устаткування». Одружений. Виховує із дружиною Яною трійко діток: Вероніка (5 р.), Микола (2 р.), Софія (10 м.). Мама Дмитра, Раїса Миколаївна, виховувала сина одна, можливо тому він мріяв про велику сім’ю. Позитивні ж мрії збуваються!
А 10 червня 2022 року добровольцем пішов на захист Вітчизни від російської рашистської навали. Був призначений у 115-ту окрему механізовану бригаду. Пройшов шлях від солдата до молодшого сержанта. Виконував бойові завдання у Донецькій, Харківській, Сумській, Запорізькій областях, визволяв із побратимами Чернігів, Миколаїв.
Звільнений в запас пів року тому через проблеми зі здоров'ям.
Дмитро Гаврилюк і його нагороди
За період служби Дмитро отримав кілька нагород за час служби в ЗСУ:
- Орден «За мужність» третього ступеня «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» (19.03.2024).
-
- Нагрудний знак «Золотий хрест» – «За проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, високі показники у бойовій підготовці, бездоганне несення бойового чергування та зразкову поведінку у повсякденній діяльності».
-
- Нагрудний знак «Знак пошани» – «за значний особистий внесок у справу розбудови, розвитку та забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, досягнення високих показників у військовій, науковій, освітянській та інших сферах діяльності, бездоганну сумлінну службу (працю)».
-
Дмитро в боях з ворогами-росіянами отримав контузію, поранення в руку і в ногу. На його рахунку багато врятованих поранених побратимів: «Я не всіх імена навіть знаю», – віджартовується молодий, статний чоловік.
А в очах його стільки болю, який приховує за стриманою посмішкою. Однак зізнався, що побратими, яким врятував життя, пишуть і телефонують час від часу, в міру можливостей.
Під обстрілами, бувши пораненим в ногу, витягнув (майже два кілометри під обстрілами) свого товариша Марнопольського Ярослава.
- Я пішов захищати рідну країну та своїх дітей, дружину, матір, щоб вони не бачили жахіття війни, – упевнено сказав Дмитро Андрійович.
Пишаємося своїми Героями й віримо, що буде мирне і переможне небо над Україною завдяки їм.
Наталія Мельник, Красносілля. Фото з архіву Дмитра Трохимчука
Герої/ні поруч! Напишіть про них!
Редакція з нагоди державних свят - Дня Захисників та Захисниць України, Дня Козацтва та Покрови запроваджує рубрику – «Герої/ні поруч». Ми впродовж вересня та жовтня публікуватимо історії земляків, які власним внеском наближають перемогу.
Запрошуємо подавати власні історії – про знайомих, друзів, хто у ЗСУ, хто у волонтерах, хто всіма силами працює на перемогу. Надсилайте нам історії та фото на е-адресу: [email protected], або телефонуйте (097) 220-55-49 чи особисто заходьте за адресою редакції – Володимирець, Шкільна, 19А, 2-й поверх.
