Дизайнерка із Вараша Ольга Шкода: «Мій стиль – це мій настрій, який міняється зі швидкістю світла»

Ольга Шкода нині працює дизайнером в ательє сценічних і українських костюмів у Львові, а також дизайнером для власних клієнтів – створює ескізи і вишивку. А ще – шиє. Таку людину-оркестр відразу помічають ті, хто давно на ринку праці, тож час від часу дівчина отримує різноманітні пропозиції роботи.

– Після декрету я вирішила вийти знову на роботу, бо ще чомусь боялась відкрити щось своє. То отримувала багато пропозицій, дизайнером. Шити я б все одно не пішла, бо не можу виконувати якусь одноманітну роботу.

Пропонували конструктором, над чим я теж певний час думала. Але в нашій країні зараз дуже мало кваліфікованих працівників, а в сфері легкої промисловості постійно хтось потрібний, бо багато виїжджають за кордон. Тому не дуже розумію, коли кажуть, що не можуть знайти роботи. Мені здається, що роботи море – тільки б захотіти працювати.

Вже серед тих фірм, які мені пропонували роботу, я обирала графік і оплату. Зараз також маю пропозиції, але більше хочу працювати на себе.

Важко чи просто працювати дизайнером одягу?

– Просто у моїй роботі не буває. Бо просте те, що створюється на стандартну фігуру, а це буває дуже рідко. Я зараз багато малюю ескізів, а шию по індивідуальних замірах, тому все завжди не за шаблоном.

Дизайнерка зрозуміла, що це справа всього життя на останніх курсах вузу. Бо поки вчилася, все думала вступити кудись ще, аби потім мати роботу з високою зарплатою. Бо нудилася від теорії, вимог рівненьких ліній у шитті, розбору швейної машинки, хоч і обожнювала вищу математику, живопис, рисунок, креслення і всі предмети, пов’язані з якоюсь творчістю.

– Чомусь для мене саме пошиття і якісь технічні дисципліни, стандарти – це була каторга, – розповідає Ольга. – На другому курсі я вже підробляла, і теж думала: от чому вони до мене всі причепились? Хоча я мала дві стипендії і вже пошила свою першу колекцію з дівчатами зі старших курсів. На останньому курсі брала участь у багатьох проектах, ми створювали цілі колекції, які малювали. І тоді зрозуміли, що можем пошити все. Тільки б техніка відповідна була.

А могла стати рядовим менеджером...

– Ніколи собі не думала, що буду тим, ким є зараз, – розповідає Ольга. – Як і всі дівчатка, в дитинстві я шила одяг для своїх ляльок, бо ж це так цікаво! Тим більше, коли у тебе бабуся швея, і всюди можна знайти якісь барвисті обрізки, з яких можна щось зіштопати. А ще бачила, як бабуся шиє мамі і тіткам, і думала собі: от виросту, в мене буде така фігура, як в Барбі, то й собі щось таке гарне пошию.

Думаю, моїм першим виробом був топ на одне плече для Барбі (усміхається – авт.)... Але це неточно. Забагато часу минуло. Але все ж для ляльок я багато не шила, більше малювала і думала собі, що маю працювати зовсім в іншій сфері – менеджером чи то патологоанатомом. То я жартую, але насправді не думала, що все вийде отак.

І може, й довелося б дівчині відсиджуватися у якомусь затишному офісі за комп'ютером та папіряками, але бабусині журнали з крою та шиття «Бурда» вчепили тоді ще школярку добряче. Тож Ольга з їх допомогою пошила собі першу сукню та дуже довго у ній щеголяла.

– Мені було цікаво все і відразу. Ходила на купу гуртків – якісь рукоділля, умілі ручки, щось там плели і навіть на дереві випалювали, якісь колодязі ліпили... І паралельно брала участь у різних міських, обласних художніх конкурсах. Повипецькую мамі завжди все тими фарбами, бо ж творчі бризки, процес такий, що їсти забуваєш, а потім вимиваєш все півдня. І десь в той час я потрапила на крій та шиття. А в дев’ятому класі, здається, я вже впевнено шила собі речі. Ну, і паралельно малювала й займалась волейболом – довго, майже до сьогодні.

І про отого менеджера. Я вступала на менеджера в різні інститути, проходила у конкурсах атестатів. Але, напевне, доля подивилась і сказала: «ти що таке робиш?» – і я не стала менеджером. Бо то не добирала 1-2 бали, то місто, куди я проходила, не подобалося. Але ж тоді так було, що я мусила десь вчитися, тож у родині вирішили, шоу крайньому разі підем в коледж легкої промисловості, а потім на третій курс в київський інститут.

Ну, так і сталось. І зараз я безмежно вдячна, що тоді не пройшла в політех. Бабуся казала: «Ооо, нашо воно тобі, то така важка робота». І вона абсолютно права! Мама казала, що я буду швея-мотористка.

Ціна питання

Перші нормальні гроші за пошиття Ольга отримала вже у весільному салоні, в якому працювала після закінчення коледжу. Їх вистачило дівчині на оплату оренди квартири, комунальних і трошки на себе, бо отримувала тоді все ж не багато. Каже, що можна було і раніше мати якісь гроші, бо весь час щось комусь підшивала, вшивала і шила, але це було в період навчання і тільки знайомим, тому і розраховувались смаколиками.

Нині ж у Ольги серйозні красиві замовлення, тому й ціни відповідні. Зазвичай вперше до неї приходять по весільну, вечірню сукню чи сукні для дружок, а потім вже повертаються і замовляють повсякденний одяг. Дівчина каже, що коли приходять клієнти старшого віку, то їх замовлення починаються зі спіднички, штанів, пальта. Та більше дизайнерці до вподоби все ж створювати вечірні сукні і весільні, бо вони в одному екземплярі, унікальні, створені для конкретної людини. Весь процес від створення ескізу готового виробу такий захоплюючий, що коли дівчатка виходять щасливі і усміхнені – це для Ольги справжній кайф.

– За весільні сукні без корсету і ручної вишивки за роботу я беру від 2000 грн, якщо є корсет і мереживо на ньому, можливо, десь по низу сукні, то від 5000 грн.

Коли вже сукня вишита, з корсетом і купою ручної роботи, то від 7000 грн. Ці суми, звичайно, коливаються + тканина + мереживо + бісер чи перли, чи каміння, фата окремо.

Тож загалом може вийти і 3 тисячі дизайнерські плаття, і 20 тисяч. Все залежить від бюджету. Дуже часто кажуть, що мені така сума підходить або ні, і ми вже тоді коригуємо. Наприклад, можна знайти схожу дешевшу тканину, замінити каміння Svarovski на перли, або взагалі без них. Останні років 5 наречені хочуть, щоб було просто мереживо без вишивки, тому ціни дуууже різні, для кожної людини виходить своя сума.

Вишиванки на фірму «Доброс-Дизайн» ми робимо в основному за кордон. Ці вишиті і стилізовані костюми замовляють колективи танцювальні, хори, бандуристи, співаки – всі, хто має відношення до виступів і сцени. Нашими клієнтами є дуже багато колективів і в Україні, і за кордоном. США і Канада – постійні замовники.

Вишиванка може коштувати 1000-1200 грн, звичайно, може бути і дорожча.

Вишивка фактично ручна, бо вишивальниці сидять за ними і вишивають по контуру малюнка.

Звичайно, весільні сукні і інші речі краще шити по місцю перебування, щоб поміряти, але коли ми з напарницею почали своє @ua.belle, то шиємо за замірами, які присилають, і поки все добре.

Попри те, що створює і повсякденні образи для багатьох, сама дизайнерка купує такий одяг в масмаркетах, в основному трикотаж, білизну та інколи джинси.

– Купити щось інше у мене не виходить, – жаліється дівчина. – Бо якщо мені подобається якась річ, то зазвичай вона на мені не так лежить, а купувати і перешивати – то вже й сама пошию.

Розповідає, що колись отримувала якесь задоволення від шопінгу, а зараз це для неї кара. Єдине, чого в Ольги багато і вона може купувати нескінченно – це взуття.

– Свого конкретного стилю я не маю, весь мій одяг – це мій настрій. А настрій жінки міняється зі швидкістю світла. Тож можу тиждень ходити в сукнях, класичних образах, а наступний тиждень я бомж-стайл і мене питають, чи я не захворіла.

Нестандартні забаганки

Ольга розповідає, що працювати дизайнером одягу насправді дуже цікаво, бо це не якась одноманітна робота, яка з часом виконується машинально, а постійний пошук і творчий процес, який стимулює до розвитку, креативу та постійного руху. Бо ж попри усіляку моду, бувають замовники, які самі собі мода, от з ними і весело.

– Обожнюю цікаві замовлення, – ділиться дизайнерка.

– Завдяки таким замовленням ти щось фантазуєш, думаєш, як краще викроїти, пошити, яка буде технологія, декор... У мене є такі клієнти, які приносять мені тканину і кажуть: зроби щось гарне!

Найцікавіше мені було робити чоловічий кілт (предмет національного шотландського чоловічого одягу у вигляді спідниці, традиційний одяг шотландських горян – авт.).

Якось дзвонить до мене знайомий, дуже активна людина – і спорт, і в гори, і на велосипеді – і каже: «Олю, я давно мрію мати кілт і піти в ньому в гори!». А я йому: «То давай зробим!» – і ми зробили.

Він щасливий, я щаслива, всі задоволені. До того ж, чоловічий одяг, як на мене, важче шити, але переваги тут у тому, що має бути точний крій, чіткі лінії і це також дуже цікаво.

BGImage

Ще було цікаве замовлення, коли в дівчинки було весілля, а вона мала дуже виражений сколіоз 2-го чи 3-го ступеня, набік. І вона мріяла про гарне пишне плаття з корсетом (до речі, багато дівчат обирають такий фасон, навіть якщо думали про пряменьку сукню, бо хочуть відчути себе принцесами).

А в корсеті, який тебе повністю облягає, такі нюанси особливо помітні. Тому було цікаво працювати як конструктору і зробити такий корсет, в якому б все підходило і дещо маскувало. І вийшло чудово! Дівчинка з мамою були задоволені і щасливі. А коли від твоєї роботи щасливі, то і ти сам потім ходиш щасливий. Думаєш, це тааак класно, треба ще щось вигадати!

Ще була цікава наречена, яка хотіла дуууже пишну сукню з прозорим корсетом і шлейфом десь у 3.5 метри. Шлейф був також зібраний і пишний, як хмаринка. Приймаєш таке замовлення і думаєш: ну таке вже щось хочуть! Але коли робиш, це неймовірно цікаво і найкраще, що такі речі пасують своїм замовникам.

А найважче замовлення було в тому ж салоні, коли наречена мала вишитий корсет, а спідницю трохи призібрану і з поясом в складки. Кожна складочка закладалася на ній, тільки в той бік, який скаже наречена, але ж їх ще треба так прикріпити, щоб не було видно ні ниточки, ні бусинки. Десь три години я стояла на колінах перед платтям.

Думаю: ну все, вже зараз заберуть. І тут наречена каже: а тепер прикріпіть мені так бісер, щоб ніби розсипався на спідницю… В цей момент мій мозок вибухнув: от як я маю прикріпити по одній маленькій бусинці по всьому платтю і скільки на це піде часу?

Але все вийшло, десь пришилося, десь приклеїла на силікон, бо ж на готовому платті трохи важко пришивати по бусинці, щоб не було видно ниточки. Замовниця залишилась задоволена, а я ніколи не забуду того плаття і ту наречену. Звичайно, всі переживають перед весіллям і ти мусиш ще й з кожним знайти спільну мову, але то поки єдиний такий випадок, що запам’ятався на все життя.

Ольга каже, що найменше часу, який мала на пошиття весільної сукні, це два тижні. Тоді нервувала трохи, але за багаторічну роботу ще жодного разу замовників не підводила. Часто її робочий графік сповзає з рамок нормованого, але й з цим вона дає собі раду.

Інколи те модне краще все одразу не вдягати

Так говорить дизайнерка про моду та смак. За модними тенденціями слідкує на закордонних сайтах, дивиться нові покази вітчизняних і світових кутюр’є. Попри це вважає, що модно те, що людині пасує, в чому комфортно тілу і душі.

– Звичайно, ми піддаємося впливу соцмереж і медіа, і можна, наприклад, носити модні кольори цього сезону, але головне – щоб стиль, форма одягу, сам крій підходили людині. Бо інколи глянеш – ніби стильна-модна-молодіжна, але ліпше б того всього відразу не одягали.

Надихають відомі будинки моди, які роблять неймовірні колекції, ексклюзивні вишивки, такі речі, які не одягнеш вийти по хліб. Після таких колекцій, історій створення надихаєшся, хочеться створити щось красиве, якось прикрасити нашу буденність.

А наші українські дизайнери взагалі для мене суперові, бо в кожного своя історія того, як вони дійшли до подіумів, мрій і неймовірних виробів. Подивишся і думаєш, ну ти ж теж можеш – і йдеш щось малювати.

Хоча насправді надихає все, що навколо мене, і дуже поважаю роботу людей будь-яких професій, особливо якщо це робота якісна і гарна. Інколи от побачу якусь квіточку цікаву і думаю: «вау, от би такий колір знайти в тканинах, було б шикарне плаття!».

Знайти Ольгу та побачити більше краси, яку вона творить, можна у соцмережах.

Поки ж – надихайтеся та знайте: унікальні талановиті люди поруч. Чому б і вам не стати одним із них?