Захисник "Дєд" з Вараського району: під обстрілами та з гумором на фронті

Володимирець.City

05 січня 13:18

Дмитро, військовослужбовець якого побратими кличуть Дім Дімич або просто "Дєд". Йому трохи за 50 років. Все своє життя він працював різноробом, займаючись важкою фізичною працею, яка вимагала терпіння та сили. Коли ж розпочалося широкомасштабне вторгнення, Дмитро не зміг залишитися осторонь. Розуміючи, що потрібен на фронті, без вагань приєднався до 61 батальйону 104 бригади. Пресслужба 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини у рубруці "Обличчя Перемоги" розповіла про мужнього воїна з Вараського району.

Військовий згадує, як його підрозділ виконував завдання в різних гарячих точках: "Наша рота була в Макарові, що на Київщині, ще у 2022 році. Потім нас перекинули на схід, у Бахмут. Побували на Запоріжжі, і на Куп’янському напрямку. Ми були кругом. Завжди знали, що там, де ми є, ми потрібні. Це давало сили рухатися вперед".

Завжди знали, що там, де ми є, ми потрібні. Це давало сили рухатися вперед.

Найскладнішим випробуванням для захисника став Оріхівський напрямок. Там йому довелося тримати позицію впродовж 58 діб. Через щільні обстріли було складно провести ротацію. "Це було справжнє пекло. Як тільки світає, о четвертій ранку починалися обстріли. І тривали вони аж до обіду. Земля буквально горіла під ногами. Я пережив таке, чого нікому не бажаю. Хочу, щоб ніхто цього ніколи такого не відчув", – пригадує "Дєд".

Інтенсивність ворожої артилерії та безпілотників створювала й інші труднощі: "Їжу було доставити неможливо. Уявіть: одна галета на день. Тоді найбільшою мрією було просто випити чаю з печивом. Ця думка тримала мене. Бувало й таке, що подумки вже попрощався з життям. Але розумів: мушу стояти, бо за мною – побратими. Їх потрібно було прикривати".

Тоді найбільшою мрією було просто випити чаю з печивом. Ця думка тримала мене.

Задля доставки припасів до позиції "Дєда" доводилося вигадувати хитрощі: "Заморожували пляшки з водою, і дронами скидали їх нам. Бо ж від удару пляшка тріскала, а лід не розтікався. Це була найсмачніша вода у моєму житті".

Попри всі труднощі, Дмитро не втрачає почуття гумору. Про складні моменти він розповідає з піджартовуванням: "Не раз мене контузило, але я й далі нормально працював, бо ж я музикант і звиклий до гучних звуків. Вибухи для нас музикантів – як гучний концерт".

Каже, що на позиціях дуже важливо триматися, бо якщо людина впала духом, то з неї бійця не буде.

За інформацією пресслужби 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.

Де знайти інформацію Володимирець.City: