Втрата громади: воїн ЗСУ з Канонич мріяв про внука, але загинув на Курщині

Софія Сайфи журналістка, редакторка цифрових мереж

13 січня 16:10

Тринадцятого січня Володимирецька й Каноницька громади "на щиті" зустріли військовослужбовця Печончика Анатолія Васильовича. Журналісти ТОВ "Володимирецький вісник" через телеграм зв'язалися з донькою загиблого – Альоною, яка розповіла про те, яким був їх тато і про що мріяв.

Фото: Дарки Кравчук

9 січня 2025 року офіційно підтвердилася інформація про те, що гранатометник механізованого взводу військової частини *А4689, який з 27 грудня вважався зниклим безвісти, загинув у районі Курської області російської федерації, виконуючи свій військовий обов’язок.

За словами доньки, Анатолій був працьовитою людиною, він не боявся роботи. За своє життя змінив багато робіт, тому умів робити все. Альона розповіла, що свої знання та вміння її тато передавав сину Олександру.

Читайте також: Втрата громади: загинув гранатометник з Канонич

Анатолій Печончик народився в Новаках. Було їх двоє хлопців – у кожного власна доля.

– Тато родом із Новаків. Він одружився з мамою, прийняв мене з братом, як рідних дітей. З самого дитинства піклувався про нас, учив їздити на велосипеді, ми любили разом рибалити та займатися багатьма іншими справами, – розповіла донька.

Після народження молодшої доньки Софії Анатолій із сім'єю переїхав до Канонич.

Анатолій з молодшою донькоюФото: Альона Печончик

"Тато був доброю людиною, завжди всім допомагав – і родичам, і друзям, і сусідам. Завжди, що б не попросили в нього, він ішов на допомогу. Міг залишити домашню роботу, але йшов допомагати іншим", – згадує старша донька.

Попри труднощі, які траплялися в житті, Анатолій завжди казав, що любить свою сім’ю. Коли старша донька востаннє бачила його, приїжджаючи з Польщі додому, він неодноразово повторював їй: "Доцю, я вже хочу внука. Буду гуляти з ним дорогою за ручку, вчитиму його всього, що сам умію". Він дуже любив дітей – як своїх, так і чужих, і завжди знаходив із ними спільну мову".

11 березня 2022 року Анатолія мобілізували - він пішов на війну з російськими окупантами. Альона пише у чаті журналістам Володимирець.City: "Весь час, перебуваючи там, він казав, що Україна переможе, і робив усе, щоб це сталося. Він твердо заявляв, що не покине своїх побратимів і стоятиме до останнього, щоб його сім’ї не було соромно за нього".

– Коли перебував там, багато чого нам не розповідав, бо вважав, що нам не потрібно це чути й бачити. Однак завжди намагався телефонувати через відеозв’язок, хоча це вдавалося не завжди, – розповідає Альона.

На службі він потоваришував із багатьма побратимами, з якими довелося пройти через труднощі. Телефонуючи дружині, завжди повторював: "Василівно, бережи дітей, бережи сім’ю, все буде добре". "Василівна – маму по-батькові, постійно так на неї казав", – каже Альона.

Телефонуючи дружині, завжди повторював: "Василівно, бережи дітей, бережи сім’ю, все буде добре".

Після отримання контузії та недовгого лікування Анатолія відправили на завдання в Курську область, де, на жаль, він загинув при виконанні військового обов'язку по захисту незалежності України.

У Анатолія залишилася вдовою дружина Світлана. Осиротіли діти: дві доньки – Альона та Софія та син Олександр.

Моменти зустрічі кортежу "на щиті" з тілом Захисника Анатолія Печончика у Володимирці Фото: Дарки Кравчук

Зустріли гідно земляка по всьому маршруту: від Городця і до Канонич: ялицею і квітами встелена дорога, остання. У Володимирці на Майдані Єдності звучали слова молитви, слова подяки за самопожертву заради нашого спокою і миру та лилися сльози рікою – ще одного Героя забирає кривава війна з зайдами-москалями. Поховали Анатолія з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі у селі Новаки.