За мою багаторічну журналістську діяльність (а це 48 років) довелось чимало побачити і познайомитись із цікавими людьми. Один із таких Павло Дубінець із села Морочне Зарічненської тергромади – краще мені знаний як краєзнавець. Ще в мирний час, задовго до повномасштабної війни, він провів екскурсію по заповідним місцям тодішнього Зарічненського району для журналістів області.
Журналісти – народ бувалий, але тоді всі слухали його розповіді з великим інтересом, а мені подумалось: це ж треба так любити свій край, щоб знати про нього так багато. І коли він все встигає? Бо ж працює священником, нарівні з усіма своїми односельчанами вирощує сільгоспкультури, тримає живність у підсобному господарстві, дає раду дітям – він же багатодітний батько. Встигає організовувати людей і сам брати у толоках участь щодо благоустрою рідного села. А ще вечорами досліджувати і вивчати історичні документи про свою малу батьківщину і писати краєзнавчі нариси.
Вразила мене і його увага до людей, прекрасне до них ставлення. Вони відповідають Павлу Дубінцю тим же. Ось як, скажімо, він описує свою поїздку у село Ниговищі (тут проживає лише 27 чоловік) Локницької територіальної громади:
– Побував у селі Ниговищі. Зазвичай намагаюсь відвідати кожну оселю, а їх залишилось там ледве більше, ніж пальців на одній руці. Така вже доля в цього віддаленого села та його жителів – в самотності на безлюдні коротати свої дні. Одна з мешканок Валентина Іванівна Варенич (на знімку) після бесіди, проводжаючи мене в дорогу, попрохала через мережу привітати дітей, родину, земляків, бо доступу до всесвітньої Інтернет-павутини в Ниговищах немає. Може, хто й зумів би з рідними поспілкуватись через вайбер або месенджер, та де там… Щоб банально по мобільному зв'язку подзвонити, доводиться тупцюватися з місця на місце…
Село НиговищіФото: Рівне Медіа
До речі, Павло Дубінець виконав прохання Валентини Іванівни. Добрий, людяний чоловік зробив це, бо відчув, як жінка хвилюється від розлуки з рідними, бо вже не один рік не можуть побачитись з дітьми. Спочатку на заваді був ковід, тепер війна… А життя проходить, старість на порозі до хати заглядає.
Дехто зауважить: мовляв, епізод. Таким хочу заперечити, що саме із таких чудових вчинків-епізодів повинно складатися життя. Але все залежить від совісності, здатності співпереживати людині. Цими рисами сповна володіє, на мою думку, Павло Дубінець, священник, краєзнавець, журналіст і чуйний чоловік із поліської глибинки, яку він щиро і безмежно любить, досліджує.
Де знайти інформацію Володимирець.City: на сайті, в Facebook, в Instagram, на YouTube, в Telegram, в Twitter.
