Село Степангород Володимирецької тергромади – поліська глибинка. Від нього до Володимирця 30 кілометрів умовної дороги, бо це – суцільні ями-баюри, чергування розбитого асфальту, колишньої сошейки і залишків одного та іншого в деяких місцях. Чим і як живуть степангородці?
На дорогу десяток років вже скаржаться і перевізники, і люди з автівками і бусами, що часто ламаються на такому бездоріжжі. Звідси щодня, окрім вихідних, два автобусні рейси до Володимирця – центру громади.
Ось саме через це бездоріжжя в екстрених випадках до Степангорода дуже довго їде «швидка». Тому, як розповідають степангородці, у таких випадках довозять хворих приватним транспортом до Воронок, де пересаджують пацієнта у швидку. Звідти до селища нова дорога, 25 хвилин і в Володимирці. Ту дорогу, до слова, змогли збудувати завдяки лобіюванню інтересів своїх виборців Віктором М’яликом, нардепом від Полісся.
Амбулаторія сімейної медицини у Степангороді старенька, і оскільки будівля не відповідає стандартам, її перетворили у пункт тимчасового базування, що підпорядковується Хиноцькій АЗПСМ. У степангородському пункті працюють медсестрами Лариса Пришко, Любов Міхеєва, Людмила Дячок, Алла Левечко – всі з місцевих, які знають людей. Під їх патронатом діти до вісімнадцяти років, яких у Степангороді до тисячі. Опікуються медики і малятами: торік їх народилося пів сотні, а в цьому році вже троє.
У пункті можна поміряти тиск, рівень цукру у крові, гостроту зору, антропометрію, виконати ін’єкції за призначенням лікаря тощо. Двічі на місяць сюди приїздять за графіком сімейні лікарі. В екстрених випадках місцеві медики надають долікарську допомогу і викликають швидку для доставки у Володимирецьку лікарню.
Люди у Степангороді хворіють, як і всюди (тому роботи у медиків багато), адже село віднесене до третьої категорії радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Тим зрозуміліше на цьому фоні обурення місцевих пенсіонерів, яким уряд зняв доплати до чорнобильських, відсуджених пенсій. Бо мали ж на ліки та краще харчування. Тому найактивніші з пенсіонерів поїхали у місто Дубровицю на збори пенсіонерів-чорнобильців, щоб підписатися під зверненням до Кабміну з вимогою залишити ті доплати до чорнобильських пенсій.
У Степангороді у приміщенні колишньої сільради від тергромади працюють два фахівці: Любов Мельник і соцпрацівниця Марія Ковальчук. Марія Мельник, яка має досвід роботи в органах місцевого самоврядування, фактично виконує ще й функції місцевого старости, бо до неї з усіх питань життя села та з особистих звертаються степангородці. Жінка старається їм допомогти.
– Наші люди справді дружні, – відповіла мені Любов Мельник. – Завдяки цьому нам вдається вирішувати деякі місцеві проблеми.
Любов Мельник та директор місцевого ліцею Максим Кречко розповіли про подружжя місцевих підприємців-волонтерів Євгенія Стрілу та Ірину Стрілу. Ірина, скажімо, організовує виготовлення маскувальних сіток для ЗСУ у вільній кімнаті свого магазину. Туди чи не щодня йдуть працювати діти та дорослі. А чоловік Євгеній з друзями-відчайдухами двічі на місяць доставляє на фронт благодійні вантажі, зібрані людьми зі Степангорода, Хиноч, Володимирця та ще багатьох по маршруту.
Подружжя волонтерів Євгеній та Ірина Стріла (по краях)Фото: Таїсія Мельник
Завжди відгукується на проблеми села також підприємець Олександр Деркач, який займається вирощуванням сільгоспкультур, виготовленням блоків.
А ось підприємець Дмитро Мельник профінансував будівництво пожежного депо у селі. Люди теж підключились, підтримавши його ідею, бо пожежна команда у Степангороді потрібна – з Володимирця сюди довго добиратись рятувальникам по бездоріжжю. Та й кругом села ліси, а пожежі у спекотне минуле літо в екосистемах дошкуляли в багатьох місцях на Поліссі. Щоправда, через війну і мобілізацію нині виникла проблема з кадрами для пожежної команди. Але все-таки в екстрених випадках ключі від пожежного депо та автомобіля у колишнього працівника.
– У цього села є майбутнє, бо тут багато дітей, – каже заступник Володимирецького селищного голови Арсен Котович. – Тут багато бажаючих будуватися, особливо з молодих сімей, але, на жаль, немає землі під забудову.
– У війну деінде будують оселі по нових вулицях імені Богдана Хмельницького, Дружби, Миру, – додала Любов Мельник. – Ділянки під забудову людям виділили раніше, бо у війну робити це заборонено.
Загалом у Степангороді 170 багатодітних родин. Найбільша сім’я, кажуть, з чотирнадцяти дітей. Це свого часу породило проблему зі школою у селі. У старій було затісно, діти навчалися у дві зміни в поганих умовах. І в цьому випадку вирішити проблему допомогла саме згуртованість людей. Вони не пустили дітей у таку ветху школу, а самі почали добиватися від тодішньої обласної влади зведення нової. Людей почули. Нову школу у Степангороді почали будувати у вересні 2016 року. Почергово. Будівельники, які приїхали зводити нову школу, розповідали, як привітно і гостинно зустріли їх степангородці: знайшли оселю для ночівлі, почергово місцеві господині готували гарячі страви для будівельників з продуктів, що їх назвозили батьки учнів. Одне слово, відчувалось, що люди були зацікавлені у новій школі, кращих умовах для своїх дітей.
Жартували, що під час будівництва школи у селі діяла негласна система оповіщення: досить було приїхати на об’єкт якомусь обласному начальнику, як за короткий час збирались люди, цікавились перспективами.
У 2018 році стала до ладу перша і друга черги Степангородського ліцею, в яких розмістились навчальні корпуси. Будівництву третьої і четвертої черг, де мали б бути харчоблок та спортзал, завадила війна – люди з розумінням поставились до цього, бо всі кошти «з’їдає» війна.
У ліцеї навчається 689 дітей плюс 61 дитина (п’ятирічки) у дошкільному підрозділі ліцею. Знання діткам дає дружний освітянський колектив, де трудиться 65 вчителів, а 16 техпрацівників створюють комфортні умови для ліцеїстів, які тепер навчаються в одну зміну.
Степангородський ліцей має наймолодшого за віком в Україні директора Максима Кречка (на знімку) – йому зараз двадцять п’ять. А коли він 11 вересня 2023-го приймав керівництво закладом, було лише двадцять три. Він зумів налагодити комунікацію з дітьми та колективом. Його ініціативи підтримують батьки.
Знову ж таки про згуртованість степангородців. Одна з таких підтриманих ними ініціатив молодого директора ліцею – підготовка території під спортивний майданчик. Позносили ветхі допоміжні приміщення за участю батьків на толоках, щоб мати площу під майданчик. Технікою допоміг місцевий підприємець Євгеній Стріла. За керівництва директора підвели централізоване опалення до старого корпусу, де навчаються дошкільнята, майстерні, підремонтували старенький харчоблок, щоб в належних умовах харчувати дітей, бо ж Степангород віднесений до населених пунктів, що свого часу постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Люди у Степангороді не жирують від статків, кожен виживає, як може: із тимчасових підробітків, сезонних робіт, заробітків у столиці та за кордоном; тримання підсобних господарств, із заготівлі та здачі дикоросів, бо довкола ліси. У Степангороді немає великих виробництв, щоб працевлаштуватись. Всі активні в пошуку будь-яких підробітків.
Дуже схвально степангородці сприйняли встановлення холодильних установок для заморожування зданих людьми чорниць підприємцем із Володимирця, їх земляком Євгенієм Макарчуком. Бо заготівля і здача заготівельникам чорниць для багатьох людей, у яких ще є здоров’я, – це можливість заробити копійку на прожиття.
До речі, за негласною статистикою, у Степангороді люди почали вирощувати малину і відвели під неї близько 300 гектарів, бо село ж велике. Поки експериментують, хочуть переконатися, чи вигідно це. Невеличкі теплички є біля багатьох хат, але люди вирощують розсаду, ранні овочі переважно для себе, а не на продаж. Тримають корів, але їх з кожним роком стає все менше, чи не на кожному обійсті трактори для обробітку землі. Одне слово, степангородці працюють важко, щоб вижити, зрештою, як і більшість на Рівненському Поліссі.
Степангородці раді, що у їх великому селі вдалося зберегти поштове відділення, послугами якого активно користуються. Тут завідуючою Наталія Пінчук, листоношами дві тезки – Наталії Дячок. Люди задоволені їх роботою і старанністю. Особливо пенсіонери, яким своєчасно доставляють пенсії. У Степангороді пенсіонерів теж чимало. Є і старожили, яким близько дев’яноста – це, зокрема, Євгенія Міхеєва, Мотрона Незелюк та інші.
У село, загалом благополучне у плані скоєння правопорушень, навідується поліцейський дільничний Андрій Луковець, який базується у сусідніх Хиночах.
А ще у Степангороді з інфраструктури є магазини, лісництво (лісничий Олександр Буба), Дім молитви, церква УПЦ.
Степангородці чим можуть допомагають ЗСУ, бо хочуть миру для свого багатодітного села та для України в цілому, моляться за це, за здоров’я наших захисників.
Де знайти інформацію Володимирець.City: на сайті, в Facebook, в Instagram, на YouTube, в Telegram, в Twitter.
